Життєвий та творчий шлях христі алчевської

Ковбаса О.П., керівник викл. Рибалко І.В.

Національна металургійна академія України

На початку ХХ століття в сузір’ї імен молодих українських письменників спалахнула зірка Христі Алчевської, і літературний виднокіл від того зробився яснішим. Талановита поетеса, прозаїк, авторка двох драматичних поем, літературний критик і публіцист, активна перекладачка Х.Алчевська із неповних п’ятдесяти років життя майже тридцять віддала праці на збагачення літературно-мистецької скарбниці рідного краю.

Христина Олексіївна Алчевська (16 березня 1882, Харків – 27 жовтня 1931, Харків) – українська поетеса і педагог, дочка Xристини Алчевської та Олексія Алчевського.

Народилася у Харкові. Закінчила Харківську жіночу гімназію, Вищі педагогічні курси в Парижі (1902), Харківську художню школу. Учителювала в Харкові.

Почала друкуватися 1905. Писати Христя Алчевська почала з ранніх літ. В 10-річному віці разом зі своїми шкільними подругами вона видавала дитячий рукописний журнал "Товариш", в якому протягом 1892-1894 рр. вміщувала свої перші вірші та оповідання.

Христина Алчевська невтомно втілювана все нові задуми до останніх днів життя, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світу, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів. Вона залишила величезну рукописну спадщину (майже 4 тисяч творів). Померла в Харкові.

У творчості Алчевської все голосніше звучать життєствердні мотиви, відчувається щире прагнення служити своїм голосом народові, Батьківщині. Складний і суперечливий поетичний світ Х.Алчевської хоч і споріднений із творчістю Олександра Олеся, Дніпрової Чайки, та по-своєму оригінальний і неповторний: це світ жінки-інтелігентки, сповнений прагнення гармонії у людських стосунках та особистого щастя і щирим бажанням збагнути довколишнє суспільне життя, жінки, безумовно, відвертої; довірливої, що не приховує від читача ані найтоншого поруху своєї душі.

І все ж "пісня: життя" Христі Алчевської зі своїми радісними і гіркими рядками не змовкла, не згубилась у плині часу, як залишилась живою і нетлінною краща частина її літературної спадщини, як завжди лишаються для вічності найкоштовніші витвори людського духу.