14.Підходи до класифікації території України на економічні райони.
На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації території України на економічні райони.
У складі колишнього Радянського Союзу територія України була поділена на три економічні райони (поділ здійснено на основі економічного принципу):
1) Донецько-Придніпровський;
2) Південно-Західний;
3) Південний.
Значний внесок у розробку нової мережі економічних районів України зробили такі українські вчені як: Ф.Д. Заставний, В.О. Поповкін, О.І. Шаблій, М.Д. Пистун та інші (табл. 3.1). Економічне районування потребує системно-диференційованого підходу з урахуванням природних і економічних факторів – кількості і якості структури споживання ресурсів, а також соціальної і екологічної складової.
Таблиця 3.1
Класифікація економічних районів України
Автор, принцип поділу | Економічний район | Області (міста) |
| |||
1 | 2 | 3 |
| |||
Заставний Ф.Д. Економічний принцип, господарська однорідність території, відмінності в господарській спільності груп адміністративних областей, відмінності за рівнем розвитку і профілем господарства, обсяг виробництва товарної продукції на одного жителя | Макрорайони: Східний, Західний, Південний Мезорайони: 1. Донецький | Луганська, Донецька
|
| |||
2. Придніпровський | Дніпропетровська, Запорізька |
| ||||
3. Північно-Східний | Полтавська, Сумська, Харківська |
| ||||
4. Центрально-Поліський | Житомирська, Київська, Чернігівська |
| ||||
5. Причорноморський | Миколаївська, Херсонська, Одеська, Автономна Республіка Крим |
| ||||
6. Карпатський | Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька |
| ||||
7. Подільський | Вінницька, Тернопільська, Хмельницька |
| ||||
8. Центрально-Український | Кіровоградська, Черкаська |
| ||||
9. Західно-Поліський
| Волинська, Рівненська |
| ||||
Поповкін В.О. Враховані природні, економічні, соціально-демографічні та історико-етнічні умови і фактори, що впливають на формування регіональних утворень | Макрорегіони: 1. Донбас та Нижнє Придніпров’я | Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська
| ||||
2. Слобідська Україна | Харківська, Сумська, Полтавська | |||||
3. Центральноукраїнський | Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська | |||||
4. Причорноморський | Одеська, Миколаївська, Херсонська, Автономна Республіка Крим | |||||
5. Західноукраїнський | Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька | |||||
| Мезорегіони: Донбас, Катеринославське Придніпров’я, Середнє Придніпров’я, Слобідська Україна, Київське Полісся, Поділля, Волинське Полісся, Північне Причорномор’я, Українські Карпати, Крим. | |||||
Шаблій О.І. Соціально-економічні райони являють собою в сукупності великий регіон України. Його територія тісно пов’язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом (демографічним, урбаністичним, культурним і економічним), що визначає головні зовнішні функції і просторову організацію. Основою такого поділу є переважно міста-мільйонери. | 1. Центральний 2. Західний 3. Північно-Східний 4. Східний 5. Центрально-Східний 6. Південний | м. Київ м. Львів м. Харків м. Донецьк м. Дніпропетровськ м. Одеса
|
В залежності від ступеню переваги того чи іншого районоутворюючого фактору встановлюється основна ціль (місія) або поєднання цілей стосовно яких спрямовується регіональна економічна політика – стратегія виробництва, соціальної і екологічної сфери. В основу регіональної політики покладаються економічні умови і можливі їх зміни в перспективі. Природні умови оцінюються з точки зору їх поєднання з економічними показниками, що є основою максимально можливого раціонального їх використання та вирішення місцевих господарських проблем.
Проблемний регіон – територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми або реалізувати свій великий потенціал, і тому вимагає підтримки держави.
Основними якісними ознаками проблемних регіонів є:
кризовість прояву тієї або іншої великої проблеми, що створює загрозу соціально-економічному становищу в країні, політичній стабільності, екологічній рівновазі;
наявність ресурсного потенціалу (виробничого, науково-технічного, трудового, природного), використання якого особливо важливе для національної економіки;
особливе значення геополітичного і геоекономічного положення регіону для стратегічних інтересів країни;
нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загальнонаціонального та світового значення.
Території проблемних регіонів можуть не збігатись з адміністративно-територіальними одиницями (наприклад, зона ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС).
Підходи до проблемного районування зображено на рис. 3.2.
Різновидом проблемних регіонів авангардного типу є вільні економічні зони (ВЕЗ). Основою механізму ВЕЗ є економічний режим діяльності її суб’єктів, що складається з пільгового податкового, митного, валютно-фінансового і організаційно-правового режиму.
Вільна економічна зона – частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності.
Особливістю ВЕЗ є наявність певних конкурентних переваг, що пояснюється, як правило, географічним розташуванням таких регіонів: прикордонне чи приморське становище, наявність експортного виробництва тощо.
Прикладом ВЕЗ може слугувати перша в Україні спеціальна (вільна) зона, розташована в Автономній Республіці Крим – Північно-Промислова експериментальна зона “Сиваш” (до неї входить території Красноперекопського району, загальна площа – 141 тис.га, чисельність населення регіону – 95,3 тис.чол.). Промислову зону становлять Кримський содовий і Перекопський бромний заводи, Кримський виробничий рибокомбінат, два великих хімічних підприємства – Кримське виробниче об'єднання “Титан” і Сиваський аніліново-фарбовий завод. До факторів, що дозволили створити привабливий інвестиційний клімат у регіоні ВЕЗ, належать: унікальні запаси ропи (мінеральні ресурси озера Сиваш і місцеві солоні озера), наявність інших природних ресурсів; значний трудоресурсний потенціал, підготовлений для роботи на підприємствах; наявність виробничого персоналу хімічної промисловості, інфраструктурна облаштованість території; вигідне транспортно-географічне положе.
- 1.Сутність та значення регіональної економіки
- 2.Об’єкт, суб’єкти та предмет дослідження регіональної економіки.
- 3.Місце регіональної економіки в системі наук.
- 4.Структурні елементи регіону як системи.
- 5. Цілі розвитку та рівні дослідження регіональної економіки.
- 6. Завдання регіональної економіки.
- 7. Сутність та значення розміщення продуктивних сил
- 8.Поняття та складові продуктивних сил
- 9. Закони та закономірності розміщення продуктивних сил
- 10.Фактори розміщення продуктивнх сил та формування економіки регіонів
- 11.. Основні методи економічного обґрунтування розміщення виробництва
- 12.Адміністративно-територіальний устрій, його сутність
- 13.Економічне районування України
- 14.Підходи до класифікації території України на економічні райони.
- 15.Структура національного господарства регіонів
- 16. Поняття виробничої сфери, її структура
- 17. Поняття та структура невиробничої сфери
- 18. Класифікація галузей економіки
- 19. Кластерний підхід до регіонального розвитку
- 20.Сутність економічного регіонального відтворення
- 21. Види суспільного відтворення, їх характеристика
- 22. Фактори регіонального відтворення
- 34.Система місцевого самоврядування
- 35.Бюджет,його види та характеристика
- 36.Служба в органах місцевого самоврядування
- 37.Трудові ресурси як основа розвитку регіональної економіки
- 38.Поняття природного руху та основні складові,що його визначають
- 40.Природні ресурси та їх класифікація
- 41.Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу
- 42.Господарство регіону як територіально-економічна система
- 43.Фактори трансформації регіональних господарських комплексів
- 44.Потенціал факторів трансформації ргк
- 45. Проблеми реалізації трансформаційних потенціалів ргк
- 46. Вартість капіталу в трансформаційних процесах регіону
- 47.Структура і характеристика необхідних інвестицій
- 48.Іноземне інвестування в трансформаційних процесах регіону
- 49.Формування сприятливого інвестиційного клімату
- 50.Предмет, метод та завдання екології як науки
- 51.Коротка історія становлення екології як науки
- 52. Класифікація екологічних напрямків. Місце екології в системі наук
- 53.Основні екологічні фактори
- 54.Сутність, цілі та функції управління в галузі природокористування
- 55.Система державних органів управління природокористуванням в Україні
- 56. Екологічна експертиза: сутність і основні форми
- 57. Система корпоративного екологічного управління
- 58. Інформаційні системи екологічного управління
- 59. Екологічна стандартизація та сертифікація як елементи ринку екологічних послуг
- 60. Механізм екологічної сертифікації в Україні
- 61. Види екологічної сертифікації
- 62. Сутність екологічного маркування
- 63. Сутність екологічного права
- 64. Екологічне законодавство України
- 65. Світовий досвід правового регулювання природокористування
- 66. Основні засади еколого-правової відповідальності
- 67. Збалансованість природно-ресурсного потенціалу України
- 68. Міжнародне співробітництво України в галузі охорони навколишнього природного середовища
- 69. Форми матеріальної міжнародно-правової відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища