Смерть під площею д `альма

«Запорізька правда», 16 серпня 2001 р.

Багато у світі загадок, багато нерозкритих таємниць, але особливий інтерес викликають саме катастрофи, що забрали життя відомих людей. Розслідуванням багатьох нещасть займаються криміналісти, фахівці МНС. У міру можливості доторкаються до цих таємниць і журналісти, що прагнуть одержати інформацію, як кажуть, із перших рук.

Рубрику «Знамениті катастрофи» ми відкриваємо статтею журналіста Юрія Ботнера, який побував на місці аварії автомобіля з принцесою Англії Діаною, що сталася в останній день (вірніше – ніч) літа 1997 року в Парижі. І хоча минуло чотири роки, світ продовжує цікавитися подробицями життя і смерті леді Ді. Про це свідчать часті публікації в світовій пресі.

Без перебільшення – ця катастрофа потрясла увесь світ. Надто багато «найвищих» обставин злилися разом: титул принцеси, її екзотичний друг Доді аль-Файєд, охоронець-водій Анрі Поль, шикарний «Мерседес» і, звичайно, місце катастрофи – автострада в центрі Парижа. А ще нез'ясовно скажена швидкість у тунелі...

«Типовий француз» з Єревана

Я відвідав Париж через рік після катастрофи. Їду ввечері в автобусі, наданим українській делегації, і з цікавістю (як справжній автолюбитель) спостерігаю за інтенсивним рухом паризьких вулиць. Мене багато чого дивує. Ну, наприклад, те. що з аеропорту Шарля де Голя ведуть до Парижа відразу три шосе. I світлові табло над ними повідомляють довжину транспортного потоку на кожній з ліній, а ще про виниклі «пробки». Пощастило із водієм. «Типовий француз» Мішель виявився типовим емігрантом з Єревана Мішею Мінасяном з чудовим знанням, природно, Парижа. 12 років колесить його бульварами, авеню та іншими рю. Бачачи інтерес у моїх очах, Мішель зробився зовсім по-французькому балакучим і я тільки диву давався, як можна в такій дорожній метушні натискати на педалі, рулити, показувати повороти, а ще й блискавично жестикулювати.

- У мене брат в Єревані, теж Юрик кличуть, – швидко перейшов він на «ти». – Тобі, з України, цікаво стане, коли церкву православну проїжджати будемо. Оно – бачиш? А за парканом погруддя. Це вашогоТараса Шевченка. А зараз їдемо під землю.

Зупинилися в півмороку підземелля. Мовчимо. Я не витримав:

- Мішель, чому не їдемо?

- Це нас заправляють пальним.

- Що, бензозаправка в центрі Парижа? А екологія?

- Усе чисто. Під землею. Навіть не пахне.

Зринули на світло. Боже, їдемо уздовж набережної Сени. Вона – ліворуч. Праворуч – поворот на площу Згоди. Від неї починаються Єлисейські поля, що ведуть до Триумфальної арки. Але нам лівіше.

- Чуєш, Мішель, а де в Парижі принцеса Діана загинула?

- Вчасно запитав! Саме підїжджаємо. Готуй фотоапарат. (Він у мене завжди готовий). - Он бачиш – тунель. Це – він. Я пригальмую, а ти клацай. От, правильно. Тепер дивися – ліворуч опора, зараз, зараз. Вона. Бачиш? Знімай!

Зупинятися там не можна, природно. Темнувато, але при гарній фантазії легко можна уявити, як воно було. Плюс побачене по телевізору рік тому. Але більш за все зацікавили розповіді очевидців. Мішель бачив Діану ще живою.

- Так, – підтвердив моє питания Мішель, – у ніч на 31 серпня повертався додому на своему «Рено». I раптом перед шляхопроводом – пробка. У ланцюзі машин я був десь десятим. Запитав поліцейського: що трапилося? Той знизав плечима і буркнув щось невиразне. I я зрозумів. що надовго застрягли. I раптом хтось закричав: «Там принцеса розбилася! Діана! Кошмар! Вщент!»

Я зрозумів, про кого мова йде. Весь Париж був на «вухах» від її приїзду. Такий ажіотаж! I на тобі! Я побіг туди, де сталося нещастя. Місце ще не було оперезано стрічкою. Чутні стогони. Вони доносилися з купи уламків, що тільки но були шикарним «Мерседесом 5280».

Вісім годин до трагедії

Я перегорнув чимало паризьких газет, щоправда, за допомогою перекладача. I все, що відтіля вдалося вивудити, плюс розповіді Мішеля й інших очевидців, можна спресувати в наступну хроніку.

30 серпня вдень закохана парочка – принцеса Діана і її друг Емад Доді аль Файєд, повертаючись із 10-денної поїздки по Середземному морю, приземлилися в Ле-Бурже. Не можна пропустити той факт, що всі ці дні за ними полювали ласі на «смажену клюкву» фоторепортери. Вони лізли в усі шпарини, щоб зафіксувати «пікантні» моменти. Цей острах – зайвий раз потрапити в кадр папарацці – зіграє потім трагічну роль. Перший «дзвоник нещастя» пролунав, коли «Мерседес» із Діаною і Доді їхав з аеропорту в Париж. На автостраді, прямо перед лімузином, раптово вискочив чорний «Пежо». Від несподіванки водій натиснув на гальма. У цю ж мить з «Мерседесом» порівнявся чоловік на мотоциклі. Він схилився до вікна і засліпив пасажирів спалахом фотоапарата. Заїхавши по дорозі на півгодини в будинок, який збирався купити Доді для майбутньої нареченої, вони вже о 16.30 були в центрі Парижа, де директор готелю «Рітц» провів їх у люкс (між іншим, 2 тис. доларів на добу). Потім закохані відправилися на Єлисейські поля, де знаходилися апартаменти Доді з видом на Тріумфальну арку.

Спочатку вони вирішили повечеряти в ресторанчику біля Лувра, потім передумали, тому що й не хотіли великого буму. Але все одно, коли Діана в білих штанях, що облягають, і темній блузці, а Доді в ковбойських чоботях, джинсах і куртці зявилися в «Ріці», їх буквально засліпили й оглушили не менш півсотні фото- і тележурналістів. Вечерю перенесли в номер, подалі від об'єктивів.

Пізніше в готель прибув працівник служби безпеки Доді на і'м'я Анрі Поль. Камера спостереження безпристрасно зафіксувала не тільки людину в окулярах і строгому костюмі, але й час появи 22.07 (30 серпня1997 р.).

Що робив Анрі до трагічної поїздки, ніхто не знає. Газети писали і лікар, знайомий Мішеля, підтвердив, що той відвідав кілька барів. Прйнаймні перед тим, як сісти за кермо, він випив не менш літра вина. Терміновий дзвоник із «Рітцу» змусив його негайно приступити до обовязків водія.

Наближалася ніч. Атмосфера в готелі розжарювалася. Закінчувався термін подачі «гарячих» матеріалів у бульварні газети, а папарацці не зробили жодного пікантного знімка! У закоханої пари була єдина можливють уникнути настирливої уваги репортерів, вислизнувши через «чорний хід».

Прожогом -до загибелі

О 00.19 перед парадним під’їздом «Рітцу», розгорнувся спектакль, розіграний Анрі Попем: зелений «Рейнжровер» і «Мерседес» різко зриваються з місця, папарацці у поспіху кидаютьоя в гонитву. Однак, обидві машини усього лише об'їхали площу і повернулися до підїзду. А Діана і супутник тим часом сіли в чорний «Мерседес», за кермом Анрі, поруч охоронець Ріє Джоунг (єдиний, хто пристебнув ремені безпеки й залишився живий).

На площу Злагоди лімузин виїхав повільно. Зупинився на червоне світло. Потім Анрі. помітивши репортерів, рвонув, не чекаючи зеленого сигналу світлофора. I поїхав не до Єлисейських полів, як очікувалося, а по набережній уздовж Сени.

Розвинувши скажену швидкість, лімузин легко відірвався від переслідувачів.

Далі знову розповідає Мішель. Те, про що він довідався від безпосередніх очевидців.

- Тунель Альма (міст) не вважасться небезпечним, але ми завжди скидаємо швидкість до 70 км/год, тому, що там йде лівий поворот і схил. Але Анрі летів, кажуть, під 160-170 (хоча, чесно кажучи, у таку пізню годину тут взагалі носяться швидко). Але щось трапилося з Анрі. I тепер вже ніхто не довідається. Говорили всяке: британська розвідка, мовляв, розправилася з арабом... Але це все нісенітниця.

Катастрофа

Вірогідно тільки те, що вийшло в результаті: «Мерс» прочесав правим боком стіну тунеля, відлетів від нього на п'ятнадцять метрів уліво вперед і врізався в стовп розділового огородження. Удар був страшенної сили. Анрі Поль і Доді померли миттєво. А поранення, отримані Діаною, на перший погляд не були помітні. Подряпина під оком і все. Один свідок лікар тоді сказав: «Яка вона красива!» Цей лікар їхав назустріч. Залишивши свою машину, він кинувся до місця катастрофи. Побачивши людей, повернувся до своеї машини за кисневими масками. Надав першу допомогу, але навіть не зрозумів, кого рятує. Подзвонив по «побілці» у «швидку». Дзвоник зареєстрований о 00.26. «Швидка допомога» прибула в 00.40.

Мішель згадує огидне поводження репортерів. Вони метушилися навколо, безцеремонно фотографували жертви, заважали працювати прибулим через півгодини поліцейським.

- Це було якесь божевілля! – говорить Мішель. - Рятувальники витягли з під уламків Діану, робили все, щоб змусити битися серцю принцеси. Терміново відправили в лікарню «Пті Салпетьєр».

Там за наказом міністра внутрішніх справ Франції зібралися кращі хірурги, анестезіологи. Медсестри. Рівно о другій годині хірурги розкрили грудну клітину і приступили до прямого масажу серця Діани, наклали шви на рани, що кровоточили. Не допоміг і електрошок.

У 03.45 принцеса померла.

* * *

Чотири роки минуло з моменту трагедії. Смерть Діани торкнула, напевно, все населения Землі. Квітами засипана огорожа Букінгемського палацу в Лондоні...

На батьківщині принцеси (замість епілогу)

(з журналу «Отдохни»)

Уздовж довгої дороги, яка веде до маєтку Спенсерів, висаджені 36 молодих дубів – на честь кожного року, прожитого Діаною. У садибі XVIII століття шість кімнат займає музей. Тут зібрані речі принцеси – табель зі шкільними оцінками і характеристика майбутньої леді Ді, де, зокрема. сказано, що вона «повинна намагатися бути менш емоційною», і паспорт, і прикраси... Ціла виставка, включаючи весільне плаття, що пам'ятає принцесу сліпучо юною та щасливою.

Відвідувачі залишають у «Храмі Діани» квіти і записи вражень. З берега озера відкривається величний вид на острів і можна розгледіти постамент із кам'яною урною – це місце, де похована принцеса Уельська Діана. Вхід для сторонніх на острів закритий...

Юрій Ботнер

Запитання для аналізу

1.Який резонанс у світі, зокрема й в пресі мала загибель принцеси Діани?

2.Чи виникає бажання зробити дослідження в аналогічних ситуаціях?

3.Що прочитали ви останнім часом про нові подробиці трагічної загибелі?

***

Нотатки, а також туристичні замітки про подорож до цієї екзотичної країни північної Африки були опубліковані в багатьох газетах України, адже це стало результатом колективної подорожі журналістів провідних газет країни до Тунісу.

Як наслідок, наведені нижче статті визнані найбільш вдалими серед оприлюднених в інших газетах.

ТУНИС И ТУРИЗМ – СЛОВА ОДНОГО КОРНЯ