8.2. Попередні рішення

Рентабельність операцій залежить від досягнення балансу між попитом на товари

і послуги й ресурсами, необхідними для їхнього виробництва. І хоча це питання і є

центральним, потрібно прийняти правильні рішення не тільки про обсяг виробничих

потужностей, але й про їхнє розташування й планування. У короткостроковому періоді іноді

вдається міняти потужність слідом за коливаннями попиту, наприклад, за рахунок понаднормової роботи,але все-таки масштаб таких відхилень відносно малий у порівнянні із загальної

виробничу потужністю. Первісні рішення про обсяг потужностей пов'язані з більшими

матеріальними витратами й носять довгостроковий характер. Вони встановлюють верхній край обсягу випуску продукції й нижня межа експлуатаційних витрат [4].

Рішення по розташуванню й плануванню також деякою мірою забезпечують

ефективність діяльності організації. Якщо вони виявляться невірними, то організація

не зможе працювати досить ефективно й раціонально, навіть якщо виявить недоліки,

тому що для виправлення помилок у неї може не найтися можливостей або не вистачити

часу.

Перш ніж щось вирішувати щодо розташування й планування, необхідно

точно погодити сферу діяльності (фокус) організації й визначити загальний обсяг випуску

продукції, визначаючи, чи є організація виробником, збирачем, дистриб'ютором

або постачальником послуг.

Рішення про обсяг виробничих потужностей ґрунтуються на корпоративної

політиці. Якщо така політика не ясна, то успіх цих рішень малоймовірний.

Розміщення виробничого підприємства, дистриб'юторського центра або сервісного відділення визначається різними факторами. Якщо організація виконує не

одну, а трохи із цих функцій, то можна розглядати варіанти розміщення з різних

точок зору.

Загальний обсяг потужностей також є питанням корпоративної політики. Довготермінове прогнозування з використанням економічного моделювання або побудови

сценаріїв виходить за рамки цієї книги. Результатом корпоративного планування повинне

бути чітке затвердження про те, які потрібні максимальні потужності і який приблизно

гнучкістю вони повинні володіти.

У сфері послуг, де попит украй непостійний, а користуватися запасом у якості буфера неможливо, рішення про інвестиції у виробничі потужності повинні враховувати,

що які би потужності не створювалися, завжди може виникнути попит, що буде

їх перевищувати. Іншими словами, будуть утворюватися черги. У цілому потужність сервісного центра повинна перевершувати попит, інакше черги просто будуть подовжуватися до нескінченна або роздратований клієнт просто відмовиться від ваших послуг. Але навіть тоді, коли

доступні потужності істотно перевершують середній попит, через мінливість інтенсивності

потоку клієнтів і часу обслуговування, черги все-таки час від часу будуть

утворюватися.

У компанії повинні бути ухвалені рішення про максимально припустиму довжину черги, максимальному обсязі встаткування, що простоює, і про керування довжиною черги.

Теорія черг (теорія масового обслуговування)[4] - загальновизнана методика

вивчення виробничої діяльності, покликана знайти оптимальний баланс між

часом очікування й обсягом потужностей, що простоюють. Вона застосовна в будь-який ситуації,

147

коли є змінний попит і фіксована продуктивність. Це можуть бути

ситуації, коли утворяться звичайні черги, як у магазинах, квиткових касах, приємних,

а також у таких випадках, як прийом телефонних дзвінків, пропускна здатність

портів, аеровокзалів і навіть автодоріг.

Центральним поняттям теорії черг є функція вартості, рівна:

Вартість часу очікування покупця в черзі + вартість простою встаткування.

Головною метою вивчення цієї функції є пошук можливостей її мінімізації.

Вартість простою встаткування визначити просто, але от втрати, пов'язані з очікуванням покупця в черзі, набагато менш очевидні й більше залежать від обставин.

На найпростішому рівні дана вартість рівняється витратам на зміст приміщення

для очікування, але сюди неодмінно потрібно включити й деяку компенсацію за терпіння:

клієнти, яким доводиться чекати занадто довго, можуть піти й більше вже не повернутися.

Найбільш загальної є ситуація, коли інтенсивність потоку покупців носить

випадковий характер, тобто, підкоряється розподілу Пуассона, а час обслуговування

підкоряється закону зворотного експонентного розподілу [4]. Не будемо займатися

висновком формул, відзначимо лише, що:

T = A / (SN), (2.19)

де Т – інтенсивність навантаження, графік;

А – середня інтенсивність потоку покупців;

S – середня швидкість обслуговування розраховуючи на один сервісний канал;

N - число сервісних каналів.

Величина Т повинна бути менше 1.

Якщо N = 1 , тобто є одна крапка обслуговування, то:

Q = Т2 / (1– Т),

(2.20

U = Т,

де: Q – середнє число покупців у черзі;

U - завантаження потужностей.

Якщо величина N більше 1, обчислення здобувають більше складний характер[4].

Для N, рівних 2 й 3, формули виглядають у такий спосіб:

N = 2,

Q,=T3/4 (\ + Т)х(\ – Т/2) 2,

(2.21)

N = 3,

Q = Т4/18 (1+ Т+ Т2/2)(1 – Т/3) 2.

У всіх випадках U= Т.

Визначаючи потребу у виробничих потужностях, потрібно оцінити відносні

витрати на очікування покупців у черги й простій устаткування для різного

числа крапок обслуговування й зупинитися на тім з них, що дає найменші загальні затрати.

Рішення можна розбити на два рівні: капітальний й оперативний. При проектування, наприклад, супермаркету рішення про число (незмінному) кас і площі для черги

приймається на етапі планування на підставі максимально очікуваного попиту. В

ході функціонування супермаркету до роботи залучається стільки касирів, скільки необхідно

для обслуговування очікуваного в конкретні годинники або дні тижня попиту.

Трохи інакше проблеми потужності розглядаються в сфері матеріального виробництва. Розрахунок потужності в умовах одне-номенклатурного виробництва виражається в

одиницях випускає продукції, що.

Однак при великій номенклатурі виробів, що випускають, неможливо виділити

універсальну одиницю оцінки потужності. Часто використають наступні поняття могутності :



проектна потужність - як максимальний обсяг випуску;

148





ефективна потужність - як максимально можливий обсяг випуску з обліком

видів продукції, робочих графіків, завантаження встаткування й ін.;

реальний випуск: дійсний обсяг випуску. Він не може перевищувати ефективну

потужність і часто навіть буває по технологічних причинах набагато

нижче ефективної потужності.

Завантаження встаткування визначається як відношення реального випуску до проектного

потужності.

В ефективній потужності основними є розрахунки кількості й складу необхідного встаткування з урахуванням їх завантаження. Диференційовано для кожної стадії виробництва (заготівельна, обробна, складальна) і структурних підрозділів в

їх розраховується кількість устаткування. Для розрахунку необхідно знати річну програму

випуску, трудомісткість кожної операції технологічного процесу і корисний фонд часу роботи встаткування в рік. При розрахунках проектної

потужності на попередньому етапі використають укрупнену оцінку. Укрупнений розрахунок

устаткування для автоматизованих виробництв[1].:

n

k

i⋅ ti

r1

mi⋅ Fпол

, (2.22)

де n – розрахункова кількість устаткування і-й моделі, шт.;

N i – річна програма випуску i-гo виробу, шт.;

T i – трудомісткість виконання операцій технологічних процесів

виготовлення i-го виробу в годину;

k – кількість виробів, що випускають підприємством,, шт.;

т – кількість одночасно працюючих при виконанні r-й операції, людина;

F стать – річний корисний фонд часу роботи одного робітника.

Зміни в зовнішнім і внутрішнім середовищі виробництва приводять до необхідності

уточнення всіх складових виробничих потужностей, виявленню як вузьких місць в

виробництві, так й їхнього надлишку.

Виробничі підрозділи мають ідеальний або оптимальний рівень виробництва

з погляду витрат на одиницю продукції. Ідеальний рівень відповідає

мінімальним витратам. Більший або менший обсяг випуску приводить до росту витрат.

Оптимальний обсяг виробництва й мінімальні витрати на одиницю є

функцією загальної потужності виробничої одиниці. Наприклад, при підвищенні загальної

виробничої потужності підприємства підвищується й оптимальний обсяг випуску, а мінімальні витрати на оптимальний випуск знижуються. Таким чином, більші

підприємства мають більше високі оптимальні обсяги виробництва й меншу величину

мінімальних витрат.

Вибираючи потужність виробничої одиниці, менеджер повинен прийняти у увагу

всі фактори поряд з наявними фінансовими й іншими ресурсами й прогнозами

очікуваного попиту.

Найбільш очевидні економічні фактори - такі, як економічна оцінка

здійсненності варіанта з оптимальною потужністю, його вартість, витрати, строк дії,

що думає, сумісність із процесами й персоналом.

Існують методики оцінки оптимальних потужностей з економічної крапки зору. Найпоширенішими є аналіз по витратах або обсягу, фінансовий

аналіз, теорія рішень й аналіз черг. Однак ці процедури звичайно виконують на

етапі конкретизації розрахунку виробничих потужностей або при їхньому проектуванні після

149

∑ N

рішення загальних питань, наприклад, вибору місця розташування нового підприємства

або його розширення.