Токмакская сенсация
Газета «Суббота», 21 сентября 2000 г.
Год назад в Запорожской области случилась сенсація – в районе села Жовтневое Токмакского района, в песчаном карьере, экскаваторный ковш случайно вывернул на поверхность останки какого-то доисторического животного. Как оказалось впоследствии, кости принадлежали южному слону, жившему в наших краях в эпоху плиоцена, т.е. от 2 до 5 млн. лет назад.
Тогда журналисты и ученые забили тревогу по поводу нежелательного проникновения посторонних в район интересной находки, тем паче, что имели место случаи хищения костей. В те дни областная и Токмакская горрайонная госадминистрация вовремя обратила внимание на это событие, и был предпринят ряд мер по сохранению и разработке древнейшего могильника.
Конечно, сам этот факт вызывает некоторое недоумение – 6-метровый слон в таврической степи... Откуда? На этот вопрос можно ответить, если обратиться к работам отечественных и зарубежных ученых-палеологов, составивших стройную теорию о передвижении гигантских животных по суше в доисторические времена.
В эпоху плиоцена наша местность скорее напоминала саванну. По ней бродили стада гиппарионов, жирафов, носорогов, слонов и других млекопитающих. В зависимости от изменения климата и обилия пищи они мигрировали по континентам, имевшим в то время несколько иной вид, чем сейчас. В настоящее время существует несколько теорий относительно того, как слоны со своей родины – Африки – очутились в Америке. Одни ученые утверждают, что животные шли по материку длинным путем, достигнув современной Америки через Западную Европу, другие склоняются к мысли, что существовал некий мост между континентами в районе Берингова пролива. Но, так или иначе, наша местность была как бы транзитом на пути слонов. Здесь они задержались до наступления похолодания, связанного с приближением ледников.
Несмотря на то, что южные слоны обитали на территории современной Украины большими популяциями, хорошо сохранившихся останков ученые-палеонтологи обнаружили пока что не так уж и много. Из шести скелетов южного слона, выставленных в музеях мира, лишь один находится на территории бывшего СНГ – в Санкт-Петербурге, в основанной еще Великим Петром Кунсткамере, а ныне – музее палеонтологии. Да и то скелет наш, украинский, извлеченный из земли в 1940 году в районе Приморска.
Находка эта была поистине уникальна. Достаточно сказать, что фа шисты, захватившие Украину, сразу ее оценили и тут же вывезли в Берлин. И лишь спустя пять лет гигантский скелет «протопал» обратно, но, увы, уже не на свою родину,а в Россию.
И вот через шестьдесят лет вновь появилась возможность заполучить то, что должно стать украшением нашего, украинского музея.
О токмакской находке сразу было сообщено в Институт палеонтологии АН Украины. Оттуда в райцентр выехали специалисты, которые порекомендовали данные раскопки проверить.
Специальная комиссия облгосадминистрации (возглавляемая Николаем Фроловым) также пришла к выводу о целесообразности проведения раскопок и выделении под это денег из областного бюджета
Руководить работами было поручено археологу-токмачанину Валерию Саенко. Валерий Николаевич, комментируя ход работ, сообщил следующее.
Группа из четырех человек проводила раскопки в июне-июле. Исследовалась вся территория песчаного карьера, поскольку кости животных располагались в довольно обширном радиусе. Это опровергло первоначальный вывод о том, что животные были присыпаны обвалом. Скорее всего, подходила иная версія – древние млекопитающие погибли в результате потопа, когда происходило обильное таяние ледника. Тогда гигантские потоки воды смывали на своем пути все живое. Вполне вероятно, что на месте карьера находился какой-то мыс, который и задержал туши. Однако впоследствии вода дальше размывала скелеты и разбрасывала кости по течению, пока их не затянуло глиной.
На сегодня в карьере пока обнаружены останки трех особей южного слона, а также кости гигантского оленя и саблезубой кошки. В силу того, что целых костей очень немного, собрать из них скелет хотя бы одною ископаемого животного не представляется возможным. Это минус.
Но есть и плюсы.
Во время раскопок были найдены части головы южного слона с хорошо сохранившимися зубами. Это – главное, поскольку именно по зубам можно достаточно точно определить вид и возраст животного. Сей час кости черепа энтузиастами собираются в единое целое, и вполне возможно, что в местном краеведческом музее народ будет любоваться пусть не скелетом, но хоть черепом южного слона.
Но отпущенные для проведения работ 1000 гривен, пожалуй, выглядят как достижение.
На вопрос о целесообразности дальнейших раскопок В.Н. Саенко ответил так:
- Да, разрабатывать карьер дальше имеет смысл. Раз уже получены такие результаты. Вполне возможно, что за слоем глины кроется еще что-то очень интересное и, может быть, сохранившееся получше. Нужно привлекать к этому побольше сил и средств. Люди имеют право знать, кто населял их территорию в разные эпохи.
В настоящее время в карьере у села Жовтневое работы прекращены. Причины две: отсутствие денег и неподходящая погода. Глина при такой температуре затвердела и превратилась почти в монолит. Даже если ее откалывать слоями, кости, находящиеся в ней, будут рассыпаться. Поэтому целесообразно подождать дождей и, конечно же, очередного финансового взноса.
Р. S. Когда верстался номер, из Токмака пришла новая сенсация. В селе Курошаны, во дворе частного дома, копали колодец и на глубине 8 метров наткнулись на хорошо сохранившийся полутораметровый бивень. Об этой находе – в следующем номере.
Геннадий Сенкевич
Запитання для аналізу:
-
Порівняйте полярність сенсацій – про загибель субмарини та про знахідки археологів. Які особливості висвітлення кожної з них?
-
Чи варто знову повертатися до сенсаційних тем? Поясніть відповідь.
-
Яких фактів не вистачає для підвищення сенсаційності?
-
Спробуйте підготувати аналогічний матеріал після відвідин краєзнавчого. палеонтологічного музею.
* * *
Наступна публікація сміливо може розцінюватись як сенсація, але ще й як матеріал журналістського розслідування. Знахідка цінних скарбів, або відкриття чогось раритетного завжди привертає увагу журналістів та читачів. У данному разі йдеться про старовинні гроші «батька Махна». Про них точилося чимало таємних та гумористичних чуток. Але все ж таки – існували вонинасправді, чи ні?
Саме таку тему для свого першого розслідування взяли студентки журфаку Запорізького національного університетуОльга Кошкалда та Катерина Сіріньок. Вони завзято взялись за виконання редакційного завдання ще й тому, що родом самі з Гуляйполя.
Махновські гроші
Асигнація чи пародія?
Газета «Наш город», 3 грудня 2004 року
Розповідь починає Юрій Ботнер.
Спочатку – невеличка передмова. Запрошуємо читачів у минуле 40-річної давнини.
ЄВРЕЙСЬКЕ МІСТЕЧКО
Зараз навряд чи знайдемо ми таке затишне містечко, що їх багато було на Гуляйпіллі у тридцяті роки. Проте йтиметься про пізніші часи – середину шістдесятих, коли я студентом-практикантом проживав там у сім’ї свого друга Валерія Гайдабури, нині знаного доктора мистецтвознавства. Але саме йому я вдячний за знайомство, що покрите досі таємницею. Тоді він, син письменника-фронтовика Михайла Гайдабури, який загинув у морському бою на Чорному морі, привів мене у двір та познайомив зі своєю матір'ю Римою Григорівною та з вітчимом, дядею Володею Костянівським. Дядько на той час був директором знаменитої друкарні, що крім місцевої районки та різноманітних бланків суворої звітності друкувала... гроші. Так! Не дивуйтеся. Саме гроші, оці знамениті махновки, про які зараз точитися наукова суперечка.
Ось що розповів якось дядя Володя, перебуваючи у доброму гуморі після того, як я переклав йому щойно почуту з приймача передачу «Голос Ізраїлю». Я вивчав німецьку, а передача була на ідиші, тобто дуже схожою мовою.
- Ти, певно, знаєш про Махна.
- Так, - кажу, - вивчав про цього злодія, ворога радянської влади.
- Не поспішай, синку, із висновками. Не такий він вже був злодій.
- Дядю Володю, так він же зрадив Червону армію. Між іншим, був клятим антисемітом.
- Бачу, що підкований ти достеменно. Та не більше мого. А чи знаєш ти, що саме я, єврей, друкував гроші Махнові? А форми робив мій родич і наш сусіда дідусь Арон. Ювелір. Він й досі живий-здоровий. Хочеш, підемо до нього?
Коли пройшли через містечковий двір, згаданий дідусь грівся на сонечку, і його лисина віддзеркалювала не тільки світло, а й спокій, що потрібний надто старій людині.
- Дід Арон, розкажи Валеркиному другові про гроші. А ще, яким душителем євреїв був батько Махно. Не цурайся, Юрко тобі перекладатиме з ідиша радіопередачі.
Мабуть, саме це переконало діда, й той почав розповідати.
- Е, хлопче. Був я ювеліром. Як у тому фільмі - наші прийшли - б'ють, не наші - лупцюють. Ніде правди діти - наші били більш кваліфіковано та без жалю. Викликають мене у ЧК. Кажуть, жидяра, де золото сховав. А яке після всіх погромів золото? Ставлять одну на одну три табуретки. Кажуть – лізь, й спробуй тільки впасти. Та це неможливо. Били чоботами. Де золото? Коли прийшов Нестор Іванович, ми спочатку боялись, а потім взнали, що в нього навіть єврейська бригада є. Раптом Махно викликав мене до себе. Каже: «Арон, намалюй мені красиві гроші. Й щоб люди ними користувались». Я й старався, робив на свинчатці. На гумі. Де їх потім друкували, не знаю точно. Частину в нас у друкарні, а більше, здається, на пересувному верстатику. Там у нього такий казначей був, він потім у кіно як Льова Задов згадувався. Оце все, що можу про махновки розповісти.
Мушу уточнити, що тоді я був лише студентом й гадки не мав, що колись ці факти мені знадобляться для написання журналістського дослідження. Дядя Володя Костянівський давно покійний, а ще давніше - дід Арон. Досі жива тільки Рима Григорівна Гайдабура, але глибока старість не дозволить їй сказати щось документальне.
ПОСТАТЬ БАТЬКА
Розповідає Ольга Кошкалда:
- Постать Нестора Івановича Махна досі залишається окутаною безліччю таємниць. Але те, що ця людина відіграла неабияку роль в історії нашої держави, не викликає ніякого сумніву. В його біографії досі є багато неточностей. Причина – відсутність більшості архівних матеріалів того часу та викривлене зображення Махна радянськими істориками. Адже багато років люди знали його як жорстокого анархіста, який знущався з людей і воював проти радянської влади. Але ті люди, що жили в часи його діяльності, знали, яким насправді був Махно. Завдяки цьому в народі й досі існує безліч легенд про славетного Батька.
Та почнімо з самого першоджерела.
Народився Нестор Іванович Михненко (більш відомий як Махно) 7 листопада 1888 року в Гуляйполі. Вчитися у церковно-приходській школі йому було нудно: аз, буки, вєді... покарання різками. Та й ніколи: рано помер батько, треба було заробляти на хліб у наймах. А з губернського Катеринослава лунали вибухи та постріли революції 1905 року. Почули їх хлопці у Гуляйполі – і гайда за мавзери: Нестор у складі Спілки вільних хліборобів чинить напад за нападом на панські маєтки. Раз екс (так тодішні революціонери називали експропріацію), два екс – і ось вже Махно на лаві підсудних. А там і перший «університет» – московські Бутирки, перші жандармські «тортури, і перші справжні вчителі. Сусід по камері анархіст Аршинов ідеологічно підковує хлопця. Махно читає Бакуніна, Кропоткіна, Маркса.
Сімнадцятий рік він зустрів «олдовим» політв'язнем з майже десятирічним досвідом. Після звільнення Махно одразу повернувся до Гуляйполя. В кінці вересня 1918 року починається партизанська діяльність Махна проти австро-німецьких окупантів та адміністрації гетьмана Скоропадського. Існують навіть «гроші»-пародії на володарювання гетьмана. На купюрі номіналом в 100 карбованців зображений німецький солдат, свиня та надпис «За сто карбованців у державній Скарбниці видається одна або дві дулі». Він організує загони селян – дебелих дядьків, щойно прибулих з фронту – такими не дуже покеруєш! А він зумів. Без жодного військового досвіду сколотив армію. Українську армію, що вишвирнула геть німецьких окупантів з катеринославських сіл. Революційну армію, що штурмом взяла Катеринослав, вибивши з нього муштровані білогвардійські полки. Повстанську армію, що, зрадницьки була затиснута у Криму червоними після спільного розгрому Врангеля, таки змогла прорвати блокаду і пробитися через Перекоп на велику землю. Махновська армія розгорталася «за свистком» протягом однієї ночі - жодне регулярне військо не здатне повторити такий номер! Наприклад, 26 вересня 1919 року повстанською селянською армією Н.І.Махна в бою під станцією Перегонівка (на Уманщині) були розгромлені регулярні частини Добровольчої армії під командуванням Я.Слащова. Цей бій – яскравий зразок тактики «маневрової війни», сміливої і талановито розробленої військової операції.
Українська революційна повстанська армія (махновців) – так називалася вона в документах самих анархістів. Збереглося фото, де махновці стоять під чорним прапором з черепом і таким-от написом: «Смерть усімъ, хто стоїть на перешкоді здобуття вольності трудовому люду!»
Селяни його любили, називали батьком. Про нього складали легенди. Цікавим фактом є те, що він отримав перший в СРСР орден Червоного прапору. Це сталося 25 травня 1919 року. Орден Махну вручив командир українського фронту В.Антонов-Овсієнко в присутності командира 14 української армії К.Ворошилова за підтримку червоногвардійців. Але цей факт не є підтвердженим документально, бо, як вже зазначалося, більшість архівних документів не збереглося. Та й пізніше, як відомо, Махно розчарувався в політиці червоноармійців.
До нього приїздили на стажування анархісти з Європи та Північно-Американських Сполучених Штатів. Ходили й кумедні байки, скажімо, про те, як «збори товаришів-повстанців Української революційної повстанської армії (махновців) 2-го Катеринославського полку, розглянувши питання, чи варто виконувати накази командирів, вирішили: накази командирів виконувати, але за умови, що командири, які їх віддають, будуть тверезі».
МАХНОВСЬКЕ ЄВРО
Та особливе зацікавлення викликав той факт, що Махно задовго до появи євро прийшов до ідеї «єдиної валюти». З проханням докладніше розповісти про це я звернулася до доцента кафедри українознавства ЗНТУ Володимира Миколайовича Чопа.
І ось, що він мені розповів.
- В той час на Гуляйпільщині «ходила» різна валюта. Це були і царські, і радянські, і денікінські купюри. Та найбільшою популярністю користувалися керенки. 3 часом їх замінила махновська валюта. Це були купюри, на яких була зображена добротна українська селянська жінка та сам Махно. Також на них був надрукований текст. З одної сторони: «Ой гоп, кума, не журись, в Махна гроші завелись», а з іншої: «Хто цих грошей не братиме, того Махно дратиме». А коли «армія батька» продемонструвала, що ці обіцянки – не порожній звук, люди почали активно приймати махновки, як їх називали в народі. Махновці розраховувалися цими грошима на базарі та в магазинах. Але деякі представники повстанської армії любили й пожартувати. Так час від часу з’являлися купюри з надписами «Этот кредитный билет обеспечивается головой того, кто не хочет его брать» або «Гоп, куме, не журись, в Махна гроші завелись. Хто не хоче гроші брати, тому будем гузно драти» і т.п. а були навіть такі банкноти, в які треба було просто вписати потрібний номінал.
Але закономірним є питання: де Махно друкував свої гроші?
Щоб перевірити цю інформацію, я відправилась в Гуляйполе.
Головний краєзнавець району Володимир Ілліч Жилінський не підтвердив цю інформацію, бо ніяких даних про те, що Махно друкував свої гроші в Гуляйпільській друкарні (яка, до речі, и досі працює), немає.
Трохи світла пролив на це питання вищезгаданий Володимир Миколайович Чоп. Він розповів, що, судячи з якості та способу друку, ці гроші виготовлялися верстатами, що називалися Бостонками. Вони були досить компактними за розмірами і могли перевозитися махновцями. Тобто під час відступів Махно міг просто возити їх за собою й друкувати ці гроші в потрібній кількості. Але махновки не мали належної якості, щоб бути справжніми грошима. Тому Махно домовився з одеськими фальшивомонетниками і навіть заплатив їм за те, щоб вони надрукували якісні гроші для Повстанської армії. Але одеські шахраї, зсилаючись на те, що фарба дуже дорога і її важко дістати, забравши гроші, чи то відмовилися друкувати , чи то просто зникли.
ДО РЕЧІ
Щодо того, яким же був сам Махно – хорошим чи поганим, існує стільки ж версій, скільки людей цікавилися цим питанням.Та хотілося б привести приклад того, як Махно, роблячи на перший погляд зло, одночасно робив і добро, але в значно більших масштабах. Так, в 1920 році комуністи на чолі з Леніним прийняли план вивезти з лівобережної України 22 млн. пудів зерна. Але армія Махна вела жорстоку боротьбу проти цього і нещадно знищувала комуністів, які забирали зерно у селян. Саме через діяльність Махна з України було вивезено лише 2 млн. пудів, а не 22. А вже наступного року на лівобережній Україні лютував страшний голод. Вимерло 2,5 млн. чоловік. Але жертв могло бути набагато більше. І тільки завдяки тому, що ті 20 мли. пудів зерна, які відбив у комуністів Махно, залишилися у селян, цей голод не став найстрашнішим в історії нашого народу. І це не єдиний подібний приклад.
Червоні і білі його боялися. УНРівці не розуміли. Саме це нерозуміння й стало роковою помилкою армії Махна. Якби вони об'єдналися, то червоногвардійці не змогли б їх перемогти і, можливо, Україна стала б таки незалежною набагато раніше. Переговори з офіцерами УГА зірвалися, бо галичани дорікали йому тим, що махновці випускають газету російською мовою. Та Махно й сам карався, що не володів літературною українською, про що зізнався у своїх російськомовних мемуарах. Помер малозаможним емігрантом у Парижі, 1934 року. А вже за два роки його ім'ям іспанські анархісти називали свої загони, і як свого часу катеринославські селяни, йшли у бій під чорно-червоними прапорами. А 1948 року стіни паризьких будинків були розписані «Заборонено забороняти!» і «Хай живе Нестор Махно!». А 1999 йому нарешті збудували пам'ятник на Батьківщині (у Гуляйполі). Там досі живуть нащадки тих анархістів. І досі з городів викопують іржаві кулемети «Льюїс», позеленілі срібні рублі і зотлілі чорні прапори. Залишки омріяної демократії і вольності, яка втілювалася на Землі всього лишень кілька разів.
СВІДЧАТЬ НАУКОВЦІ Й... СУЧАСНИКИ МАХНА
Розповідає Катерина Сіріньок:
- Точніше, розповідаю не я, а ті чудесні люди, земляки Махна.
Сергій Васильович Серьогін, працівник Гуляйпільського краєзнавчого музею:
- Дійсно, приклади так званих «махновських грошей» відомі давно. їх ходить величезна кількість по всій Україні, але говорити про їх цінність, на жаль, не доводиться. Для цього є декілька причин.
По-перше, в той період, а це 1917-1920 рр., не було жодної твердої валюти – війна, відсутність єдиної держави і влади, голод виключали єдиний грошовий обіг. На території України були поширені гроші усіх воюючих сторін: царські Миколаївські, які, до речі, були найякіснішими, важко підроблялись і мали найбільшу вартість, гривні Центральної Ради, керенки (як самого Керенського, так і видрукувані радянською владою), денікінські гроші та інші. Ціна усіх паперових грошей була невеликою. Були вони лише у заможних верств населення – куркулів, поміщиків, фабрикантів, біднота ж їх не мала. Та і в кого вони були, ними не користувались, давали гратись дітям – скрізь панував товарообмін. Достеменно відомо, що з 1920 року Махно зі своїм обозом постійно возив певну кількість цукру й спирту – аби можна було його на щось поміняти. То про які «махновські гроші» ви говорите? Махно не був, вибачте, дурнем, щоб друкувати ще й свої папірці.
По-друге, грошова система – один із атрибутів держави, а Махно, як відомо, був анархістом, що автоматично виключало можливість його бажання мати власні гроші. Він мало уявляв собі мирне життя, усі думки Махна про мирне майбутнє зводились, за його виразом, до «построения вольного советского строя», точно описати який він і сам не зміг. Територію Гуляйполя Нестор Іванович хотів зробити місцем «вольних анархістських експериментів». Це було одним із пунктів його угоди з Врангелем, який радянська влада так і не підписала. Він був людиною воєнною, постійно рухався за лінією фронту. Найбільше махновці пробули у Гуляйполі з лютого по червень 1919 року. Мало віриться, що за 4 місяці він міг налагодити випуск грошей. Дійсно, Гуляйпільська друкарня в той час друкувала книжки, але документальних відомостей про друк нею грошей немає. Тому, вважаю, для випуску власних грошей у Махна не було ні можливостей, ні підстав.
Нарешті, варто подивитись на сам вигляд цих «грошей». Найчастіше це «керенки», на яких були написані фрази непристойного змісту Махном. У каталозі «Бони України» є інший зразок: «керенка» з досить невиразною печаткою, на якій зображено обриси людини в папасі і з довгим волоссям та з написом: «І Українська повстанська армія ім. батька Махна».
Чи міг Махно припустити зображати себе у такому вигляді? Я взагалі дотримуюсь версії, що ці «гроші» – жарт, пародія на грошову систему. І не виключено, що це робилось самою радянською владою для дискредитації Махна та його армії, підриву його авторитету серед населення. Жоден із серйозних істориків (Аршинов, Білаш, ін.), біографів, ні він сам ніде і ніколи не згадують про «махновські гроші». У жодного з колекціонерів їх немає, хоча інші грошові зразки того періоду широко представлені.
Я довго займався цим питанням – для історії Гуляйпілля визнання цих грошей було б неабиякою подією, але ми навіть не наважилися вести їх до Києва на розгляд – реальних підстав для цього, на жаль, наразі немає.
Марія Панасівна Купцова, жителька Гуляйполя, 94 роки:
- Я не пам'ятаю Махна – була тоді ще малою, мала лише 10 років. Але знаю, що старший брат був мобілізований махновцями. Батько був більш-менш заможним – то й викупив брата. Всі боялись Махна – його хлопці могли і вбити, і пограбувати.
Щодо грошей, пам'ятаю, грались дітьми великими красивими синіми, червоними, зеленими грошима з красиво намальованими цифрами (певно, керенками. - К.С.). Батько давали гривеники. Але про махновські гроші я нічого не чула.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Як бачимо, немає, та мабуть, вже й не буде, достатньо вагомих аргументів, які б переконували або спростовували тезу – махновки були! Дуже хочеться сенсації, відкриття…
Втім, якщо є пародії на гроші, то пародія як жанр виникає не на порожньому місці, а на щось конкретне.
Ольга КОШКАЛДА
Катерина СІРІНЬОК
Юрій БОТНЕР
Запитання для аналізу:
1.Що ви можете відповісти6 так були махновські груші чи ні?
2.До яких ще джерел можна звернутися, аби знайти відповідь.
3.Бажано передивитись кінофільм «Весілля в Малинівці», де персонаж Попандопуло говорить про махновські гроші й навіть їх показує.
4.Який напрямок переважає у статті – сенсація чи журналістське розслідування?
РОЗДІЛ 4
Теми моралі
Такі матеріали є невід’ємною частиною публікацій, що привертають увагу досить широкого кола читачів, які на них відгукуються, ставлять запитання, наводять свої приклади. Одне слово – популярність.
Авторові довелось чимало попрацювати, аби досягти такого рівня читацького інтересу. Слід зауважити, що ця робота вимагає не тільки копіткої праці, але ще більше ретельного опрацювання фактичного матеріалу, досконалого вивчення ситуації, виважених висновків.
Щодо наступного матеріалу, то бажано, щоб читач спочатку підготувався до його розуміння, адже стаття носить дещо чорно-публіцистичний, навіть містичний характер. Поцікавтеся у своїх рідних і близьких щодо аналогічних прикладів.
- Юрій Ботнер Журналістська майстерність Навчальний посібник
- Розділ 1 Позиція журналіста. Внутрішня та зовнішня політика неотправленное письмо в абхазию
- Про козаків, пишні мундири та синдром старшого брата
- Бют разъясняет ситуацию
- Пиар или нормальная политика
- Розділ 2 Взаємостосунки журналістів
- По Запорожью ходит плагиатор. Звать Александр, фамилия – Коноваленко1
- Рука руку моет
- Уникальная фотография
- Журналист тогда хорош, когда он свободен
- Вокруг катастрофы
- Во всем, даже в горе – большая политика
- Токмакская сенсация
- Олигархи капустяного кладбища
- Когда грядущий век наступит, тысячелетие начнется?
- Метелик
- Нариси про сучасників – добрих і талановитих людей
- Побеждает талант2
- Концерт – достойный большого мастера
- «Театральні автографи часу» Запорізький погляд
- Розділ 6 Всі ми родом із зну
- Был месяц май
- Творчість – кредо віталія шевченка
- Загадки зацного
- С кем поведешься
- Николай первый, екатерина вторая
- Мы начинали квн!..
- Мандри. Близькі і далекі.
- Волшебный остров заметки туриста
- Барселона
- Барселонский базар
- Путь к сердцу туриста лежит через желудок
- Индустрия отдыха
- Кафедрале де мальорка
- Волшебный остров. Заметки туриста
- Свидание с Шопеном
- Сельское хозяйство Мальорки
- Рыцари непечального образа
- Солнце, секс и Мальорка
- Прощание с Мальоркой, или «узнаю тебя, о, Родина!»
- Дороги сицилии
- Автострада
- Ноль пять километра в час
- Париж снимает шляпу перед запорожьем
- Увидеть париж и не умереть
- (Окончание)
- Смерть під площею д `альма
- Путевые заметки
- Самая древняя синагога
- Розділ 8 жзл. Поруч з видатними людьми
- Пельмени Герасимова
- Смех – лучшее из лекарств
- Теплый взгляд николая гринько Запорожский период жизни великого киноактера
- Остров войновича
- Первый космонавт украины в запорожье
- Ум готтес віллен!
- Репортаж с катетером на шее
- Розділ 10 Жарти. Великі та маленькі
- Дедушка плачет: шарик улетел
- Собачий этюд
- Джинсовый костюм
- Не знадобився епосі
- Вова юдін – вічний комунар
- Исповедь бензоконтрабандиста
- Служил я в армии советской Солдатские побасенки с моралью и без нее