Особливості функціонування історичної науки в срср та криза сучасної історіографії

Гришко А.Ю., керівник ас. Савченко С.В.

Національна металургійна академія України

Радянська історична наука була органічною частиною тоталітарної суспільно-політичної системи і, водночас, інструментом державної політики. Найважливішою рисою радянської історіографії була державно-політична детермінованість її розвитку. Теоретичною підставою радянської історіографії був «марксизм-ленінізм» зі своїми основними положеннями: історичний процес як закономірне і неухильне наближення соціалізму, а класова боротьба як рушійна сила історичного процесу; прямолінійне уявлення про стадіальний характер суспільно-історичної еволюції; жорстка залежність свідомості від соціальних чинників. Соціальна функція історичної науки полягала у вихованні «радянської людини» - будівника комунізму, відповідно до якої історики мали як викривати «фальсифікації» минулого, так і висвітлювати «досягнення соціалізму». Науковий рівень ґрунтовних історичних і джерелознавчих монографій, археографічних публікацій забезпечувався політичною неактуальністю тематики. Швидше заідеологізовувалась новітня історія, тоді як дослідники давніх часів довше зберігали інтелектуальну свободу. Виходячи з соціальної функції радянської історіографії, її визначальними рисами були: цитатно-ілюстративннй пропагандистський метод викладу матеріалу; специфіка войовничої термінології; процвітання колективних робіт з поступовою уніфікацією наукового стилю та ототожненням авторів; визнання наукових авторитетів, які фактично монополізували розроблення певної теми. Існували також форми компромісу українських істориків і влади: позиція нейтралітету; щирий вимушений чи удаваний перехід на марксистські позиції; протистояння режиму; виїзд за межі України, задля збереження можливості наукової праці. Хоча стараннями влади все ж було створено тип історика-партійця, який відчував себе некомфортно без партійного керівництва. Щоб зрозуміти природу кризи, необхідно придивитися до тенденцій, що склалися в історичній науці за останні десятиліття, чого не робилось радянськими істориками в рамках марксистської концепції історії. Та в радянській історичній науці було місце для дискусії, діяльності гуртків та секторів методології, зараз же, коли зовнішня і внутрішня свобода історика незрівнянно ширше, нічого подібного не відбувається. Доки історики дотримувались «офіціальної ідеології», в якій «светлое будущее» являло собою закономірний підсумок всесвітньої історії, а «мотором» історичного руху була класова боротьба, вони лишались при старій методології. Зараз, коли стара ідеологія зійшла з масової свідомості, а нова не була сформована питання методології і пізнання уявляються першочерговими та вирішальним.

КАДРОВА ДОКУМЕНТАЦІЯ РІДПРИЄМСТВ ЯК БАЗА ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Магда О., керівник викл. Нудьга В.О.

Міжрегіональне вище професійне училище з поліграфії та інформаційних технологій

1 січня 2011 року набув чинності Закон України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі — Закон № 2297). А з 1 липня минулого року спеціально створений центральний орган виконавчої влади - Державна служба України з питань захисту персональних даних - розпочав реєстрацію баз персональних даних у Державному реєстрі баз персональних даних.

Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім’я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

Таким чином, відомості про працівників, відображені в кадрових документах, зокрема про вік, дату і місце народження, місце проживання, ідентифікаційний номер, соціальний статус, пільги відповідно до закону з точки зору Закону № 2297 вважаються персональними даними, які у своїй сукупності складають базу персональних даних або її частину.

Яскравим прикладом бази персональних даних працівників чи її складової частини, сформованої роботодавцем у формі копій заповнених звітів, є звіти, що подаються роботодавцями місцевим органам Державної служби зайнятості (виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття).

Державна служба України з питань захисту персональних даних (ДСЗПД) рекомендує розглядати кадрову документацію, статистичну, податкову та іншу звітність в електронній формі та/або у формі картотек, яка обробляється роботодавцем і містить персональні дані працівників базою персональних даних чи складовою частиною бази персональних даних.

Ведення бази даних працівників підприємства, що пов’язане зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про фізичних осіб є обробкою персональних даних.