logo
Конспект лекцій

3. Розрахунок ремонтно-обслуговуючої бази

Основним показником ремонтного виробництва являється запланований обсяг робіт, або трудомісткість проведення ремонтних машин. Виходячи зі значення цього показника визначається необхідна кількість основного обладнання, виробничих робочих та площі ремонтного підприємства.

Для ремонтних майстерень господарств загальний річний обсяг робіт визначається за формулою:

Тзаг = Т0 + Тобл + Твв + Твп + Тін, люд-год (2.1)

де Тзаг – сумарна трудомісткість, яка виконується в ремонтній майстерні, люд-год;

Т0 – сумарний обсяг робіт, який виконується по основній продукції, люд-год;

Тобл – обсяг робіт, пов’язаний з ремонтом обладнання (8% від Т0), люд-год;

Твв – обсяг робіт з виготовлення і відновлення деталей (5% від Т0), люд-год;

Твп – обсяг робіт з виготовлення і ремонту різних пристроїв і інструмента (3% від Т0) люд-год;

Тін – інші (непередбачені) роботи, які виконуються в майстерні (10% від Т0) люд-год;

Сумарний обсяг робіт, який виконується по основній продукції визначається за формулою

Т0 = Т0' + Тд, (2.2.)

Т0' = Ттр + Тк + ТА + ТСГМ + Тот, (2.3.)

де Т0' – трудомісткість поточного ремонту і технічного обслуговування тракторів, комбайнів, автомобілів, сільськогосподарських машин і обладнання тваринницьких ферм і комплексів;

ТД – трудомісткість з діагностування (3,0 ... 3,5% від Т0'), люд-год;

Ттр – трудомісткість з поточного ремонту і технічного обслуговування тракторів, люд-год;

Тк - трудомісткість з поточного ремонту і технічного обслуговування комбайнів, люд-год;

ТА - трудомісткість з поточного ремонту і технічного обслуговування автомобілів, люд-год;

ТСГМ - трудомісткість з ремонту сільськогосподарських машин, люд-год;

Тот - трудомісткість з ремонту обладнання тваринницьких ферм і комплексів, люд-год;

Існує декілька способів визначення обсягів робіт (трудомісткості) ремонту і технічного обслуговування машинно-тракторного парку.

Для спеціалізованих ремонтних підприємств з капітального ремонту повнокомплектних машин чи агрегатів достатньо знати річну програму ремонтного підприємства (Wр) і трудомісткість капітального ремонту об’єкту (Ті). Трудомісткість річної програми з основної продукції (То.р.) визначається за формулою:

То.р. = Wр · Ті, (2.4)

Трудомісткість річної програми з основної продукції (То.р.) для спеціалізованих ремонтних підприємств з відновлення деталей можна визначити за формулою:

То.р. = Тш.к ·Wр, (2.5)

де Тш.к – штучно-калькуляційний час відновлення деталі (Тш.к = Тпз + Тшт); значення підготовчо-завершального Тпз і штучного Тшт часу визначають за маршрутно-операційними картами технологічного процесу відновлення деталі.

Для неспеціалізованих ремонтних підприємств, які виконують поточний ремонт та технічне обслуговування машин не обов’язково розраховувати кількість ремонтів та технічних обслуговувань. Цей спосіб використовують при узагальнених розрахунках обсягів ремонтно-обслуговуючих робіт так як при ньому виникають істотні неточності.

Більш точні результати розрахунків обсягів робіт з технічного обслуговування і поточного ремонту машин одержують при використанні питомих нормативів на 1000 год. роботи конкретної машини чи на 1000 км пробігу автомобіля.

Таким чином, знаючи річний наробіток машин, який планується (Wр), кількість машин даної марки (nі) в господарстві і взявши з Додатків П-Т нормативні питомі трудомісткості на поточний ремонт і технічне обслуговування (ηn), можна визначити річну трудомісткість (Ттр) на поточний ремонт чи технічне обслуговування тракторів і автомобілів даної марки за формулою:

(2.6)

Обсяг робіт з поточного ремонту і технічного обслуговування комбайнів, оскільки існують питомі трудомісткості на 100 га зібраної площі (Додатки У,Ф) визначається за формулою:

де Wз.п. – зібрана площа комбайном даної марки, га;

ni –питомі кількість комбайнів даної марки, шт.;

ηn – трудомісткості, люд-год./100 га

Обсяг робіт з поточного ремонту обладнання тваринницьких ферм і комплексів визначається за формулою:

(2.7)

де NГ – кількість голів худоби (птиці) в господарстві, шт.;

ηn – питома трудомісткість на 1000 голів худоби (птиці), ум.рем.; (приймається: для поголів’я великої рогатої худоби молочного напряму – 3,74; м’ясного напряму – 2,90; свиней -0,57, вівців – 0,40; птиці – 0,060 ум. рем.)

Трудомісткість ремонту сільськогосподарських машин ТСГМ можна приймати рівною 100% трудомісткості поточного ремонту тракторів.

Загальний обсяг робіт з поточного ремонту і технічного обслуговування тракторів, комбайнів, автомобілів, сільгоспмашин, обладнання тваринницьких ферм і комплексів визначають через одиницю умовного ремонту.

За одиницю умовного ремонту приймається трудомісткість в 300 людино-годин для умов майстерні з річним обсягом ремонтно-обслуговуючих робіт в 300 умовних ремонтів (ум. рем.)

Явочна і списочна кількість основних робітників визначається окремо за кожною спеціальністю і конкретній дільниці підприємства.

Ря = Рс = (2.8)

де Т – трудомісткість видів робіт по дільницях підприємства, люд-год.;

Фн.р., Фд.р. – відповідно номінальний і дійсний річний фонд часу, год.;

К – коефіцієнт перевиконання норм виробітку (К = 1,05...1,15)

Кількість допоміжних робітників (інструментальники, комірники, електрокарщики тощо) складають до 10% від кількості основних виробничих робітників. Кількість інженерно-технічних працівників, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу приймають відповідно до 10%, 2..3 і 2...4% від суми виробничих і допоміжних робітників.

Вихідні дані для визначення складу обладнання – це робочий технологічний процес і трудомісткість виконання окремих видів робіт або операцій. При проектуванні необхідно розрахувати кількість основного обладнання, на якому виконують найбільш складні і трудомісткі операції ремонту машин, агрегатів і відновлення деталей.

До основного обладнання ремонтного підприємства відносяться мийні машини, металообробні верстати, стенди для обкатки і випробування агрегатів і машин в цілому тощо.

В пояснювальній записці наводять розрахунки кількості мийних машин, металообробних верстатів, обкатногальмівних стендів тощо. Інше обладнання розраховують аналогічно або вибирають за типовими проектами, виходячи з річної програми ремонту, одержаної кількості виробничих робітників в найбільш завантажені періоди, кількості робочих місць і дільниць.

Кількість мийних машин періодичної дії

(2.9)

де Q – загальна маса деталей, яка підлягає миттю, кг;

t – час миття однієї партії деталей або вузлів (звичайно t = 0,5 год.), год;

Фд.обл. – дійсний фонд часу обладнання, год;

q – маса деталей одного завантаження, кг (приймають за технічною характеристикою мийної машини);

η0 = 0,6...0,8 – коефіцієнт, який враховує одночасне завантаження мийної машини за масою в залежності від конфігурації і габаритів деталей;

ηв = 0,8...0,9 – коефіцієнт використання мийної машини за часом.

Кількість мийних машин конвеєрного типу

(2.10)

де qм – продуктивність мийної машини, кг/год (приймається за технічною характеристикою мийної машини).

Кількість металообробних верстатів

Визначення кількості металообробних верстатів і підбір їх за видами і розмірами багато в чому залежить від номенклатури об’єктів, які ремонтуються і від типу виробництва.

Розрахунок кількості верстатів можна вести в тому випадку, коли відома загальна трудомісткість верстатних робіт або види робіт (токарні, фрезерні, свердлильні тощо), тобто

Nв = (2.11)

де Тв – загальна річна трудомісткість верстатних робіт або за видами, люд-год;

Кз – коефіцієнт завантаження верстата за часом (звичайно приймається не менше 0,85).

Роботу слюсарно-механічного відділення (дільниці) необхідно планувати в дві зміни.

Якщо відсутні дані трудомісткості верстатних робіт за видами, то розрахована кількість верстатів розподіляється за видами, користуючись таким співвідношенням: токарні верстати – 35...50%, розточні – 8...10%, стругальні – 8...10%, фрезерні – 10...12%, свердлильні – 10...15% і шліфувальні – 12...20%.

Проте, одержана кількість верстатів за видами обробки є орієнтовною.

В залежності від профілю ремонтного підприємства, виробничої програми і інших факторів в кожному конкретному випадку в межах загальної кількості верстатного обладнання можуть бути внесені необхідні зміни.

Кількість контрольно-випробувальних стендів Nкв якого-небудь призначення визначається за формулою

(2.12)

де Wк – кількість об’єктів (виробів), які контролюються на протязі року, шт.;

tк – тривалість контролю одного об’єкта (береться з технічної характеристики стенда), год.;

Кс – коефіцієнт використання стенда за часом (приймається рівним 0,75-0,80).

Кількість об’єктів, які контролюються або випробовуються на стенді визначають виходячи з виробничої програми. При цьому необхідно мати на увазі, що багато об’єктів на гідравлічних і інших стендах перевіряють двічі, тобто до і після ремонту (головки блоків, блоки тощо).

Визначення площі ремонтного підприємства

Вся площа ремонтно-обслуговуючого підприємства поділяється на виробничу, допоміжну і адміністративно-побутову.

До виробничої площі підприємства належить площа, яка зайнята технологічним обладнанням (верстатами, стендами, стелажами, мийними машинами тощо), наземним транспортним обладнанням (конвеєрами, рольгангами і т. ін.), об’єктами ремонту (машинами, складальними одиницями, деталями, заготовками тощо), які знаходяться на робочих місцях і біля них, а також робочими зонами, проходами і проїздами поміж обладнанням і робочими місцями (крім магістральних проїздів).

Площі виробничих підрозділів визначають декількома методами: графічним – розміщенням обладнання на технологічних плануваннях, розрахунковим – за питомими площами на одиницю обладнання, на одного робітника, на одне робоче місце або на одиницю ремонту.

Визначення площ розміщенням макетів обладнання в масштабі на кресленні технологічної планіровки дільниць – найбільш точний, але трудомісткий спосіб.

При розрахунках виробничих площ дільниць (зовнішнього очищення і миття, розбирально-мийного, складання, фарбування, технічного діагностування машин тощо) за площами, які займають обладнанням і машинами, і перехідними коефіцієнтами користуються формулою:

Fд = (Fобл. + Fм)σ, (2.13)

де Fобл. і Fм – площі, які займають відповідно обладнання і машини (Додаток Х), м2;

σ – коефіцієнт, який враховує робочі зони і проходи;

За питомою площею на одиницю ремонту – найбільш поширений розрахунок виробничої площі підприємства, бо дає порівняно точні результати. Площу визначають за формулою:

(2.14)

де W – річна програма ремонтного підприємства у фізичних, приведених одиницях чи умовних ремонтних;

fр – питома площа на одиницю ремонту, м2

Значення питомих площ на одиницю ремонту розробляються проектними інститутами і іншими організаціями з урахуванням конструктивних особливостей об’єктів, які ремонтуються, і розміром програм для розрахунку основних виробничих підрозділів і загальної виробничої площі підприємства.

До допоміжних площ належать площі, які зайняті у виробничому корпусі: відділення (дільниці) відділу головного механіка і головного енергетика; інструментального відділення; лабораторіями, складами і іншими приміщеннями, а також магістральними проїздами і переходами (між цехами, відділеннями і дільницями) тощо.