logo
Regionalna

9. Закони та закономірності розміщення продуктивних сил

Розвиток природи і суспільства характеризується наявністю різноманітних та стабільних зв’язків і залежностей, які є проявом дії різних сил. Одним із найбільш загальних та суттєвих взаємозв’язків є закон.

Закон – це найбільш загальні та суттєві взаємозв’язки і залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві.

Причинно-наслідкові зв’язки відображаються в законах, коли залежності між причиною та наслідком є однозначними. При цьому взаємодія різних сил приводить до цілком імовірного наслідку, про який суспільству вже відомо або ще невідомо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил недостатні.

У економічній науці термін “закон” використовується у випадках, коли встановлені найбільш істотні (суттєві, глибинні) залежності між дією різноманітних сил та економічними наслідками їх взаємодії.

Економічні закони – це необхідні, стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Серед економічних законів, що впливають на розвиток продуктивних сил, вчені виділяють: закони сталого розвитку продуктивних сил; зростання продуктивності праці; економії робочого часу; суспільного поділу праці; територіального поділу праці; концентрації виробництва; комплексного розвитку; попиту і пропозиції.

Відображенням економічних законів у конкретних економічних умовах виступають закономірності.

Закономірності – це прояв дії загального економічного закону чи законів у конкретних умовах.

Закономірності, як і закони, відображають причинно-наслідкові зв’язки, але не однозначну залежність, а імовірнісну. Наслідок дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального (все відносно).

Постійно діючі, всеохоплюючі закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил називаються загальносистемними.

До загальносистемних закономірностей відносяться:

1. Закономірність економічно ефективного розміщення продуктивних сил випливає із закону економії суспільної праці. Цей закон регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, виробництва і споживання продукції. Ця закономірність реалізується через принцип наближення розташування виробництва до джерел сировини, енергії та споживача. Вона відображає стабільні та взаємообумовлені залежності між раціональним розміщенням продуктивних сил та зниженням затрат суспільної праці.

2. Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону суспільного поділу праці, який у просторовому аспекті модифікується у закономірність територіального поділу праці та проявляється у спеціалізації господарства економічних районів. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація сприяють досягненню найвищих результатів при найменших витратах. Ця закономірність проявляється у формі різноманітних взаємозв’язків, які розвиваються на основі спільного використання сировини, робочої сили, інфраструктури, енергії, виробництва продукції, зв’язків між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими виробництвами тощо. Вона реалізується у планах соціально-економічного розвитку регіонів.

3. Закономірність територіального поділу праці (ТПП). Територіальний поділ праці є відображенням процесу спеціалізації території на виробництві певних видів продукції та послуг на основі розвиненого міжрегіонального обміну. Внаслідок територіального поділу праці формується така територіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним та соціальним умовам і потребам міжрегіонального ринку. Задача РПС, із урахуванням територіального поділу праці та спеціалізації регіонів, полягає в зниженні витрат виробництва і підвищенні ефективності господарства.

4. Закономірності територіальної концентрації виробництва відображають об’єктивну тенденцію його зосередження в обмеженому просторі та проявляються в економії затрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємного розміщення спільних об’єктів в одній точці). Територіальна концентрація виробництва і населення обумовлюється сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко проявляється у формуванні промислових утворень – центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон.

Знання закономірностей і їх практичне використання дозволяє вибрати найдоступніший варіант розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати господарську діяльність на території регіону.