Остапчук, Рибак Системи технологій

3.2. Технологічна система

В загальновизначеному розумінні під системою розуміють якимось чином упорядковану множину різнорідних взаємозв'язаних між собою та утворюючих деяку єдність елементів. Будь-яка технологічна лінія підпадає під це загально прийняте визначення системи, оскільки складається із певної заздалегідь визначеної кількості різнорідних технологічних операцій, що об'єднанні певним чином для виготовлення певного продукту визначеної кількості та якості. Окремі технологічні операції об'єднують в угруповання (дільниці, цехи), тобто в середині тех-

нологічної лінії (системи) утворюють підсистеми, які повинні мати деякі властивості цілої системи (технологічної лінії).

У відповідності з фундаментальними визначеннями загальної теорії систем треба визначити характерні особливості системи.

1. Наявність мети функціонування, яка визначає її основне призначення. Для технологічної системи основною метою є випуск продукції певної якості та кількості. Ця мета досягається послідовним виконанням окремих завдань, які здійснюються складовими системи-підсистемами (технологічними операціями).

2. Наявність керування, тобто упорядкованість системи — приведення її у відповідність з метою та завданнями системи. Керування здійснюється безпосередньо працівниками (ручне керування), працівниками з використанням технічних засобів (автоматизоване управління) або тільки технічними засобами, які працюють за програмами, що розроблені працівниками (автоматичне керування).

3. Система має визначену структуру і розкладається на підсистеми, основною ознакою яких є її цільове призначення. Мета функціонування кожної підсистеми виходить із загальної мети функціонування системи і є часткою функціонування системи більш високого рівня.

4. Ієрархічність побудови системи. Це означає, що кожна складова системи (підсистема) може розглядатись як система, яка в свою чергу сама є складовою системи більш високого порядку.

5. Безперервна зміна стану елементів підсистем без зміни структури (графа) системи, оскільки при зміні структури змінюється вся система (нова або удосконалена технологія).

На базі цих загальних положень будь-яку технологічну лінію (виробництва хліба, цукру, лугів, кислот, пального, тощо) можна розглядати як систему, що складається із окремих технологічних операцій (подрібнення, сортування, нагрівання, вилучення вологи, хімічні і біохімічні перетворення) або підсистем. Комплекс окремих технологічних операцій іноді об'єднують в групи (цехи, дільниці) розглядаючи їх як підсистеми більш високого порядку в системи технологічної лінії.

Об'єднання окремих технологічних операцій в групи (цехи, дільниці) пов'язано частіше зі зручністю керування. Зі зміною систем керування об'єднання окремих операцій в дільниці (цехи) може змінитися.

Технологічна лінія — це відкрита система, яка залежить від умов зовнішнього середовища, визначає її життєдіяльність та

взаємоурівноваженість із зовнішнім середовищем (попит ринку, технічний прогрес, наукові доробки, нове устаткування, тощо).

Крім того, що технологічна лінія як система складається із фізико-хімічних систем, вони є складовою системи організації виробництвом (керування підприємством) через яку здійснюється взаємозв'язок із зовнішнім середовищем (ринок).

Три ступеня ієрархії забезпечують і розподіл функції кожного рівня цієї ієрархії та належне їх виконання. Розглядаючи технологічну лінію як систему або як підсистему середнього рівня підприємства, що складається із сукупності специфічних технологічних операцій, треба відзначати специфіку будови математичних моделей технології. Природно, що в основу математичного опису зв'язків між елементами технологічної лінії повинні бути покладені відомі фізико-хімічні закономірності, які описуються рівняннями матеріального та енергетичного балансу:

Де - маса продуктів які надходять та виходять із і-го елементу

m, n — частка компонентів у вхідному та вихідному потоках.

— кількість теплоти, що надходить та виходить із і-го елементу, та втрати теплоти у навколишнє середовище.

До цього треба додати рівняння рівноваги

C+Ф=K+N

де: С — кількість степенів свободи;

Ф — кількість фаз системи;

N — кількість зовнішніх впливових факторів;

К — кількість незалежних компонентів системи.

Треба додати також рівняння кінетики фізико-хімічних явищ

I=LX

де I— швидкість перебігання фізико-хімічного явища;

X— потенціал (градієнти температур, концентрацій, тощо);

L — кінетичний коефіцієнт.

Наведені чотири типи рівнянь значно ускладнюються при зміні структури потоків (зворотна, паралельна, перехресна течії,

тощо) та конкретизуються для кожного типу фізичних та

хімічних явищ.

Математичні зв'язки технологічної системи із системою управління підприємством (вища ієрархія) повинні включати в себе вартісні показники (ціна, собівартість) і є основою для складання математичного опису для визначення собівартості продукції.

Відзначимо, що крім розповсюдження терміну "системний аналіз" треба використовувати термін "системний синтез" що має бути застосований при проектуванні системи. Системний аналіз та синтез технологічних процесів може бути успішно застосовано тільки при наявності математичної моделі процесу. Без математичної моделі не може бути і мови про системний

аналіз або синтез.

При класичному (індуктивному) підході до моделювання, тобто переходом від часткового до загального модель синтезується об'єднанням складових, які були розроблені окремо. На відміну від цього, системний підхід передбачає послідовний перехід від загального до часткового, якщо в основу покладено загальну мету досліджень.

Системний аналіз дозволяє розглядати проблему в цілому, із постійним наголосом на ясність аналізу, на кількісні методи оцінки та на виявлення невизначеності. Але ці процедури не гарантують доброякісності, що розроблена на основі аналізу. Невдачі частіше відбуваються тоді, коли невдало сформульована мета або вибрано невдалий критерій для кількісної її оцінки. Проте існують деякі принципи якісного аналізу.

1. Правильний вибір проблеми. Одержання точної відповіді на неправильно поставлене запитання менш корисне, ніж не зовсім вдала відповідь на правильно поставлене запитання.

2. Аналіз повинен мати системну спрямованість, не ізолювати процес, не відволікатись від взаємозв'язків із сторонніми елементами зосереджувати зусилля на розширенні границь дослідження.

3. Необхідно усвідомити наявність невизначеності та оцінити їх вплив, тобто вказати на те, що значення параметра будуть у межах певних границь, та вказати на те, як зменшити межі невизначеності.

4. Намагатись найти нові альтернативи.

5. Результати (рекомендації) повинні бути перевірені, ясні та об'єктивні, тобто незалежні ні від особистості, ні від репутації або будь яких інших інтересів.

Класичний підхід доцільно використати при моделюванні порівняно простих об'єктів. При системному підході до моделювання чітко визначають мету досліджень, а потім утворюють модель. Стосовно моделювання мета виникає із завдання дослідження, що дозволяє вибрати критерії відбору і оцінити склад елементів, які входять у створену модель. Критерії відбору окремих елементів і критерії моделі, що складається, можуть бути різними.

При дослідженні структури системи і її властивостей, в тому числі і властивостей системи моделей, відрізняють структурний і функціональний підходи. При структурному підході виявляють склад відокремлених елементів системи та зв'язок між ними. Найбільш загальним описом структури вважають топологічний, який дозволяє визначити частини системи і зв'язок між ними на основі теорій графів. При функціональному описі поведінки системи реалізують функціональний підхід, який оцінює функції, котрі виконує, чи повинна виконувати система, що приводять до досягнення мети. Функціональні і структурні (морфологічні) описи можуть бути об'єднані і одержані емпіричним або аналітичним методом аналізу фізико-хімічних явищ.

Класичний підхід до аналізу технологічних ліній або систем використовують при удосконаленні діючих ліній, розглядаючи кожну складову технологічного процесу послідовно з метою її відповідності кінцевій меті технології за різними ознаками.

Системний підхід використовують звичайно при проектуванні нових технологічних ліній, починаючи з аналізу ринку готової продукції або послуг (маркетингу). Спочатку можливість його збуту в певній кількості та якості встановлюють вимоги до продукту, а потім встановлюють необхідну потужність виробництва. Виходячи з асортименту, якості та кількості готової продукції, наявності та якості сировини, встановлюють послідовність технологічних операцій, необхідне устаткування та можливість його постачання.

При визначенні послідовності технологічних операцій встановлюють об'єм та площу приміщень, витрати на її обслуговування, шляхи постачання енергії, сировини, допоміжних матеріалів, робочої сили тощо. Тобто, системний підхід починають "з кінця", будуючи відповідні моделі не тільки для проектування, але й для здійснення самого проекту (управління проектами).

Все викладене і становить системну модель побудови (синтезу) виробництва. Викладене дозволяє заключите: 90

1) технологічною системою умовно можна назвати сукупність технологічних операцій, що виконуються над переробляємим продуктом (сировиною) у визначеній послідовності;

2) технологічну систему можна сформувати із різних елементів в різних комбінаціях, але при цьому повинна бути чітко сформульована технологічна мета системи (кількісні та якісні характеристики її функціонування);

3) технологічна система знаходиться в рівновазі, якщо кількість однорідних частинок (молекул, клітин), що виходять з однієї частини системи (фази, речовини) дорівнює кількості вхідних;

4) умовою рівноваги (узгодженості) технологічної системи з вищим рівнем керування є відповідність її продукції попиту на ціни.

Содержание