Від державності мови до державності нації

Сєдова А.А., керівник ст. викл. Леонова Н.В.

Національна металургійна академія України

Мова виражає єдність держави. У національній державі ототожнюються держава, нація й мова (М.Сігуан, У.Ф. Маккі). Мова має величезне значення у житті бездержавних народів. Кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства. Наприклад, у Китаї від віків міністерство церемоніалу, яке керувало справами освіти і екзаменами на державні посади, опікувалось дотриманням правильної вимови знаків китайського письма. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплений в Основному Законі держави – Конституції.

Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. В однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, але в підневільних та в багатонаціональних країнах питання державності мови є однією з найскладніших суспільно-політичних проблем. У 1883 році було зроблено спробу поновити в Хорватії в ролі державної угорську мову. Це викликало збройне повстання, й угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжувалось запровадження гінді як державної мови Індії після звільнення цієї країни з-під англійського колоніального панування. Коли після прийняття "брєжнєвської" конституції почали "приймати" конституції союзних республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викликало обурення й масові протести в Грузії та Вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в СРСР серед "ста тридцяти рівноправних" мов ці дві мали статус державних.

У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу. Нічого дивного: тут діє принцип "cuius regio, eius lingua" – "чия влада, того й мова". Проте цей принцип має й зворотнє прочитання: "cuius lingu, eiusa regio" – "чия мова, того й влада". У Турецькій імперії – єдиній! – не було обов'язкового навчання турецькій мові підлеглих народів. Керівники країни заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином – всі оттомани, одна нація з однією мовою. "Хіба є, ефенді, така мова – турецька?". "Нема турецької мови, пане, є оттоманська мова!" (В.Жаботинський). Турецька імперія розпалась і зникла швидше ніж будь-яка імперія в історії.