65. Світовий досвід правового регулювання природокористування

Суттєву допомогу у справі створення нового механізму природокористування може надати вивчення світового досвіду регулювання сучасного виробництва й охорони навколишнього середовища. Аналіз даних процесів у країнах з розвинутою системою ринкових відносин показує, що природокористування зіграло важливу роль у становленні структури господарства цих країн, хоча на початкових етапах розвитку, особливо в післявоєнні роки, воно ігнорувалось.

На сучасному етапі повинен мати місце синтез непрямих і прямих методів державного регулювання. Сили стихійного ринку не в змозі захистити суспільство від збитку, що наноситься оточуючому середовищу виробниками в ході господарчої діяльності. Необхідність державної участі у вирішенні екологічних проблем обумовлена також тим, що вони вже не можуть бути “знятими” у межах окремих країн.

Забруднення природного середовища набуває міждержавних, планетарних масштабів.

У останній третині XX сторіччя стало зрозуміло, що вирішувати проблеми збереження навколишнього природного середовища тільки на рівні окремої країни неможливо. Причина в тому, що природний комплекс кожної невеликої країни, а це більшість країн світу, нерозривно пов'язаний із природним комплексом сусідніх країн, або навіть є їх складовою частиною, адже біосфера – єдине ціле.

Жодна, навіть дуже зразкова країна, з ощадливим відношенням до природи, якісним екологічним законодавством і відповідальними громадянами не може бути захищена від погіршення стану ґрунтів, води, лісу, повітря, загибелі рослин і тварин, внаслідок переносу забруднюючих речовин з однієї країни в іншу. Яскравим прикладом цього є Чорнобильська аварія, коли постраждала територія і населення не тільки України, а й багатьох інших країн – Росії, Білорусії, Західної Європи.

На сучасному етапі американський спеціаліст Л. Браун для усіх країн світу виділив три основні глобальні екологічні проблеми, які повинні бути пріоритетними:

-     ерозія ґрунту і боротьба з нею;

-     антропогенне технологічне навантаження на екосистему і її мінімізація;

-     виснаження органічної сировини.

Усе це обумовило розробку і прийняття в цих країнах ефективного та чинного законодавства, упровадження чіткої системи державного управління охороною земельних ресурсів, використання різноманітних економічних важелів і механізмів з метою раціонального землекористування та покращання стану й охорони земель.

Так, у США в 70-ті роки XX століття запроваджено стандарти якості навколишнього середовища та сформульовано положення про обов’язковість державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності.

Починаючи з 70-х років компанії ряду країн Європи і Північної Америки почали притягувати забруднювачів до юридичної відповідальності за нанесення збитків навколишньому середовищу, що призводило до додаткових фінансових втрат. Було впроваджено екологічний аудит, як оцінку відповідності нормам законодавства про охорону навколишнього середовища діяльності підприємств. Екологічний аудит сформувався в середині 80-х років. Він широко поширився в промислово розвинутих країнах – у Канаді, Великобританії, Нідерландах, США, Швеції.

Характерною особливістю сучасного екологічного законодавства в більшості країн Західної Європи та Північної Америки є зміщення центру вирішення природоохоронних завдань із загальнонаціонального на регіональний рівень, до вирішення окремих проблем з охорони природних ресурсів і об’єктів. У цих країнах створені центральні органи, що контролюють виконання чинного екологічного законодавства, розробляють принципи і напрями екологічної політики, створюють науково обґрунтовані екологічні нормативи і стандарти, організовують розробку і реалізацію національних екологічних програм.

Під час використання міжнародних природних ресурсів важливо дотримуватись міжнародних домовленостей, їх спільне використання має супроводжуватися співробітництвом.

Історія міжнародної екологічної співпраці розпочалася понад 100 років тому. Основні моменти цієї співпраці наведено в табл. 13.2.

Таблиця 13.2

Історія міжнародної екологічної співпраці

У зв’язку з новими проблемами, що виникають у сфері охорони довкілля, останніми роками почали з’являтись нові інституційні структури, - при ЮНЕСКО створено комітет з біоетики; в Японії організовано Дослідницький центр інноваційних технологій для Землі; створено Організацію нових енергетичних і промислових технологій при Міністерстві зовнішньої торгівлі і промисловості, одним з основних напрямків роботи якої є екотехнології; з 1991 року реалізується програма ООН із питань охорони навколишнього середовища ЮНЕП, яка передбачає тісне співробітництво з банківським сектором.

Експерти ООН вважають, що нині основні міжнародні зусилля щодо вирішення глобальної екологічної кризи мають бути спрямовані на:

ð   дослідження першопричин кризи;

ð   боротьбу з її наслідками;

ð   оцінку глобального ризику;

ð   залучення широкої громадськості;

ð   забезпечення засобів правового регулювання;

ð   інвестування в наше майбутнє.

Україна тісно пов’язує свою діяльність із міжнародними організаціями та країнами. Україна підписала Декларацію міжнародної конвенції ООН з питань навколишнього середовища й розвитку, приєдналась до 20 природоохоронних конвенцій, 4 протоколів і Договору до них. У сфері охорони навколишнього середовища, ядерної і радіоактивної безпеки Українавстановила міжнародне співробітництво в межах двосторонніх міжнародних угод і договорів. Україна є членом Ради Європи (РЄ) з 1995 року і в межах цієї діяльності ратифікувала Конвенцію про охорону дикої фауни, флори та приро­дного середовища.

Таким чином, нині вирішення основних екологічних проблем неможливо уявити без міжнародного співробітництва.