Вигляди.

Предмети на кресленнях зображують умовно, тобто на зображенні зовнішнього вигляду предмета, як правило, не показують невидних точок та ліній, що спрощує виконання та читання креслення. На виглядах допускається показувати невидні частини поверхні штриховими лініями, якщо це дає змогу скоротити кількість зображень на кресленні без утрати для нього ясності. Вигляд не є повною проекцією предмета.

Зображення предметів має виконуватися за методом прямокутного проекціювання. При цьому предмет розташовується між спостерігачем і відповідною площиною проекцій. За основні площини проекцій приймають шість граней куба, які розгортають та суміщують в одну площину з фронтальною площиною проекцій.

Зображення на фронтальній площині проекцій застосовується на кресленні як головне. Предмет розташовують відносно фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній давало найповніше уявлення про форму та розміри предмета, поданого на кресленні.

Головний вигляд — це основний вигляд предмета на фронтальній площині проекцій, що дає найповніше уявлення про форму та розміри предмета, відносно якого розташовують основні вигляди.

Основним виглядом називають вигляд предмета, здобутий суміщенням його зображення на одній із граней порожнистого куба, всередині якого подумки поміщено предмет, із площиною креслення.

Якщо вигляди зверху, справа, знизу, ззаду зміщені відносно головного зображення і проекціюються поза проекційним зв'язком або відокремлені від головного зображення іншими зображеннями, то їх відмічають на кресленні великою літерою А. Напрямок погляду вказують стрілкою, яку позначають великою літерою.

Коли зображення, на якому може бути показано напрямок погляду, відсутнє, назву вигляду підписують.

Кількість зображень на кресленні має бути найменшою, але достатньою для здобуття вичерпного уявлення про предмет при застосуванні встановлених умовних позначень знаків і написів.

Якщо яка-небудь частина предмета не може бути показана на жодному із шести основних виглядів без спотворень її форми та розмірів, то використовують додаткові вигляди на площинах, які не паралельні жодній з основних площин проекцій.

Додатковий вигляд — зображення предмета на площині, не паралельній жодній з основних площин проекцій, яке застосовують для неспотвореного зображення поверхні, якщо її неможливо показати на основному вигляді.

Додатковий вигляд відмічають на кресленні великою літерою Б, а біля пов'язаного з додатковим виглядом зображення предмета ставлять стрілку, що показує напрямок погляду, з відповідним літерним позначенням.

Місцевим виглядом називають зображення окремої, обмеженої ділянки поверхні предмета. Місцевий вигляд обмежують лінією обриву або не обмежують, відмічають на кресленні подібно до додаткового вигляду і по можливості розташовують ближче до тієї частини предмета, яку характеризують.

Розрізи. Розрізом називають ортогональну проекцію предмета, подумки розсіченого повністю або частково однією чи кількома площинами для виявлення його невидних поверхонь. На розрізах показують усе те, що потрапляє в січну площину, й те, що розташовується за нею. Подумки розсічення предмета стосується тільки даного розрізу і не тягне за собою зміни інших зображень того самого предмета. Внутрішні форми предмета на розрізі зображують суцільними основними лініями. Розсічений матеріал на кресленні виділяють штрихуванням.

Положення січних площин указують на кресленні лінії перерізів. Для позначення останніх застосовують розімкнену лінію з довжиною штриха 8 - 20 мм і товщиною від S до 1∙0,5S. Початковий та кінцевий штрихи не повинні перетинати контур зображення або яких-небудь інших ліній креслення. На початковому і кінцевому штрихах ставлять стрілки, що вказують напрямок погляду. Біля початку та кінця лінії перерізу ставлять одну й ту саму велику літеру алфавіту.

Розріз має бути відмічений написом типу А—А. Літерне позначення розрізу розташовують паралельно основному напису креслення над відповідним зображенням. Для позначення на кресленнях розрізів і перерізів застосовують великі літери українського алфавіту. Літерні позначення вибирають в алфавітному порядку. Розмір шрифту літерних позначень має бути більшим від розміру цифр розмірних чисел, що використовуються на тому самому кресленні, приблизно в два рази.

Якщо на основній площині проекцій необхідно показати зовнішню будову предмета, то розріз допускається розташовувати в будь-якому місці поля креслення.

Залежно від кількості січних площин розрізи поділяються на прості та складні. До перших належать такі, які дістають при уявному розсіченні предмета однією січною площиною. Залежно від конструкції внутрішньої форми деталі січну площину можна розташовувати по-різному: вертикально, горизонтально або похило. Якщо січну площину розташовано паралельно горизонтальній площині проекцій, то розріз називають горизонтальним. Якщо січна площина складає з горизонтальною площиною проекції кут, який відрізняється від прямого, то розріз називають похилим. Якщо січну площину розташовано перпендикулярно до горизонтальної площини проекцій, то розріз називають вертикальним. Вертикальні розрізи, в свою чергу, поділяються на фронтальні та профільні.

На одному зображенні допускається з'єднувати частину вигляду та частину відповідного розрізу, розділяючи їх суцільною хвилястою лінією. Така умовність дає змогу скоротити кількість зображень на машинобудівних кресленнях.

При зображенні деталей симетричної форми, в яких які-небудь лінії контуру, наприклад проекції ребер, збігаються з віссю симетрії, допускається з'єднувати частину вигляду та частину відповідного розрізу, розділяючи їх суцільною хвилястою лінією. Якщо збіжна з віссю лінія контуру належить зовнішній поверхні, то застосовують розріз менший, ніж половина проекції; якщо ж зазначена лінія належить внутрішній поверхні, то використовують розріз більший, ніж половина проекції.

Складним називають розріз, виконаний кількома січними площинами. Залежно від розташування останніх складні розрізи поділяються на ступінчасті та ламані. Ступінчасті розрізи виконуються кількома паралельними січними площинами, а ламані — за допомогою пересічних площин.

Крім розглянутих розрізняють також місцеві розрізи. Місцевим називається розріз, призначений для з'ясування будови предмета в окремому, обмеженому місці. Місцевий розріз виділяють у вигляді суцільної хвилястої лінії. Ця лінія не повинна збігатися з якими-небудь лініями зображення.