1. Характеристика забруднень об'єктів ремонту та миючих засобів

Виконання мийно-очисних операцій пов'язане з певними труднощами, викликаними, по-перше, різноманітністю видів забруднень, які вимагають застосування різних способів очистки, миючих засобів і обладнання і, по-друге, тим, що, об'єкти очистки (машина, агрегат, вузол, деталь) різні за масою, матеріалом, конструкцією, формою тощо. Разом з тим рівень очистки операцій суттєво впливає .на якість ремонту машин. Наприклад, незадовільна очистка блока і головки циліндрів від нагару і накипу призводить до зниження ефективної потужності двигуна на 5 — 8 % і збільшення витрати паливо-мастильних матеріалів на 10—20 %. Через неякісне виконання мийно-очисних операцій міжремонтний ресурс агрегатів може знижуватися до 30%.

Багато видів забруднень містять мастильні матеріали, які у процесі експлуатації машин значно змінюються внаслідок окислення і полімеризації. Ступінь їх зміни залежить від температурних факторів і тривалості дії. Тому особливо важко видалити забруднення двигунів. Під час старіння масла і згоряння палива у двигунах утворюються вуглецеві відкладення, які поділяються на асфальто-смолисті, лакові і нагари, що потребують різноманітних способів видалення.

Досвід роботи ремонтних підприємств свідчить, що найраціональнішою організацією мийно-очисних робіт є багатостадійне очищення об'єктів ремонту з використанням спеціальних способів очистки деталей від забруднень .

Багатостадійна очистка включає в себе:

1. Зовнішнє очищення машини (перед постановкою на склад рем фонду; перед розбиранням; під розбиранням машини).

2. Очищення агрегатів та складальних одиниць перед розбиранням на деталі (включаючи очищення підрозібраних агрегатів).

3. Очищення деталей перед дефектуванням.

4. Очищення деталей перед складанням вузлів та агрегатів (після відновлення або відновлення деталей, розконсервування деталей).

5. Очищення агрегатів та машин в цілому перед фарбуванням (знежирення поверхні).

Найбільша кількість забруднень видаляється при зовнішньому очищенні машини, а також при очищенні агрегатів, вузлів та деталей перед дефектацією.

Забруднення об’єктів ремонту мають наступну класифікацію

Технологічні забруднення - забруднення, що виникають при виготовленні та ремонті машин.

Експлуатаційні забруднення – потрапляють на поверхню машин та в порожнини їх агрегатів і систем в процесі експлуатації.

До технологічних забруднень відносяться:

- металеві частки у вигляді стружки, сколів гострих кромок, заусинець;

- окалина, окисні плівки, шлаки;

- виробничий пил;

- залишки притир очних та доводочних паст;

- продукти зносу при обкатці;

- залишки масел та емульсій.

До експлуатаційних забруднень відносяться:

- шляховий бруд;

- рослинні залишки;

- залишки ядохімікатів;

- лакофарбові покриття;

- масляно – брудові відкладення;

- масла та змазки;

- асфальтосмолисті відкладення;

- лакові відкладення;

- нагар, накип.

Відкладення не жирового походження, ядохімікатів та масляно – брудові виникають, як правило, на зовнішній поверхні машин та їх агрегатів. Пил, бруд, рослинні залишки та ядохімікати в процесі експлуатації машин потрапляють на сухі та маслянисті поверхні. Такі забруднення порівняно швидко видаляються. Залишки ядохімікатів слід не тільки видаляти з поверхні, а ще й знезаражувати.

Залишки мастильних матеріалів – є на всіх деталях машин, які працюють в механізмах з мащенням. Це найбільш поширене забруднення, для видалення яких уже потребуються спеціальні препарати та умови очищення. Під час роботи під дією навколишнього середовища залишки мастильних матеріалів окислюються та розпадаються, внаслідок чого зчеплення їх з поверхнею деталей зростає.

Вуглецеві відкладення являють собою продукти термоокислення мастильних матеріалів та палива. Такі відкладення утворюються на деталях двигунів внутрішнього згоряння і в залежності від ступеня окислення поділяються на нагари, лакові плівки, осади та асфальтосмолисті речовини.

Нагари – це тверді вуглецеві речовини, що відкладаються на деталях двигунів (стінках камери згоряння, клапанах, свічках запалювання, днищах поршнів, випускних трубопроводах, розпилювачах форсунок). Нагари містять більшість нерозчинних або важкорозчинних складових.

Асфальтосмолисті відкладення – це згустки мазі, які відкладаються на картерах, щоках колінчастого вала, фільтрах і маслопроводах.

Лакові відкладення - являють собою плівки, які утворюються на юбці і внутрішніх стінках поршнів.

Осади - утворені з продуктів окислення масла, палива, сажі, пилу, води, частинок зносу та інших, осідають в піддоні картера, масляних каналах, клапанній коробці, в масляному фільтрі, на стінках масло приймача.

Корозія – гідрат окису заліза (ржав чина), виникає в наслідок хімічного і електрохімічного руйнування металів в наслідок взаємодії їх з навколишнім середовищем.

Накип – відкладається на поверхнях взаємодії води в системі охолодження двигуна. Вона виникає в результаті виділення солей кальцію і магнію при нагріві води до температури 70...80 . Теплопровідність накипу в 60 ... 100 раз нижче теплопровідності металу. Тому самий незначний шар накипу погіршує умови теплообміну і призводить до перегріву деталей двигуна.

Лакофарбові покриття – як вид забруднень часто умовно називають терміном “стара фарба”. В процесі експлуатації лакофарбові покриття, що захищають поверхні деталей машин від корозії, частково руйнуються, а інколи приховують дрібні тріщини та інші дефекти. Крім того, стара фарба забруднює при ремонті робоче місце та інші деталі, погіршує умови проведення зварювальних робіт, тому її необхідно видаляти перед ремонтом.

Технологічні забруднення, утворюються у процесі ремонту машин, і до них відносяться залишки притиральних і доводочних паст, стружка, тверді частинки абразиву у масляних каналах або шаржовані до поверхні деталей.

Для очищення сільськогосподарської техніки при ремонті використовуються очисні засоби (реагенти) трьох основних типів:

1. Синтетичні мийні засоби (СМЗ).

2. Органічні розчинники (ОР) та розчинно – емульгуючи засоби (РЕЗ).

3. Кислотні розчинники (КР).

Широкого використання у всіх процесах очищення при ремонті машин отримали СМЗ, що являють собою багатокомпонентні композиції. До складу СМЗ входять лужні електроліти (карбонати, силікати та фосфати натрію) і поверхнево – активаційні речовини (ПАР), котрі активно адсорбуючись (накопичуючись) на межах розділу фаз і знижуючи поверхневе натягнення, визначають основні технологічні Властивості їх водних розчинів.

Мийна дія розчинів СМЗ полягає у видаленні рідких і твердих забруднень з поверхні і переводі їх в мийний розчин у вигляді емульсій або дисперсій.

Вимоги, що висуваються до мийних розчинів:

1. Повинні забезпечувати якісне очищення поверхонь деталей у відповідності з ГОСТ 18206 – 78;

2. Не повинні викликати корозії деталей як з чорних, так і з кольорових металів і сплавів;

3. Повинні бути не токсичними, не горючими, пожежебезпечні;

4. Повинні виготовлятись з недефіцитних компонентів, що добре розчиняються у воді;

5. Повинні бути дешевими.

В якості активних лужних добавок прийняті карбонати, силікати і фосфати натрію, що посилюють дію ПАР та один одного в необхідному напрямку.

Карбонати (кальцинована сода Na₂СО₃) забезпечує необхідний лужний резерв. Силікати (мета силікат натрію Na₂SiO₃) підвищують якість очищення і володіють інгібуючією дією. Фосфати (триполіфосфат натрію Na₃РО₄) посилює диспергування крупних частинок забруднень у більш дрібні.

Розчини СМЗ по мийній можливості значно перевищують розчини їдкого натрію і різноманітних лужних сумішей.

СМЗ випускаються у вигляді сипучого, гігроскопічного білого або світло – жовтого порошку. Вони не токсичні, не горючі, пожежебезпечні і добре розчиняються у воді. Розчини СМЗ пригодні для очищення деталей як з чорних так і з кольорових металів та сплавів.

Режими використання розчинів СМЗ: робоча концентрація – 10...20 г/л, робоча температура – 70...90 , час очищення 10...20 хв.

Вузли та деталі, що підлягають не тривалому зберіганню (10...15 діб), не потребують після очищення розчинами СМЗ додаткового антикорозійного захисту. Антикорозійний захист поверхні забезпечується за рахунок силікатів, що входять до складу СМЗ.

В нашій країні та країнах СНД найбільш широкого розповсюдження отримали мийні засоби типу МС і Лабомід. Засоби МС – 6, МС – 18, Лабомід – 101, Лабомід – 102, Темп – 100 та Темп – 101А призначені для мийних машин струйного типу, а засоби Лабомід – 203, МС – 8, МС – 15 для машин занурюю чого типу.

Органічні розчинники – це рідини, які здатні розчиняти тверді і рідкі речовини при зберіганні свого хімічного складу. До ОР відносяться: дизельне пальне, керосин, бензин, уайт – спірит та інші. Вони використовуються для відмочування блоків та інших деталей з асфальтосмолистими відкладеннями, для очищення деталей – елементів масляних фільтрів, каналів колінчастих валів, паливної апаратури, знежирення поверхонь. ОР рекомендовано використовувати в суміші з іншими розчинниками. Широкого використання при видаленні старих лакофарбових покриттів отримали змивки (сесь ОР) Однак ОР являються пожеженебезпечнми та недостатньо ефективними.

Розчинно – емульгуючі засоби (РЕЗ) використовуються в чистому вигляді або в суміші з іншими розчинниками. При зануренні в РЕЗ очищення відбувається за рахунок розчинення. Потім деталь занурюється в воду або водний розчин СМЗ і відбувається емульгування розчинника та забруднень, що лишилися і перехід їх в розчин.

РЕЗ зазвичай використовують при очищенні деталей від міцних, наприклад асфальтосмолистих відкладень. Очищення відбувається при помірних температурах (20...40 ). Робоча концентрація С = 100%; час очищення 30...40 хв.

Для потреб ремонтного виробництва промисловістю випускаються засоби АМ – 15 (на основі ксилола) та “Ритм” (на основі хлорованих вуглеводородів типу трихлоретилену).

Недоліками РЕЗ являються підвищена токсичність (Ритм), деяка пожеженебезпечність та помірна токсичність (АМ – 15).

Використовувати ці засоби слід в герметичних машинах занурюю чого типу з дотриманням особливих мір безпеки. За ефективністю РЕЗ значно перевищують СМЗ.

Кислотні розчинники (КР). Для видалення таких специфічних забруднень, як продукти корозії, накип та де яких інших використовують розчини органічних та неорганічних кислот.

З органічних кислот використовується:

- оцтова (для видалення нагару та старих лакофарбових покриттів);

- щавелева (в поєднанні з ПАВ – для видалення маслянистих забруднень);

- лимонна (для видалення продуктів корозії з деталей із чорних металів).

З неорганічних кислот використовується:

- азотна (для травлення металів);

- сірчана (для розчинення асфальтосмолистих та інших органічних забруднень);

- соляна (для видалення продуктів корозії та накипу).