42.Господарство регіону як територіально-економічна система

Господарство регіону в науковому і практичному сенсі доцільно розглядати як велику і складну територіально-економічну систему – регіональний господарський комплекс.

При розгляді проблем ринкової економіки важливо визначати регіон як місце прояву зв’язків і залежностей суб’єктів господарювання у відтворювальних процесах. Це важливо для розуміння господарства регіону як системного утворення.

“Система” – це ціле, що складається з частин. Близьке за змістом до поняття “система” і поняття “комплекс”.

Комплекс – це також система, що характеризується органічною єдністю елементів; вони, як правило, утворюють єдине (нерозривне) ціле. 

Такою цілісною системою і є регіональний господарський комплекс.

Регіональний господарський комплекс (РГК) – це регіональне поєднання об’єктів, тісно взаємозв’язаних у процесі виробництва й транспортування до споживачів продукції і/або послуг.

Цілісність РГК забезпечується дією законів регіональної цілісності (природи, населення й виробництва) та регіональної інтеграції виробництва.

РГК формуються внаслідок взаємодії таких факторів:

-     внутрішніх (сировинні і трудові ресурси, споживчий попит, інфраструктурна забезпеченість території тощо);

-     зовнішніх (рівень економічного розвитку країни, спосіб виробництва матеріальних благ, технологічний рівень виробництва тощо).

У РГК прийнято виділяти галузеву (або секторальну), функціональну і територіальну структури.

Типізація РГК здійснюється на основі таких ознак: територіальний ранг, генезис, провідний технологічний уклад, спеціалізація, напрям структурно-технологічної трансформації, стадійність розвитку й конфігурація опорного каркасу території.

Наприклад, господарський комплекс Вінницької області, є мезорегіональним за територіальним масштабом. Він в основному сформувався в післявоєнний період. До галузей його спеціалізації відносяться: сільське господарство, харчова промисловість і переробленнясільгосппродуктів, виробництво електроенергії та машинобудування. За розмірами виробництва переважають галузі перших двох технологічних укладів (харчова та ін.), хоча достатньо розвинутими є й галузі третього (електротехнічна) та четвертого (електронна) укладів. Ринкова трансформація комплексу передбачає насамперед інноваційно-стабілізаційну стратегію розвитку. У складі комплексу переважають полюси росту, а це означає, що   він знаходиться  на  другій  стадії розвитку. Опорний каркас території, на якій він базується, має радіально-концентричну форму, проте асиметричну, тому що основний полюс розвитку – Вінницький промисловий вузол – зміщений від центра області на північ.