Облік амортизації в бюджетних установах

Бершак Т.В., керівник проф. Король Г.О.

Національна металургійна академія України

Тема амортизації як економічної (в т. ч. облікової) категорії, як складової фінансово-господарської діяльності підприємства завжди була й залишається однією із центральних тем, що знаходиться на перехресті науки та практики. При цьому її актуальність спричинена, в першу чергу, існуванням значної кількості невирішених проблемних питань, що час від часу з'являються із прийняттям чергових недосконалих нормативно-правових актів.

В бюджетних установах нараховується знос, а не амортизація, оскільки відповідно до п. 86 Інструкції № 64 бюджетні установи амортизацію на необоротні активи не нараховують. У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій, що дало можливість більш реально оцінити фінансову забезпеченість відповідних структур і підвищити прозорість державних фінансів. Однак, і тут виникають деякі проблеми. По-перше, не кожна бюджетна установа надає платні послуги, здає приміщення в оренду, або продає продукцію власного виробництва. Тобто вони не мають можливості формування спеціального фонду. По-друге, не завжди коштів спеціального фонду вистачає для задоволення певних потреб або на здійснення непередбачуваних витрат. Акумулювання коштів спеціального фонду за рахунок частини доходу від виробничої та господарської діяльності є ефективним напрямом удосконалення управління коштами та забезпечує їх більшу мобільність задля забезпечення розвитку бюджетної установи. Але перерахування коштів із спеціального фонду повинно здійснюватись лише на підставі обґрунтованих детальних розрахунків потреби забезпечення виробничої діяльності згідно з фінансовим планом діяльності установи.

У зв’язку з цим пропонується введення амортизаційних відрахувань в бюджетних установах, проаналізувавши придбання, які було здійснено за рахунок позабюджетних надходжень. Можна вважати, що актуальним було б використання прямолінійного методу нарахування такої амортизації, оскільки суть прямолінійного методу полягає у рівномірному розподілі вартості, що амортизується, протягом терміну корисного використання об'єкта шляхом відповідного ділення цих величин.