44.Потенціал факторів трансформації ргк

Продуктивність, як характеристика факторів виробництва (ресурсів), складає економічну сутність потенціалу, який є важливою складовою трансформаційних процесів.

Конкретна величина потенціалу фактора трансформації РГК виражається у його корисній функції, точніше у його споживній вартості. Остання за певний проміжок часу, наприклад один рік, може бути використана не повністю, то є необхідність будь-який потенціал розділяти на дві частини – реалізований та нереалізований потенціал.

Будь-який потенціал поза територією та часовими рамками позбавлений реального змісту. Тому їх слід розглядати як загальну умову трансформації РГК.

Час накладає відбиток і на оцінку потенціалів фактора трансформації РГК. Відомо, що потенціал фактора залежить від швидкості протікання процесів у РГК. За часовим критерієм розрізняють також сучасну і потенційну (прогнозовану) продуктивність фактора. Перевагу, як правило, віддають сучасному потенціалу. Для  співставлення цих потенціалів вводиться поняття дисконтованої споживної вартості, що дає змогу порівнювати капітальні витрати на освоєння ресурсів із поточними.

Сучасні потенціали факторів трансформації є досить динамічними, особливо інвестиційний та інноваційний.

Найважливішим фактором трансформації РГК є людські ресурси. В процесах ринкової трансформації вони виступають у потрійній ролі:

1) як трудові ресурси  – “носії” робочої сили (здатності до праці);

2) як “продуценти” управлінських рішень;

3) як споживачі промислових товарів і послуг.

Відповідно, людські ресурси в певних територіальних межах мають такі потенціали: трудовий, управлінський та особистого споживання.

Кількісні параметри трудового потенціалу визначає чисельність трудових ресурсів, тип відтворення, статево-вікова структура, міграційна рухливість та ін. Якісні параметри ТП залежать насамперед від освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня трудових ресурсів.

На формування ТП впливає багато чинників. Найбільше значення серед них мають демографічні, соціально-економічні, духовні, екологічні та ін. Реалізація ТП залежить насамперед від рівня розвитку виробничого потенціалу промислових територіальних систем (ПТС) та розвинутості ринків праці.

Управлінський потенціал визначається ефективністю управлінських рішень, з одного боку, підприємців (на підприємствах із приватною й колективною формами власності), а з другого – державних службовців (на підприємствах із державною формою власності та у державних органах управління промисловістю).

Для швидкої та ефективної трансформації РГК особливо важливе значення має потенціал підприємницької ініціативи як перша складова управлінського потенціалу. Від кваліфікації підприємців залежить стратегія ведення бізнесу, вибір ефективних форм організації виробництва (з’єднання факторів).

Важливе значення має адміністративний потенціал як друга складова управлінського потенціалу, що формується за рахунок кваліфікації державних службовців.

Другий фундаментальний фактор трансформації РГК – природні ресурси. При визначенні пріоритетних напрямків розвитку РГК до уваги береться наявність ресурсів того чи іншого виду (мінеральні, лісові, водні тощо), їх структура та величина природно-ресурсного потенціалу (ПРП) території.

Природно-ресурсний потенціал території – сукупну продуктивність її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх суспільній споживній вартості.

Значний трансформаційний потенціал мають великі поєднання мінеральних ресурсів. Мінеральні ресурси також суттєво впливають на структуру ринків природних ресурсів та галузеву структуру регіональних промислових комплексів.

Серед природних ресурсів важливе місце посідають земельні ресурси. Зокрема, у промисловій підсистемі господарства регіону вони визначають величину потенціалу ресурсів сільськогосподарської сировини. Цей потенціал є похідним від аграрного потенціалу, який визначається наявністю, якістю і збалансованістю природних, біологічних, матеріальних і трудових ресурсів, в процесі взаємодії яких реалізується їх інтегральна здатність виробляти адекватні їй обсяги і види продукції.

Третій фундаментальний фактор трансформації господарства регіону – капітал (фізичний і фінансовий).

Фізичний капітал – це сукупність засобів виробництва (основних фондів) і предметів праці (оборотних фондів або матеріальних ресурсів – сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо), яка відповідно формує потенціал матеріально-технічних ресурсів.

Значний потенціал основних фондів – виробничих споруд, машин, устаткування тощо – здатний різко підвищити продуктивність праці і, отже, сприяє оптимальній трансформації РГК.

Залучення додаткових основних фондів у виробництво здійснюється через механізм функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів, зокрема фондового ринку.

Важливе значення має і потенціал матеріальних ресурсів. Для того, щоб відновити у регіоні виробництво або забезпечити позитивну динаміку у його рості, повинні бути в наявності (у запасах, у виробничому процесі тощо) необхідні матеріальні ресурси або кошти для їх придбання на ринку матеріальних ресурсів. Для економії останніх важливо впроваджувати матеріалозберігаючі технології.

Трансформаційні процеси у РГК набувають необхідної динаміки, якщо вони забезпечені фінансовим капіталом, який “приходить у рух” завдяки інвестиціям, тому цей капітал часто ще називають інвестиційним.

Фінансові (інвестиційні) ресурси у процесах ринкової трансформації РГК займають особливе місце серед усіх інших факторів. Вони поряд із підприємницькою ініціативою виступають першоосновою, вихідним моментом трансформації.

Господарські комплекси регіонів, що базуються на фінансово стабільних і кредитоспроможних підприємствах, як правило, здатні самостійно забезпечувати відтворення виробництва і саморозвиток (за рахунок частини прибутку, амортизаційних відрахувань, фонду розвитку виробництва тощо), тобто мають необхідні внутрішні джерела інвестування. Але у більшості з них ці джерела, особливо в перехідний, трансформаційний період, обмежені і це вимагає пошуку стратегічних інвесторів.

З інвестиційною привабливістю регіону тісно пов’язана така його характеристика як інвестиційний потенціал.

Інвестиційний потенціал – це фінансові можливості, резерви кредитування господарства регіону.

Інвестиційний потенціал слід сегментувати за джерелами фінансування:

1)     зарубіжні інвестиції;

2)     кошти з державного та місцевого бюджету;

3)     кошти підприємств;

4)     банківські кредити;

5)     заощадження підприємців та інших осіб тощо.

Для конкретних інвестиційних проектів кредити можна отримати за посередництва інвестиційного ринку, наприклад, розповсюджуючи акції підприємств, облігації муніципальної чи державної позики тощо.

Четвертим фундаментальним фактором трансформації РГК виступають інновації (нововведення).

Інновація означає принципово нову якість засобів виробництва та організаційних схем.

Інновації витісняють старі продукти та виробництва і виштовхують економічну систему з урівноваженого стану, забезпечуючи таким чином структурну перебудову системи або так звана “творча руйнація”.

У сучасних умовах жоден із факторів трансформації не може конкурувати з інноваціями за силою трансформаційного впливу на РГК. Але в процесах його трансформації обов’язково слід спиратися на нововведення, які мають значний інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал – масштаби інноваційної діяльності в РГК, ступінь впровадження досягнень НТП у виробництво, резерви розвитку за рахунок НТП, що виражаються у здатності матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів забезпечувати інтенсифікацію виробництва.

Будь-яке виробництво (промислове, сільськогосподарське) створюється з метою споживання товарів. В ланцюзі факторів трансформації господарства регіону воно є вихідним пунктом (за відомим із кібернетики принципом зворотного зв’язку). Низький рівень споживання або незначний споживчий потенціал регіону майже автоматично породжує спад виробництва у ньому. Споживчий потенціал характеризує місткість регіонального ринку певних товарів.

Залежно від характеру споживання, категорії споживачів споживчий потенціал поділяється на:

-   потенціал виробничого споживання – здатність споживачів засобів виробництва їх придбати і використати. При цьому одні і ті ж об’єкти можуть одночасно виступати на ринку засобів виробництва і як покупці, і як продавці, правда різних товарів;

-   потенціал особистого споживання – купівельна спроможність населення по відношенню до товарів або попит на них на регіональному ринку предметів споживання.

РГК, крім того, що виробляє корисні товари (з додатною ціною), за які платять виробнику, продукує також відходи, в т.ч. й шкідливі (з “від’ємною” ціною), за які платять самі виробники. Розмір плати за шкідливі відходи в загальному випадку залежить від величини еколого-промислового потенціалу РГК. Його “носіями” є природні комплекси та об’єкти екологічної інфраструктури. Відповідно він складається з двох різноякісних частин. Перша – це поглинаючий, або асиміляційний потенціал, який характеризує здатність природного комплексу певного регіону (його біоти, повітря, поверхневих вод, ґрунтів тощо) переробляти (розчиняти, адсорбувати) або виводити за свої межі забруднюючі речовини (інгредієнти); друга – це потенціал екологічної інфраструктури, що відображає можливості очисних споруд знешкоджувати ті ж самі забруднюючі речовини.

Розвиток потенціалу екологічної інфраструктури є особливо важливим у регіонах інтенсивного господарського освоєння, де виробничі системи об’єктивно трансформуються у еколого-виробничі. Функцією розвитку останніх виступає еколого-виробничий потенціал, а аргументом – усі інші потенціали. У таких системах змінюється характер просторової локалізації усіх елементів, зокрема передбачається їх екологічна сумісність.

Просторове поєднання в РГК ресурсних, виробничих, споживчих та інших елементів забезпечують об’єкти (елементи)виробничої інфраструктури – транспорту, зв’язку (в т.ч. телекомунікацій, електронних мереж) та ін. Фактично вони є “постачальниками” послуг з обміну товарами.

Виробнича інфраструктура для свого розвитку вимагає значних обсягів авансованого капіталу при малій його мобільності (оборотності). Тому роль держави у її нарощуванні є винятково важливою. А велика її капіталомісткість  надає особливого значення у трансформаційних процесах потенціалу виробничої інфраструктури. Цей потенціал характеризує пропускну здатність, потужність (номінальну і встановлену) об’єктів виробничої інфраструктури.

Значний потенціал виробничої інфраструктури і розвинутий ринок виробничих послуг сприяють активізації підприємницької діяльності в регіонах, стимулюють розчленування виробничих ланцюгів у просторі з наступним зосередженням фінальних (обробних) стадій у великих містах як центрах притягання висококваліфікованої робочої сили та “ноу-хау”.

Роль виробничої інфраструктури, особливо транспорту, в процесах трансформації РГК є тим більшою, чим більш віддаленими є взаємодіючі елементи і чим більшими є питомі (транспортні та ін.) витрати на подолання просторового розриву між ними.

Важливим фактором трансформації РГК другого порядку (по відношенню до людських ресурсів) виступає соціальна інфраструктура (заклади освіти, охорони здоров’я та соціальної допомоги, готелі, ресторани тощо), яка також має відповідний трансформаційний потенціал.

Потенціал соціальної інфраструктури – здатність її об’єктів обслужити (забезпечити умови життєдіяльності) працівників (та їх сімей) певного сегменту РГК.

Соціальна інфраструктура складається з двох концентрів:

1)     внутрішнього – на базі об’єктів, що знаходяться на балансі виробничих об’єктів (підприємств, фірм тощо),

2)      зовнішнього – на базі інфраструктурних об’єктів загального користування. Хоча й об’єкти внутрішнього концентра, особливо з переходом до ринкових відносин, можуть надавати послуги усім потенційним клієнтам.

Виходячи з цього, потенціал соціальної інфраструктури доцільно розділяти на дві частини: 1) що формується безпосередньо у виробничій сфері і 2) загального користування. Другу, швидше, можна розглядати як умову, а не чинник трансформації РГК. Але і перша і друга його частини реалізуються через ринок соціальних послуг, при цьому перша – не повністю.

Простір між елементами РГК заповнює сфера обміну, різні ринки, які передбачають купівлю-продаж тих чи інших товарів і послуг. “Несучими конструкціями” ринків виступають підприємства, організації та заклади ринкової (інституційної) інфраструктури. До них відносяться товарні, фондові і валютні біржі, біржі праці, банки тощо. Вони орієнтуються на відповідні ринки.

В сучасних умовах без розвинутої ринкової інфраструктури неможливе ефективне функціонування та оптимальний розвиток РГК.

Потенціал ринкової інфраструктури – одна з важливих складових трансформаційних процесів у РГК. Розвинутий ринок інституційних послуг забезпечує погодженість виробничо-комерційних зв’язків у системі та їх фінансово-кредитний і маркетинговий супровід.

Як загальну умову трансформації РГК слід розглядати географічне положення виробництва по відношенню до усіх інших елементів системи. Для виробничих систем регіонального типу слід враховувати політико-географічне положення. Це зумовлюється тим, що зручне, особливо прикордонне, положення може сприяти формуванню в них значного транзитного потенціалу, необхідного, наприклад, для створення спеціальних економічних зон, транскордонних виробничих систем тощо.

Отже, на трансформацію РГК, точніше його виробничого ядра, впливає ціла низка факторів і умов. Сукупний трансформаційний вплив відображає інтегральний трансформаційний потенціал, який складається з багатьох часткових потенціалів і є їх простою сумою.

Вплив кожного з часткових трансформаційних потенціалів на виробничий потенціал визначається не лише його величиною, але і силою дії. Остання залежить від характеру інтегрованості та пропорційності елементів РГК, тому виробничий потенціал, як правило, не тотожний інтегральному трансформаційному потенціалу.