8.Поняття та складові продуктивних сил

Продуктивні сили – це система особистих і технічних елементів, завдяки яким відбувається обмін між людиною та природою у процесі суспільного виробництва.

Складовими продуктивних сил є:

1) засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці. Вони поділяються на предмети праці та засоби праці:

- предмети праці – предмети, що дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються або обробляються з метою одержання готової продукції для особистого виробничого використання;

- засоби праці – машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя; технологічні процеси та енергопостачання; автоматизовані системи управління, комп’ютери тощо. Центральне місце в системі засобів праці займають накопичені людством знання, наука.

2) населення;

3) трудові та природні ресурси;

4) виробництво і сфера обслуговування;

5) галузеві та міжгалузеві комплекси;

6) соціальна інфраструктура;

7) територіальні системи господарювання;

8) система суб’єктивних (людина) і речових елементів, які здійснюють „обмін речовин” між людиною та природою в процесі суспільного виробництва.

Завданням РПС є обґрунтування напрямів оптимізації розміщення та розвитку продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та соціальної ефективності їх функціонування в територіальних господарських системах, а також визначення перспектив пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Основними проблемними завданнями розвитку в галузях розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів є:

- ефективне з економічної та екологічної точок зору використання компонентів природно-ресурсного потенціалу країни;

- збереження та примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального, трудового) потенціалу України;

- мінімізація протиріч між існуючою індустріальною територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення висококонкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва через ефективну структурну трансформацію господарських комплексів;

- підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу регіонів;

- пристосування до умов глобалізації, відновлення євразійських зв’язків та інтеграція у світовий економічний простір;

- пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (обслуговуючих галузей господарства) з особливим пріоритетом для ринкової інфраструктури;

- істотне підвищення ефективності регіональної економіки з одночасним забезпеченням пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.