Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу

Верещак О., Гречка К., керівник ст. викл. Лазаренко В.П.

Національна металургійна академія України

Головною визначальною рисою людини є її здатність до універсального перетворення оточуючої її природної і соціальної дійсності, часто іменованої освоєнням світу. Освоєння світу здійснюється людиною трьома основними способами, що знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємодоповнюваності. Це по-перше, матеріально-практичне освоєння світу – прагнення перетворити зовнішню по відношенню до людини природну і соціальну дійсність у відповідності з її потребами; по-друге, духовно-пізнавальне /теоретичне/ освоєння світу – прагнення відобразити в системі знань дійсність у тому вигляді, як вона існує поза людиною, а саме прагнення побудувати теоретичну „модель” світу та його компонентів; по-третє, духовно-практичне освоєння світу – прагнення осягнути світ в його значимості для самої людини, в його відношенні до людських потреб, бажань, мети.

Духовно-практичний спосіб освоєння світу передбачає не лише знання про світ, але включає в себе і емоційно-чуттєве переживання людиною оточуючої її дійсності, а також духовне перетворення світу людиною у відповідності зі своїми ідеалами, інтересами, прагненнями. Саме таким – духовно-практичним – способом освоєння світу і виступає світогляд. В цій якості він відрізняється від теоретичного способу освоєння світу /наприклад, науки/ перш за все тим, що якщоостаннє орієнтуеться на об’єктивний зміст сущого, то стрижневим значенням у світогляді володіє його практично-життєва спрямованість, його орієнтація на утвердження людини в житті такою, якою їй дозволяють бачити себе і життя її потреби, інтереси, переконання. Тому поряд з деяким уявленням про світ світогляд включає в себе ще й особистісне ставлення люини до цього світу, її переживання й оцінку з позиції певних ідеалів, цінностей, жадань.

Ось цей стислий аналіз основної функції та природи світогляду дозволяє сформувати його визначення. Світогляд – суспільно вироблена форма самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює оточуючу дійсність як світ свого буття, визначає і переживає своє місце і покликання в ньому. Світогляд є спосіб духовно-практичного освоєння світу, за допомогою якого людина духовно перетворює дійсність у відповідності зі своїми потребами, надіями, ідеалами.

Додамо, що світогляд може мати найрізноманітніші форми свого виявлення. Він може виражатися мовою політики, права,науки, мистецтва, релігії і таке інше. Якою з цих мов та чи інша людина висловлює своє відношення до зовнішнього світу – це питання її соціального буття, способу життя, досвіду, знань, культури. Суттєвим є інше: в будь-якій формі і будь-якою мовою світогляд виступає органічним втіленням самосвідомості людини, її як би «внутрішнім обличчям». Однак існує і така форма вираження світогляду, яка обов’язково притаманна кожній людині, незважаючи на її професійну діяльність, суспільний стан, нахили і прагнення. Справа в тому, що світогляд кожної конкретної людини виростає безпосередньо з її життєво-практичного досвіду і відображує її природні потреби і інтереси. Тому світогляд перш за все виявляє себе у формі буденної свідомості і виражається звичайною, природньою мовою, «мовою реального життя».

Втому ж випадку, коли світогляд набуває теоретичної форми свого вираження та розвитку, коли світоглядна проблематика стає спеціальним предметом особливої, пізнавально-теоретичної діяльності свідомості, - в цьому випадку ми уже говоримо не про світогляд як такий, а про філософію. При всій розбіжності ролей та долі багатьох філософських вчень,шкіл та напрямків неможливо не визнати те, що всі вони склались в історії людської культури як теоретично виражений світогляд їх творців, як особистісно-своєрідні системи категоріальних констатацій, інтерпретацій та доказів фундаментальних світоглядних проблем. тому в найзагальнішому вигляді філософію можна визначити як форму теоретичного вираження і розвитку світогляду.

ПІДСЕКЦІЯ СОЦІОЛОГІЯ ТА ПОЛІТОЛОГІЯ