2.10.2. Принципова схема тец промислового підприємства

На рис. 2.19 наведена, як приклад, принципова теплова схема ТЕЦ, в якій джерелами технологічної пари, що надходить на виробництво та інші потреби, є парова турбіна, яка працює з протитиском, та РОУ.

Висхідна сира вода подається в хімводоочистку, після якої хімочищена вода надходить в деаератор, де звільняється від розчинених в ній газів. З деаератора основна маса живильної води живильним насосом подається в блоки живлення парових котлів, а її частина – в РОУ і ОУ для охолодження перегрітої пари. В РОУ пара надходить зі збірно-розподільчого колектора, дроселюється до тиску,що дорівнює тиску пари після турбіни (протитиску), і охолоджується до стану сухої насиченої пари при цьому ж тиску. В охолоджувальній установці (ОУ) перегріта пара, що надходить з турбіни, охолоджується до стану сухої насиченої пари при протитиску.

Надлишкова кількість живильної води, що подається в РОУ і ОУ, лише нагрівається від початкової температури, яку вона має в деаераторі, до температури насичення, що відповідає протитиску після турбіни та тиску після РОУ. Ця вода у вигляді дренажу через автоматичні конденсатовідвідники (АКВ) направляється в розширювач дренажів низького тиску (РДНТ), який знаходиться під тиском, що перевищує на 0,2 – 0,3 бара робочий тиск в деаераторі. Оскільки живильна вода у вигляді дренажу після РОУ і ОУ є перегрітою по відношення до температури насичення в РДНТ, вона закипає, утворюючи пару самовипаровування, що надходить з РДНТ в деаераційну колонку. Залишковий чистий дренаж через бак чистих дренажів повертається в головку деаератора.

В схемі на рис. 2.19 показаний розширювач безперервного продування (РБП), в який надходить продувна вода з барабану котла з температурою насичення, що відповідає тиску в барабані. В РБП по аналогії з РДНТ продувна вода закипає і утворюється пара самовипаровування, що направляється в деаераторну колонку. Залишкова продувна вода віддає свою теплоту в підігрівнику сирої води (ПСВ), охолоджуючись до 25°С, після чого скидається в промислову каналізацію.

Живильні насоси можуть мати електричний чи паровий привод. Наявність парового приводу як резервного обов’язкова при відсутності надійного резервного джерела електроенергії та при спалювання твердого палива в шарі. Тиск, що розвивають живильні насоси, визначається робочим тиском в барабані котла, сумою гідравлічних втрат тиску при русі води через запірну і регулюючу арматуру, трубопроводи і перепадом рівнів розташування барабана котла та живильних насосів. Так, при робочому тиску в барабані котла 44 бар, тиск після живильних насосів при їх номінальній продуктивності складає 56 бар. Робочим тиском для живильних трубопроводів є тиск, який розвиває живильний насос при закритій нагнітальній засувці. Для наведеного прикладу він дорівнює близько 64 бар. Живильні трубопроводи проходять систематичні гідравлічні випробування тиском, що складає 1,25 від робочого тиску, тобто в нашому випадку він дорівнює 1,25∙64 = 80 бар.

Термічні деаератори по відношення до живильних насосів розташовують на висоті, яка забезпечувала б створення у всмоктувальному патрубку на вході

в живильний насос такого тиску, щоб температура насичення води, яка відповідає цьому тиску, перевищувала робочу температуру в деаераторі не менше, ніж на 5°С, тобто ^оС.

Тиск на вході в насос дорівнює:

,бар, (2-64)

де: ;

ΔР_втрат – втрати тиску при русі води від деаератора до живильних насосів. Нормами технологічного проектування електричних станцій передбачено, що величина ΔР_втрат має бути не більшою 300 мм.вод.ст., тобто ΔР_втрат = 0,03 бар.

Таким чином висота розташування деаератора визначається (за умови, що ρ_в ≈ 1000 кг/м³):

, м. (2-65)