Консп_лекц_ТОТВД_СМ2

7.1 Керування собівартістю

Технологічна собівартість (С) – це частина грошових виробничих витрат на здійснення технологічного процесу виготовлення одиниці продукції, таких як витрати на основні матеріали, заробітну плату, експлуатацію та ремонт обладнання. Розраховується бухгалтерським методом або елементним методом.

Бухгалтерський метод калькуляції:

. (7.1)

Елементний метод калькуляції:

, (7.2)

де М_і – витрати на основні матеріали:

де G_заг - маса загововки, q_заг – вартість матеріалу заготовки, G_відх – маса відходів, q_відх – вартість відходів.

З_і – витрати на заробітну плату:

де s – годинна ставка першого розряду; z_в, z_н - розрядні коефіцієнти верстатника і настроювача; f_вв, f_вн – кількість верстатів, які обслуговуються верстатником і настроювачем; Т_шт.к – штучно-калькуляційний час.

α₁ – процент відрахувань на соціальне страхування.

α₂ – процент накладних витрат.

α₃ –процент накладних витрат, які не охоплюють О, П, І.

р – кількість матеріалів у виробі.

m – кількість операцій ТП.

О, П, І –витрати на ремонт, технічне обслуговування та амортизаційні відрахування відповідно обладнання (О), пристроїв (П), інструмента (І).

Зведені витрати – витрати, які враховують технологічну собівартість (С) та капіталовкладення (К):

, (7.3)

де Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Технологічне керування собівартістю включає можливі заходи для зменшення складових технологічної собівартості:

1 Зменшення витрат на основні матеріали.

1.1 Зменшення маси заготовок і деталей.

1.2 Використання недорогих матеріалів.

1.3 Організація безвідходної технології.

2 Зменшення витрат на заробітну плату.

2.1 Спрощення роботи, її механізація і автоматизація.

2.2 Концентрація операцій.

2.3 Використання багатоверстатного обслуговування.

2.4 Підвищення продуктивності операцій.

3 Повне використання можливостей ЗТО. Збільшення обсягів виробництва (рис.7.1).

Рисунок 7.1 – Залежність собівартості обробки партії заготовок (С_парт) і однієї заготовки (С) від обсягу випуску виробів N (A – витрати пов’язані з обсягом випуску виробів, B – витрати не пов’язані з обсягом випуску виробів)

4 Скорочення виробничого циклу, перехід до потокового виробництва.

5 Підвищення технологічності виробу.

Технологічність конструкції виробу – сукупність властивостей конструкції, які забезпечують виготовлення (виробнича технологічність), ремонт (ремонтна технологічність), експлуатацію і технічне обслуговування (експлуатаційна технологічність) виробу з оптимальними витратами для заданих показників якості, об’єму випуску і умов виконання робіт [18]. Технологічність об’єктивно оцінюється шляхом розрахунку кількісних показників технологічності, наприклад: відносна трудомісткість і технологічна собівартість виготовлення виробу, питома матеріалоємність, коефіцієнт використання матеріалу, коефіцієнт уніфікації, коефіцієнт точності обробки, коефіцієнт шорсткості.

Рисунок 7.2 - Приклади нетехнологічної і технологічної конструкції виробу

Конструкція деталі володіє високою виробничою технологічністю, якщо їй, наприклад, властиві:

Добра оброблюваність різанням її матеріалу.
Добрі умови обробки різанням поверхонь (рис. 7.2в).
Можливість обробки з найменшої кількості установів (рис. 7.2а).
Можливість високопродуктивних методів обробки і режимів різання, достатня жорсткість заготовки.
Можливість обробки на прохід (рис. 7.2а,б).
Можливість зручного і надійного базування і закріплення.
Обґрунтована точність і шорсткість поверхонь.
Малий об’єм і можливість уникнення механічної обробки, невеликий розмір оброблюваних поверхонь (рис. 7.2б).
Можливість точного методу виготовлення заготовки.
Можливість використання стандартних і недорогих пристроїв і інструментів.
Можливість спрощення технічного контролю вимог до точності.
Можливість використання групової обробки.
Можливість дешевого методу виготовлення заготовки.
Можливість використання типового технологічного процесу.
Уніфіковані конструктивні елементи.
Висока продуктивність і низька вартість ТПВ.
Можливість досягнення заданого рівня точності і шорсткості.

Содержание