8.3. Вибір місця розташування підприємства

Рішення про розміщення підприємств приймається на основі обліку цілого ряду

факторів, які необхідно враховувати як на макро так і мікро рівнях. Ключовим

питанням створення того або іншого підприємства, природно, є попит, тобто об'єктивна

потреба в цьому.

Розташування поблизу ринку збуту товару або послуги сприяє швидкому й

своєчасному обслуговуванню. Це особливо важливо в бізнесі, пов'язаному із транспортуванням

або розподілом, тобто галузях, у яких доставка ресурсу замовникові є основним

видом діяльності фірми. В інших сферах близькість до ринку може бути й не

важлива. Там, де обслуговування вимагає участі клієнта (в охороні здоров'я, сфері відпочинку,

розваг), розумна близькість необхідна. З іншого боку, банківські й фінансові

послуги можна з успіхом робити по телефоні або через представників.

Наступними по важливості питаннями, які необхідно вирішити є наявність

коштів і дислокація майбутнього підприємства. Вибір дислокації підприємства

повинен здійснюватися на основі державних узагальнюючих розробок територіального

аспекту індикативних (рекомендаційних) планів-прогнозів2.

Найважливішим перед проектним документом служать "техніко-економічні обґрунтування " (ТЭО) доцільності й господарській необхідності проектування й будівництва підприємств (споруджень), що розробляється на основі відомих принципів

розміщення виробництва: енергоємних, сировинних, трудомістких, споживчих й інших

« размещенческіх » факторів.

Більш детально на макро рівні розглядаються наступні фактори:

 Демографічні й економічні фактори, що впливають на розмір і розвиток

основних ринків збуту продукції.

 Джерела й витрати по доставці сировини й матеріалів.

 Кількість й якість трудових ресурсів.

 Наявність достатньої кількості енергії й води.

 Політична стабільність (країни, регіону).

 Податкова політика й заохочення економічного розвитку.

 Питання захисту навколишнього середовища.

 Вартість земельної ділянки й будівництва.

 Умови проживання (клімат, система утворення, медичного обслуговування,

культура, відпочинок, злочинність).

До основних факторів на мікро рівні ставляться[3]:

1. Обмежувальні норми на розвиток, сумісність із сусідять об'єктами.

2. Розмір, конфігурація, рельєф й інші технічні аспекти площадки.

3. Наявність кращого транспорту.

4. Обсяг транспортних перевезень у клієнтів, під'їзди.

5. Наявність і вартість енергопостачання й інших послуг, у тому числі пожежної охорони

й видалення відходів.

6. Зовнішній вигляд площадки (відповідає або не відповідає характеру виробництва).

7. Близькість до житлових масивів й інших об'єктів, необхідним для працівників.

8. Місце розташування конкурентів, особливо підприємств роздрібної торгівлі або

по наданню послуг.

2

Зважується на державному рівні і є однієї із завдань органів по розміщенню продуктивних чинностей країни

150

Тут необхідно зупинитися більш докладно на деяких найважливіших

з перерахованих факторах.

Для багатьох підприємств при рішенні питання про місце розташування домінуючим

часто виявляється який-небудь один фактор, що і вирішить питання дислокації

підприємства. При наявності декількох рівнозначних по важливості факторів прибігають до

різним існуючим методам вибору, наприклад до матриці рішень (платіжна матриця)

або методам бальних оцінок, експертному аналізу [5].

· Сировина та матеріали. Якщо у виробництві використовується велика кількість громіздких або об'ємних матеріалів, має сенс подумати про розміщення заводу поблизу їх

джерела, наприклад при видобутку металу з руди, цукру із цукрового очерету й так .

На практиці, однак, дане обмеження рідко коли виявляється дійсно серйозним й, як правило, приймається в увагу в останню чергу.

· Трудові ресурси. Джерело робочої сили, що володіє необхідними навичками

або як мінімум готової до навчання, безсумнівно, є істотною передумовою

для успіху бізнесу. Робітників, звичайно, можна завезти, як це робиться у великомасштабних

будівельних проектах, де місце будівництва вибирати не доводиться, проте, місцевий

джерело робочої чинності завжди обходиться дешевше й легше в керуванні. Витрати на оплату

праці часто є визначальним чинником при ухваленні рішення про розташування

підприємства

Однак наявність дешевої робочої чинності в більших кількостях швидко приводить до

індустріалізації країни, що підвищує її добробут й, як слідство, підвищені

вимоги населення, так що ця можливість існує недовго. У сфері обробки ин-

формації, де важливі ефективні телекомунікації, наявність підходящої робочої чинності

є домінуючим чинником у виборі місця.

· Транспорт. У виробництві та оптовій торгівлі велике значення маєтранспортування матеріалів і товарів. Насамперед, необхідно вибрати метод перевезення. Якщо

це залізничний, водний або повітряний транспорт, те цим і буде визначатисямісце-розташування. Використання автомобільного транспорту дає більшу гнучкість, і всі

же необхідно, щоб завод або склад перебував поблизу перетинання великих автодоріг. В

роздрібній торгівлі й сфері послуг важлива доступність закладу для покупців, що, знову

же, звичайно означає доступність для автотранспорту. Якщо передбачається, що покупець

може мати машину, потрібно передбачити достатнє місце для паркування. Якщо ж більша

частина клієнтів буде користуватися суспільним транспортом, то розташовувати заклад

треба в районах з гарним транспортним обслуговуванням. Можливо, звичайно, що

великий попит змусить транспортні компанії відкрити нову зупинку поруч із фірмою.

· Інфраструктура. Доступність доріг, послуг і так далі залежать від масштабів

підприємства. Маленькій фірмі досить буде фабрики, складу або магазина у вже існуючим промисловому районі або торговому центрі. Великому підприємству, наприклад

новому автозаводу, досить буде рівного пустиря, а допоміжні послуги компанія с

формує й за свій рахунок.

Технічна підтримка. Комерційні заклади прагнуть бути ближче до людей і друг

до друга. Ще на середньовічних ринках схожі товари продавалися разом, - те ж саме

відбувається й сьогодні. Наприклад, більшість взуттєвих магазинів, банків або агентств

нерухомості розміщаються в центрі міста на одній вулиці. Це розумно з погляду

маркетингу, оскільки якщо відкрити магазин десь поза улюбленою дорогою покупців,

його, цілком можливо, і не знайдуть. Аналогічна тенденція простежується й у виробництві, особливо в сфері високих технологій, прикладом чому служить «Силіконова

долина» в Америці (або «Силіконова лощина» у Шотландії). Основною причиною тому

є близькість до спеціалізованих послуг і центрів компетенції, таким як

університети.

151

Політика. Влади, як федеральні, так і місцеві, найчастіше стимулюють організації

розміщатися в конкретних областях. Як правило, ці стимули носять фінансовий

характер: гранти, субсидії на нерухомість і т.д.

Нерідко ці фактори суперечать один одному. Наприклад, те, що зручно для покупців,

може не підходити для робітників; гарне розташування для працівників і транспортування може виявитися дорожче варіанта, підтриманого вигідними субсидіями. В

кінцевому підсумку складається невеликий список доступних варіантів розташування фірми

і кожний з них оцінюється по відповідності критеріям. Там, де можна оцінити все у фінансовому вираженні, рішення приймається відносно просто, однак частіше потрібно

суб'єктивне судження. Якщо необхідно швидко переміститися на нове місце, то основним

фактором може стати наявність такого.

Природа ринку, особливо в сфері послуг, часто диктує необхідність розміщення в

декількох крапках, роздрібна торгівля, транспортні або фінансові послуги, сфера питання - все це приклади діяльності, у яких відділення розміщаються в місцях найбільше

активного попиту, а кожне відділення звичайно пропонує повні асортименти послуг. Але також

тут є виключення, такі як розсилання товарів поштою й вилучений доступ до банківським

послугам. Багато фінансових компаній працюють через мережу агентів, однак, в

більшості підприємств сфери обслуговування така можливість відсутня.

У виробництві подібних обмежень на розташування не виникає, оскільки

продукція звичайно однаково перевозиться покупцеві. Тому у виробника є вибір:

одне велике підприємство або кілька дрібних. В останньому випадку необхідно вирішити,

як розділити роботу між об'єктами. Можливі наступні варіанти дій:

· Кожне підприємство може виконувати весь спектр операцій по всій номенклатурі

продуктів. Це часто робиться для подолання торговельних обмежень, які, часом, ставляться

за рубежем і залежать від пропорції загальної вартості, зробленої на території

країни. Під час відсутності таких обмежень вилучені заводи звичайно займаються лише збіркою,

а саме виробництво зосереджене на батьківщині компанії.

· Різним підприємствам можна доручити випуск окремих продуктів або груп

продуктів. Виробник продуктів харчування може випускати морозиво на одному заводі,

а ковбасу - на іншому.

· Різні підприємства можна оснастити різними технологічними процесами. Це

може сусідити з індивідуалізацією продуктів, як у випадку з морозивом і ковбасою,

але застосовується також й організаціями, що випускають тільки один продукт. У моторо- будові, наприклад, виробництво блоків, деталей і зборка двигунів здійснюються в

зовсім різних місцях. А різні комплектуючі деталі й вузли можуть взагалі виробляються

в окремих країнах.

Головна перевага зосередження всієї роботи в одному місці укладається в

ефекті масштабу. У порівнянні з будь-яким іншим варіантом розташування в даному випадок потрібно значно менша інфраструктура для підтримки діяльності. Не

потрібно дублювати такі функції, як робота з кадрами, закупівлі, складування, технічне

забезпечення й так далі. Централізація закупівель і поставок дозволяє домогтися від постачальників більше вигідних умов.

У порівнянні з виробництвом всієї номенклатури продукції на кожному з деяких

заводів централізоване розташування допускає збільшення розмірів партій, а

значить і більше низькі витрати на підготовку виробництва. При цьому аналогічний рівень

сервісу досягається з використанням значно менших запасів. При правильному

керуванні величина запасу пропорційна квадратному кореню із числа об'єктів, виготовляючих

той самий продукт, таким чином, при єдиному виробничому

об'єкті запас продукції може бути вдвічі менше, ніж при використанні чотирьох.

Якщо порівнювати централізоване розташування з розподілом виробництва

тієї ж номенклатури виробів по декількох заводах, то воно має більшу гнучкість,

оскільки перемкнути потужності, що простоюють, з виробництва одного продукту на інший

152

простіше, коли вони все виготовляються в тому самому місці. Далі, у порівнянні з

декількома підприємствами, оснащеними різними технологічними процесами, централізація

несе менше проблем і витрат у зв'язку із транспортуванням й у принципі більше

надійна. Спрощуються й знову ж стають надійніше комунікації й координація діяльність,

хоча, можливо, це вже другорядні фактори.

Ще один довід на користь випуску всього асортиментів продукції на окремих

підприємствах укладається в тім, що дрібними заводами простіше й ефективніше управляти. В

вся кому випадку, ефект масштабу досягається далеко не завжди при перевищенні певної

величини підприємства проблеми починають переважувати вигоди.

Децентралізована (розподілена) структура також робить організацію менш

уразливої для політичних, індустріальних і навіть природних чинностей. Підвищується й гнучкість

- у тому розумінні, що закрити один маленький завод простіше, ніж перманентно скоротити обсяг

випуску одного великого. Крім того, стає простіше експериментувати з новими методами роботи.

Ще більш обґрунтованої виглядає децентралізація за принципом окремих продуктових груп. Переваги простоти керування за рахунок меншого розміру підприємства

стають більше очевидними завдяки виробництву меншої номенклатури виробів. Якщо

для виготовлення різних груп товарів потрібні різні технологічні процеси, така

структура стає тим більше кращої, оскільки розміщення всіх процесів

під одним дахом ніяких додаткових переваг у собі не несе.

Основним індикатором потреби в розподіленій структурі є масштаб

виробництва. Разові,позамовнороботи й потокове виробництво, як правило, виявляються

несумісні, оскільки використають різну технологію, мають потребу в різної робочий

чинності й окремим принципам керування. Організаціям, які провадять свій товар

для ринків з мінливим попитом і вимагають виготовлення на замовлення, рекомендується саме

така схема розподілу потужностей.

Децентралізація по стадіях технологічного процесу також спрощує завдання

локального керівництва: управляти легше об'єктом, що не тільки менше, але й сконцентрований

на одному процесі або технології. У цьому випадку також можна розмітити

підприємство поблизу відповідних джерел або сфери обслуговування не на шкоду другим

аспектам. Звичайно така схема застосовується тільки великомасштабними провідниками

обмеженого спектра продукції, як то: в автомобілебудуванні, авіабудуванні, виробництво

побутової електроніки й так далі.

З появою принципу «точно в строк» або як його іноді називають «точно вчасно»

(Just in Time, JIT), про яке буде розказано в главі 12, усе активніше стало застосовуватися розподіл усередині одного об'єкта. JIT веде до виникнення відносно маленьких

і надзвичайно сфальцьованих виробничих одиниць, які можуть бути так само

несумісні між собою, як позамовно й масове виробництво. У зв'язку із цим великий

виробничий об'єкт може бути розбитий на кілька дрібних фірм, що функціонують

пліч-о-пліч, але з достатньою незалежністю друг від друга.

Децентралізоване виробництво висуває підвищені вимоги до систем

комунікацій і контролю, яких централізація, принаймні теоретично, дозволяє

уникнути. Там, де необхідна координація роботи окремих об'єктів (наприклад,

при розподілі по стадіях технологічного процесу), помилка в комунікаціях може

мати катастрофічні наслідки. Але навіть коли виробничі об'єкти

незалежні, відмовитися від централізованого контролю неможливо. Системи звітності рідко коли працюють ідеально. Крім того, не буває так, щоб локальне керівництво

153

при керуванні цими системами не переслідувало свої власні устремління

замість корпоративних цілей, щоб зберегти свою незалежність.