Львівське батярство

Маруда А.О., керівник доц. Мосюкова Н.Г.

Національна металургійна академіяУкраїни

Українська культура дуже різноманітна, багата на прояви. Однією з рис української культури є її багатонаціональність. Яскравий приклад цьому – львівське батярство. Батяри були і українські, і польські, і єврейські. Діяли вони не тільки у Львові, а і в інших галицьких містечках.

Львівські батяри — представники субкультури, яка існувала з середини ХІХ до середини ХХ століття. Назва «батяр», імовірно, виникла від угорського «betyar», що означає особу, яка має дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюриста, гульвісу. Батяри існували здавна, але сам термін з’явився наприкінці XVIII сторіччя.

Батярувати міг цілком поважний чоловік і молода людина. Батяр – це стиль життя, в якому існують певні норми.

Батяри майже без винятку були дітьми українського міста, брали участь у соціальному та політичному житті.

Значну роль в житті кожного батяра відігравала пісня. Так вже сталося, що вуличні пісні оспівували тільки бійки та забави, а от праця батярів для добра суспільства залишилася поза піснею. Хоча батяри, звичайно, працювали. Робота, за яку вони бралися, не вимагала особливої кваліфікації: наймалися мулярами і підручними на будівництві. Бралися пиляти колоди, продавали газети, квіти, песиків і котиків. Щоб заробити гроші, робили все можливе, тобто якраз не робили нічого, а тільки вигадували, як не працювати роками. Зате їхні вигадки вимагали, мабуть, неабиякої розумової напруги.

Цікавою рисою є те, що батяри любили розводити голубів. На будь-якому львівському базарі можна було побачити батярів, які торгували голубами та іншими птахами. Вони ловили чижиків, шпаків, дроздів, снігурів і теж продавали в клітках.

Дотримувалися українських звичаїв. Так, наприклад, взимку робили шопки і ходили з ними колядувати. Кожна компанія мала свою територію, і коли хтось порушував її межі, зчинялися бійки, під час якої передусім намагалися потрощити шопку суперників.

Останнім часом традиція батярства відроджується.