9.4. Структурні рішення виробництва
Виробництво як комплекс процесів, виконуваних на первинних рівнях виробничої
системи, є основою для характеристики місця їхнього виконання, складу
вихідних ресурсів, технологічного способу перетворення. Їх варто розглядати в
тісного зв'язку зі змінами потреб клієнтів, стану ринку й рівня освоєння високих
технологій у виробничій сфері.
Сукупність організаційних і структурних рішень залежить від цілей, стратегій
і напрямків підходу до процесу виробництва. Розрізняють орієнтацію на виготовлення
продукту (традиційний підхід) і операційний підхід з орієнтацією виробництва на
169
інтеграцію процесу від одержання замовлення клієнта до поставки йому зробленої продук-
ції (виробничий підхід) [5].
Виробничий підхід, прийнятий у керуванні, змінює й розширює традиці-
йне розуміння процесів виробничих, технічних, економічних, управлінських
служб, а також допоміжних й обслуговуючих виробництв організації.
Застосування цього підходу до побудови виробничих структур дозволяє
орієнтувати їх на цільові проблеми, закріплювати за підрозділами операції на час
досягнення поставленої мети, скорочувати кількість рівнів ієрархії. Цей підхід сприяє
розширенню взаємозв'язків між підрозділами й створює широкі можливо-
сті для інтеграції, що забезпечує повноту інформації про потреби клієнтів і про
виробничих (сервісних) процесах по задоволенню цих потреб.
Базою формування виробничих структур організацій є виробничій
процес виготовлення виробів. Складові фази цього процесу - заготівельні
що обробляють, складальні, іспитові - дозволяють перетворити вихідні ресур-
си в продукти або послуги.
Основне виробництво складається із сукупності провідних операцій процесу
виготовлення виробу. Процеси по виробленню всіх видів енергетичних ресурсів,
виготовленню ремонту технологічного оснащення, устаткування –відносяться до допоміж -
ного виробництва. Процеси по складуванню, розподілу й відвантаженню продукції за-
мовнику покладені на різні обслуговуючі господарства.
Склад цехів і служб, що реалізують виробничий процес виготовлення виробу,
форми їхніх взаємозв'язків формують виробничу структуру.
Для встановлення послідовності роботи цехів і служб виробництва склада-
ється графік виготовлення продукту. При складанні графіка робиться розгорнутий розрахунок
тривалості циклу виготовлення продукту ланцюговим методом у порядку, зворотному ході
виробничого процесу. Від строку передачі зразка продукту на випробування визначає-
ться час циклу загальної зборки, агрегатної зборки й т.д. Далі уточнюються цикли виконання
окремих операцій, паралельність їхнього виконання з метою мінімізації загального циклу.
Робота інших служб погодиться із планами й потребами основних цехів на основі
випередження строків початку робіт в основних цехах.
Графік виготовлення продукту є основою оперативного планування по за-
пуску виробів у виробництво.
Виробнича структура перебуває в постійному розвитку під впливом змін
в техніці, технології, формах організації виробничих процесів.
При формуванні виробничих структур необхідно враховувати цілий ряд
факторів, що визначає вимоги до побудови раціональних структур.
Фактори зовнішнього середовища - економічні, правові, науково-технічні, соціаль-
но-культурні, екологічні. Фактори внутрішнього середовища - мети й стратегії розвитку
підприємства, ресурсні обмеження, продукція, технологія, чисельність персоналу, потуж –
ність виробництва й ін.
Однак вибір структурних рішень у виробництві зв'язаний, насамперед, із наступними
факторами, що діють:
1) форми спеціалізації й кооперування підрозділів;
2) потужність, масштаб й орієнтація виробництва;
3) розвиток техніки й технології;
4) організаційне середовище;
5) місце розташування виробництва.
Форми спеціалізації виробничих підрозділів. Розрізняють дві основні
форми спеціалізації - технологічну й предметну.
Технологічна спеціалізація підрозділів характеризується груповим розта-
шуванням однотипних робітників місць по виконанню технологічно однорідних операцій
с різними виробами.
170
Приклади структурних підрозділів, що використовують технологічну спеціалі-
зацію: ковальський, ливарний, механічний, цех покриттів, а також окремі групи капі-
талоємкого й високопродуктивного встаткування, що не економічно відокремлювати
по різних підрозділах.
Предметна спеціалізація характеризується концентрацією в структурних підроз-
ділах однорідних або різнорідних операцій, що забезпечують закінченість обробки
виробу. Як різновид цієї спеціалізації використають предметно-подетальну й
предметно-вузлову спеціалізацію цехів з неповним циклом виготовлення продукції.
Структурні підрозділи, що використовують предметну спеціалізацію, розрізня-
ються за ознаками класифікації вироблених виробів. Наприклад, по однорідності кон-
струкції виробів - підрозділу стандартних виробів (гайки, болти, шестірні); по застосо -
ваним до встаткування й розмірів виробів - підрозділ штампування великих дета-
лей й підрозділи штампування дрібних деталей і т.д.
При предметно-технологічному (змішаному) характері виробництва заготіве-
льні цехи - ковальські, ливарні, пресові, штампувальні - спеціалізуються по
технологічному
принципу виконання робіт, а обробні - по предметному
(мал.3.2)[1].
ДОПОМІЖНІ ЦЕХИ
Інструментальний
Ремонтно - техічний
ПІДПРИЄМСТВО
ОСНОВНІ ЦЕХИ
Заготівельний
Ливарний
Обробний
Складання
Деталі
Складання
ОБСЛУГОВУЮЧІ ЦЕХИ
Транспортний
Складське господарство
Ковальський
Електротехнічний
Деталі
Складання
Пресовий
Лабораторія
Енергетичний
Штампувальний
Деталі
Складання
Служба
Рис 3.2.Укрупнена виробнича структура машинобудівного підприєм -
ства із предметно-технологічним принципом побудови цехів (фрагмент)
Спеціалізація й кооперування при виробництві виробів приводять до скорочення
структурних підрозділів і спрощенню їхніх взаємозв'язків. Виробництво може спе-
ціалізуватися на одній з фаз виробничого процесу, наприклад зборка виробів або
171
механообробка. Однак виробництво може спеціалізуватися й на всіх фазах виробництва
виробу - від одержання замовлень клієнтів до поставки виробу замовникові.
Широка спеціалізація, до якої в цей час прагнуть багато хто з підприєм-
ств, дозволяє мінімізувати витрати, скоротити час циклу виробництва виробу,
підвищити його якість і конкурентоздатність.
Однак перспектива світового рівня розвитку організації - це вузькоспеціалізо-
ваний завод.
Що стосується орієнтації виробництва, то ускладнення предметної спеціалізації
приводить у свою чергу до збільшення числа виробничих процесів по випуску нау-
коемких і капіталомістких виробів.
Виробнича структура таких підприємств орієнтована на розвиток техно-
логій і вимагає формування виробничих підрозділів із твердою прив'язкою до
технологічному процесу.
У той же час є безліч підприємств, що виготовляють трохи простих
однорідних видів продукції, з орієнтацією виробничої структури на продукт.
Складність продукту й складність виробництва формують орієнтацію виробни –
чих підприємств і впливають на прийняття структурних рішень.
Розвиток техніки й технології в результаті науково-технічного прогресу приво-
дить до змін:
форм організації виробничих процесів й їхньої структури;
пропорцій між фазами (стадіями) виробництва;
ступеня змінюваності продукції і її модифікацій.
Розвиток техніки й технології також сприяє впровадженню гнучких систем (групо-
вої технології), що у свою чергу розвиває структуру виробничих систем, об`єднує
на основі автоматизації всі фази життєвого циклу створення продукту.
Організаційне середовище й елементи, її формуючі, наприклад організаційна
(управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні можливості розвитку
виробничої структури зсередини й створюють передумови для формування нових
структурних підрозділів.
Місце розташування виробництва й структурних підрозділів часто визначається
вимогою клієнтів по виготовленню продукції в тій або іншій країні. Глобалізація
виробничої бази передбачає розміщення нових виробництв у країнах, де можливо
забезпечити мінімум витрат у першу чергу за рахунок дешевих ресурсів і близькість
до ринку споживання.
Типізація видів виробничих структур характеризується рівнями структури -
зації його елементів і базових параметрів угруповання.
Вибір виду виробничої структури на першому рівні структуризації —
рівні виробничого підприємства - залежить від такого базового параметра групування
як операція.
Розрізняють наступні види структуризації:
1) технологічну;
2) предметну (продуктову);
3) ресурсну;
4) територіальну;
5) мережну.
Прогресивним напрямком у розвитку структур підприємства є мережні
виробничі структури, які можуть бути сформовані при розукрупненні
структур виробництва що склалися або при проектуванні нових підприємств.
При проектуванні автомобільного заводу передових технологій у м. Мелфи фірми Flat
(Італія) була прийнята мережна виробнича структура. Ядром структури є завод зі складальною
спеціалізацією виробництва.
172
На цій же виробничій площі заводу розташувалася мережу з 22 самостійних
заводів різних фірм, що спеціалізуються на виготовленні комплектуючих виробів для складального
виробництва. Це дозволило реалізувати систему «точно в строк» з поставкою матеріальних
ресурсів на робочі місця в основному виробництві за 40 хв. до реалізації цих ресурсів [5].
Другий рівень структуризації видів виробничих структур ставиться до
рівню виробництва, де формуються елементи його структурних підрозділі. Базові
параметри угруповання формуються по:
географічному сегменту ринку;
виробу;
процесу.
При угрупованні по географічному сегменті ринку формуються виробництва
для обслуговування специфічної зони ринку. Окремий завод провадить більшу частину
продукції організації й постачає обмежену географічну область. На таких вироб -
ництвах можлива значна економія на транспортних витратах у загальних витратах
виробництва, особливо якщо виріб має великий обсяг і вага або інші специфічні
властивості. Крім того, з'являється можливість задовольняти потреби місцевого ринку й
забезпечувати швидку доставку продукції замовникові.
При угрупованні по виробі кожен виріб цілком провадиться на окремих
заводах (виробництвах). Цей децентралізований підхід приводить до вузької спеціалізації
праці, матеріалів й устаткування, дозволяє заощаджувати на масштабі виробництва й дозволяє
домогтися більше низьких витрат у порівнянні з виробництвами широкого профілю.
Ці базові параметри угруповання - по географічному сегменті ринку й по виробу
- поєднують елементи первинних підрозділів виробництва (заводу) у верти-
кальний вид структури.
При угрупованні по процесу формуються виробництва, якщо кінцевий
виріб що виготовляється має численні компоненти. Виробнича структура в цьому
випадку має горизонтальний вигляд. Наприклад, в автомобільному виробництві широко
розвинений цей підхід по створенню окремих заводів з виробництва кузовів, причепів,
радіаторів,двигунів. Виробничий процес виготовлення окремого компонента повністю
проходить на одному заводі. Основна перевага - висока спеціалізація при порівняно
невеликих обсягах виробництва. Однак тут потрібна чітка координація виробництв
по всій системі процесу виготовлення продукту в цілому на всіх рівнях органі-
зації.
ВАТ «Завод електроніки й механіки» («ЗЭ й М») у Росії спеціалізується на розробці,
виробництві, сервісному обслуговуванні коштів автоматизації й регулюванні технологічних
процесів в АСУТП, приладів промислового контролю.
Номенклатура комплектуючих виробів становить близько 5 тис. позицій, матеріалів - 8 тис.,
деталей і вузлів власного виготовлення - близько 30 тис. позиції.
Виробничі цехи спеціалізовані по технологічній ознаці з організацією у складі
цехів предметно замкнутих ділянок.
У своїй структурі ВАТ «ЗЭ й М» має 7 структурних виробничих підрозділів. Заго-
тівельне виробництво складається з 4 структурних одиниць, як з технологічної, так і з предмет-
ною формами спеціалізації.
У свою чергу традиційні горизонтальні й вертикальні угруповання струк-
турних підрозділів, так само як і на першому рівні, можуть бути технологічними, пред-
метними, ресурсними, територіальними.
Через численність переробки ресурсів і номенклатури продукції на багатьох
виробництвах виникають вертикальні угруповання, при яких поєднуються всі
(або значна частина) підрозділів, що беруть участь на різних етапах у виробництві тієї
або іншої групи кінцевої продукції виробництва.
173
Такі угруповання вертикального типу часто називають «системою бізнес-одиниць».
Вхідні у вертикальне угруповання підрозділи також можуть бути сформовані по
одному із чотирьох перерахованих вище способів.
На третьому рівні структурних підрозділів виробництва – цех, ділянка – ба-
зовим параметром є форма обробки. Розрізняють наступні форми обробки:
по виробі;
по процесі;
групова форма (гнучке виробництво).
Побудова структурних підрозділів з використанням параметра угруповання -
форми обробки по виробі - особливо важливо в масовому виробництві при виготовленні
високо стандартизованих виробів або послуг, що вимагають стандартних (повторюваних)
виробничих операцій зі спеціалізацією праці й устаткування. Невелика номенк-
латура виробів дозволяє формувати структурні підрозділи в послідовностіви -
повнення технологічного процесу по продуктивності або складальних лініях (кон -
вейерах).
У невиробничому середовищі (готелю, ресторани) - це лінія розташування
блюд при так називаному «шведському столі». Автоматична мийка машин використає по-
вторюванність операцій по обробці автомобілів і т.д.
Побудова структурних підрозділів при формі обробки по процесі використо-
вується у виробництвах виробів або послуг зі значною розмаїтістю технологічного
процесу. При цьому формуються підрозділи або функціональні групи, у яких
виконуються подібні виробничі операції. Наприклад, механічний цех має від-
ділові ділянки для очищення, різання, свердління, шліфування й т.д.
Різні вироби крім відмінності в обробці можуть вимагати й різної по-
слідовності дій, що приводить до необхідності формування структурних під-
розділів, що забезпечують навантаження й транспортування виробів.
Побудова структурних підрозділів по процесі використається й у сфері послуг.
Це лікарні, бібліотеки, станції технічного обслуговування, університети й т.д.
Університети формують окремі факультети й/або кафедри по вивченню певної
галузі науки: економіка, техніка, математика й т.д. Лікарні організують під-
поділу по реанімації, хірургії, педіатрії й т.д. Групова форма обробки, використана
при формуванні структурних виробничих підрозділів, сполучає в собі
багато переваг створення підрозділів на основі виробу або процесу. Завдання
структурних підрозділів стають більше гнучкими й ефективними.
Групова форма побудови підрозділів виробництва (цехів) виникла як по-
треба підвищення вимог до задоволення запитів споживачів і скороченню
часу виконання замовлень, а також прискоренню процесів відновлення продукції й техно-
логій.
Структурні підрозділи при груповій формі одержують більшу самокоштуван -
ність у прийнятті виробничих рішень як усередині груп, так і при взаємодії
з іншими групами. Це, наприклад, рішення по поліпшенню змісту й функціонування
виробничої системи аж до зупинки процесу виробництва й по його
коректуванню в процесі функціонування. Такі структурні підрозділи називаю –
ться також «Бригадні структури організації робіт і керування».
Найбільш перспективними при формуванні бригадних структур є струк-
тури на основі виробничих осередків і групової технології. Виробничі осередки
утворяться угрупованням операцій, необхідних для виробництва подібних виробів. При
цьому встаткування групується таким чином, щоб поєднувалися всі операції, необхі-
дні для групи схожих частин, утворюючи осередку, стільники.
Робота підрозділів робочих груп на основі виробничих осередків дозволяє
зменшити кількість навантажувальних і транспортувальних операцій й обсяг запасів ком-
174
плектуючих. Однак перехід до осередньої форми роботи підрозділів може зажадати
перепланування й переміщення встаткування в структурних підрозділах.
Групова технологія є розвитком осереднього виробництва й характеризує -
ться наступним угрупованням виробів з подібними виробничими характеристиками
у сімейства, а це вимагає систематичного аналізу значної кількості даних для
визначення сімейств виробу.
Автоматизована версія осереднього виробництва дозволяє формувати гнучкі
виробничі системи.
Розвиток виробничих структур не можна розглядати ізольовано від
організаційних структур керування що склалися у виробництві, тому що виробничі
структури є лише об'єктом керування. Раціональна структура апарата управлі-
ння є основою планомірної й ритмічної роботи виробничої структури. На
розвиток структур керування впливає ряд факторів, серед яких виробнича
структура, трудомісткість і складність управлінських робіт, а також вимоги
ринку. Розмаїтість й особливості виробництва обумовлюють необхідність застосування
різних видів і типів організаційних структур керування.
- В.А. Василенко, т.І Ткаченко
- Виробничий (операційний)
- Менеджмент
- Навчальний посібник
- Глава 1. Теоретична база й основні компоненти виробничого менеджменту...…................................
- Глава 2. Організаційні аспекти виробничого менеджменту...…………………….................................
- Глава 3. Особливості виробництва в сфері послуг...……………………………………………………
- Глава 4. Виробнича стратегія йконкурентоспроможність ...……………………………....................
- Глава 5. Проектування продукту...……………………………………………………………...............
- Глава 6. Проектування й розвиток виробничого процесу ...………………………............................
- Глава 7. Проектування потокового й автоматизованого виробництва...………………...................
- Глава 9. Організація підготовки виробництва до реалізації рішень ...……………......……
- Глава 10. Планування виробничої програми...………………………………………
- Глава 11. Планування й організація матеріальних запасів...………………………………......
- Глава 12. Система забезпечення «Точно в термін» і логістика...…………………………………......
- Глава 13.Організація управління за допомогою мережного моделювання...……………………
- Глава 14. Основи керування якістю...……………………………………………………….......
- Глава 15. Оперативне керування й шляхи вдосконалювання виробничих процесів..
- 1.1.Сутність виробництва й еволюція розвитку виробничого менеджменту
- 1.2. Роль і місце виробничого менеджменту в системі керування
- 1.3.Основний зміст виробничого процесу
- 1.4. Концепція й принципи виробничого менеджменту
- 1.5.Виробнича система і її основні функції
- 2.1. Функції й мети менеджменту
- 2.2. Об'єкти виробничого менеджменту
- 2.3. Характеристика типів виробництва
- 2.4. Вплив типу виробництва на організаційну структуру керування
- 2.5. Моделі виробництва й сервісу
- 3.1. Характеристика послуг
- 3.2. Типи сервісних систем
- 3.3. Технології в сфері послуг
- 3.4. Розробка послуг
- 3.5.Система забезпечення сервісу
- 4.1. Сутність виробничої стратегії
- 4.2. Виробнича стратегія й конкурентні пріоритети
- 4.3. Місце й роль виробничої стратегії
- 4.4. Формування виробничої стратегії
- 4.5. Розвиток стратегії й рішення проблеми конкурентно-здатності
- 5.1. Традиційне проектування виробу
- 5.2. Сучасні методи прискореного проектування продукції
- 5.3. Проектування продукту очами споживача
- 5.4. Керування якістю при проектуванні виробу
- 5.5. Вартісної аналіз і вартісної інжиніринг
- 6.1. Вибір виробничого процесу
- 6.2. Проектування процесу виробництва продукції
- 6.3. Організаційно-технологічні аспекти розміщення встаткування
- 6.4. Гнучкість виробничого процесу
- 6.5. Система безперервного поліпшення продуктів і процесів
- Глава 7. Проектування потокового й автоматизованого
- 7.1. Методи організації виробничих процесів
- 7.2. Сутність теорії потокового виробництва
- 7.3. Розрахунок параметрів потокового виробництва робіт
- 7.4. Проектування потокового виробництва роботи і його ефективність
- 7.5. Автоматизація виробничих процесів
- Глава 8.Проектування виробничої потужності
- 8.1. Фактори, що визначають потужність
- 8.2. Попередні рішення
- 8.3. Вибір місця розташування підприємства
- 8.4. Проектування підприємств
- 8.5. Розрахунок виробничих потужностей
- Розд3. Планування виробництва та забезпечення
- Глава 9. Організація підготовки до реалізації рішень
- 9.6. Основи формування технічної й соціальної політики підприємства
- 9.2. Організація технічної підготовки виробництва
- 9.3. Організаційно-технологічна підготовка виробництва
- 9.4. Структурні рішення виробництва
- 9.5. Зовнішні інтеграційні рішення
- Глава 10. Планування виробничої програми
- 10.1. Сутність і завдання виробничого планування
- 10.2. Загальні принципи формування виробничої програми
- 10.3. Планування завантаження виробничої потужності організації
- 10.4. Календарне планування
- 10.5. Планування матеріального забезпечення
- Глава 11. Планування й організація матеріальних запасів
- 11.1. Сутність і мети створення запасів
- 11.2. Роль, облік й оцінка матеріальних запасів
- 11.3. Системи керування запасами
- 11.4. Моделі з фіксованим обсягом і періодом
- 11.5. Визначення рівня резервного запасу
- Глава 12. Система забезпечення «Точно в строк» і логістика
- 12.1. Організаційна сутність системи «Точно в строк»
- 12.2. Організація й впровадження виробництва із системою «Точно в строк»
- 12.3. Переваги й недоліки системи «Точно в строк»
- 12.4. Логістичні рішення й процеси матеріального забезпечення
- 12.5. Системи складування й розміщення запасів
- Глава 13. Організація керування за допомогою мережного моделювання
- 13.1. Мережна модель й її елементи
- 13.2. Правила побудови мережної моделі
- 13.3. Параметри моделі й розрахунок графіка
- 13.6. Визначення потреби в ресурсах й оптимізація графіка
- 13.7. Керування по мережних графіках
- Глава 14. Основи керування якістю
- 14.1. Система якості
- 14.3. Ціна якості
- Глава 15. Оперативне управління і шляхи вдосконалення виробничих процесів
- 15.1. Суть і завдання оперативного управління
- 15.2. Оперограми в оперативному управлінні
- 15.3. Диспетчеризація виробництва
- 15.4. Шляхи вдосконалення бізнес процесів
- 19. Дикман л.Г. Организация и планирование строительного производства: