logo
том 2 12

Українська латинка як атрибут інтеграції україни в світове співтовариство

Невесела О.М., керівник доц. Ткач Л.М.

Національна металургійна академія України

Латинська графіка є інтернаціональною системою письма та одним з основних засобів міжнародного спілкування. Згідно з міжнародними вимогами латинське написання всіх власних назв має повністю збігатися з написанням у мові оригіналу. Тобто німецьке прізвище Schiller або угорське Kováсs має таке ж написання в усіх інших принаймні європейських мовах, що користуються латинкою. Тобто засобами латинської абетки має відображатися написання національною абеткою з гарантією недвозначного відтворення оригінального написання. Зараз прийнято вважати, що українські власні назви повинні писатися так, аби їх могли прочитати за кордоном. Це означає, що правила передачі українських слів в англійській мові, поширюються лише на англійську мову, а інших мов вони не стосуються. Деякі науковці стверджують, що українці повинні турбуватися щодо правильного читання українських власних назв за кордоном. Тому в Україні повинна бути прийнята власна система відтворення українських слів латинкою, яка б засобами латинської графіки демонструвала кириличне написання. Найкращою з таких систем української латинки на даний момент є система, розроблена Термінологічною комісією з природничих наук (ТКПН) Київського університету ім. Тараса Шевченка. Система ТКПН не позбавлена деяких вад, але їх можна усунути. Транслітерація призначена не лише для написання власних назв (прізвищ у паспортах), але й для латинізованого написання зв’язних текстів українською мовою (в бібліографії, електронній пошті).

Не потрібно повністю відмовлятися від нашої графіки на основі кирилиці, оскільки кирилицю ми використовуємо вже понад тисячу років й тому немає підстав замінювати її латинкою повністю. Зараз фактично для кожної мови повинна бути створена латинізована абетка. Інша річ, коли для одних мов вона повинна використовуватися як основний алфавіт, а для інших – як допоміжний. Стандартизовані системи передачі національної писемності існують у багатьох країнах світу з нелатинською абеткою (Японія, Китай, Югославія, Македонія, Греція, Ізраїль тощо). І все більше народів світу бажають мати латинську абетку за основну систему письма (Туреччина, Малайзія), оскільки відкритість, цивілізованість суспільства, його інтеграція до світової спільноти починається ось із таких маленьких дрібниць. Тому постає питання: чи змушені ми будемо визнати міжнародні стандарти?