Р ис. 10. Схема приладу пт-2 для визначення жорсткості матеріалів методом консолі: а - при опорі, що піднята; б - при опущеній опорі

Метод другого типу використовують для визначення жорсткості товстих текстильних матеріалів: комплексних матеріалів, шкіри.

Жорсткі тканини добре зберігають форму, менш зминаються, не утворюють перекосів при настиланні та розкрої, але ускладнюють процеси ВТО.

Драпірування

Драпірування - це здібність тканин у підвішеному стані створювати м’які, рухомі круглі складки.

Ступень драпірування тканин залежить від їх маси та м’якості. Найкраще драпірування мають важкі м’які тканини типу оксамитів. М’якість тканин буде більшою при використанні ] тонких м 'яких волокон; тонкої слабо скрученої пряжі; переплетень з довгими перекриттями; при зменшенні щільності та товщини тканини та змісту крохмалю в апреті.

Для оцінки ступеня драпірування тканин використовують коефіцієнти драпірування, які визначають трьома методами: аналітичним, дисковим та методом голки.¶

Аналітичний (розрахунковий) метод базується на залежності драпірування тканини від параметра її жорсткості Я. Коефіцієнт драпірування К_д розраховують за формулою:

К_Д = л/а-Я + 6 + с 100(%) де: а, Ь, с - постійні коефіцієнти, величини яких залежать від значення параметру жорсткості Я. Параметр жорсткості тканини визначають за формулою:

де: А - функція відносного прогинання кінців зразка тканини

1. - довжина кінців зразка, см.

При значенні параметру жорсткості Я> 0,23: а = 0,595, Ь = 0,041, с = 0,203; при значенні Я < 0,23: а = 1, Ь = 0,013, с = 0,1.

Дисковий метод (рис. 11) характеризує драпірування тканин незалежно від напрямку ниток основи та утоку. Зразок тканини круглої форми розміщують на диску меншого діаметру, потім диск піднімають на штативі, краї зразка, які втратили опору, звішуються, створюючи драпіровку різної форми навколо диску. Зверху на диск подають пучок світла. Під диском на папері викреслюють проекцію драпіровки зразка і за допомогою планіметру вимірюють її площу. Коефіцієнт драпірування розраховують за формулою:

₌ Зо-8п _Ш0(_%)

Ьо

де: 8₀ - площа зразка тканини,

8_П - площа проекції зразка тканини.

Тканини, які мають високий коефіцієнт драпірування, створюють складний симетричний візерунок проекції, який нагадує стилізовану квітку (рис. 12).¶

М

²⁰⁰ ~^А -100(96)

200

Драпірування є дуже важливою властивістю для тканин для суконь та блуз, від нього залежить вибір моделі сукні та вибір методів обробки виробу та окремих його деталей.

В таблиці 11 приведені значення коефіцієнтів драпірування різних тканин.

¶

¶

Зминання

Зминання - здібність тканин створювати під дією деформацій згину та стискування складки та зморшки на поверхні, які не зникають.

Незминання - це здібність тканин чинити опір зминанню та відновлювати початкову форму після знімання зусилля, яке викликає зминання. Здібність тканин чинити опір зминанню залежить від їх жорсткості; здібність відновлюватися - від пружних властивостей.

На незминання тканин впливають такі фактори:

• волокнистий склад: товщина, форма поперечного розрізу та пружність волокон, кількість пружних волокон у складі тканини;

• ступень кручення та товщина пряжі та ниток;

• вид переплетення: найбільше зминання надає тканинам полотняне переплетення, найменше - крепові (завдяки нерівномірному розташуванню перекриттів);

• щільність та товщина тканини;

• вид оздоблення: для надання тканинам незминання використовують різні спеціальні оздоблення;

• ступень зволоження тканини - при зволоженні тканина втрачає здібність чинити опір зминанню в зв’язку зі збільшенням м’якості та пластичності.

Для визначення незминання тканин використовують дві групи методів:

а) методи орієнтованого зминання;

б) методи неорієнтованого зминання.

Метод орієнтованого зминання базується на вимірюванні кута відновлення зразка тканини після зминання на спеціальному приладі. Викроюють зразок тканини Т-образної форми, складають його під кутом 180° і підкладають під вантаж приладу на 15-20 хвилин. Потім вантаж знімають та вимірюють кут відновлення зразка. Коефіцієнт незминання розраховують відношенням кута відновлення Я до кута повного зминання у за формулою:

Я Я

Кн,„ = —• 100 = —• 100 = 0,555Я._

.7 180 ^р

Визначають коефіцієнт незминання в долевому та поперечному напрямках (по основі та по утоку).

Орієнтоване зминання тканини зазнають при виконанні підтану деталей одягу, при прокладанні швів та в процесі деяких операцій ВТО. При експлуатації одягу частіше відбувається не- орієнтоване зминання тканин.

В таблиці 12 приведені значення кутів відновлення після зминання для деяких тканин.

Таблиця 12. Характеристика незминання тканин

Найбільш простий метод визначення незминання тканин методом неорієнтованого зминання - органолептичний: зразок тканини, зібраний у грудку, стискують рукою, після чого візуально оцінюють його зминання. Існує три критерії оцінки ступеня зминання тканин: сильно зминаємі, зминаємі, слабо зминаємі.

Більш точний метод - з використанням приладу СТП-4 конструкції професора Соловйова. Зразок тканини прямокутної форми скріплюють в формі циліндру, зверху на нього опускають диск, який стискує зразок, внаслідок чого утворюються складки та зморшки під різними кутами. Потім вантаж знімають, дають зразку час та змогу частково відновитися, та вимірюють висоту циліндру. Незминання тканини оцінюють здібністю відновлювати свої розміри та форму після зминання і розраховують за формулою:

Н к

^ £_ _ К_

^н н зо

о

де: Ь_к - кінцева висота циліндру, мм;

Ь₀ - початкова висота циліндру, ЗО мм.

Незминання тканин має велике практичне значення, так як поліпшує споживчі якості тканин, надає зручності при експлуатації одягу, але тканини з високим незминанням ускладнюють процеси пошиття та волого-теплового оброблення швейних виробів.

Фізичні властивості тканин Загальні відомості про фізичні властивості тканин

Фізичні властивості тканин поєднують їх здібність до поглинання, проникливості, теплові та оптичні властивості. Більшість з цих властивостей визначають здібність одягу захищати тіло людини від шкідливих впливів навколишнього середовища: холоду, спеки, опадів, пилу, а також своєчасно виводити з підоде- жного шару пари та гази, піт; зберігати в підодежному шарі необхідний для нормальної життєдіяльності організму мікроклімат, тобто певні гігієнічні властивості.

Поглинання. Текстильні матеріали мають здібність поглинати різні речовини, які знаходяться в газо- та парообразному, або в рідкому стані. Залежно від навколишніх умов матеріали можуть утримувати речовини, які були поглинуті, або віддавати їх в навколишнє середовище. Поглинання дуже часто супроводжується зміненням ряду механічних та фізичних властивостей, таких як: міцність, жорсткість, гнучкість, теплозахисні, електричні та оптичні якості; змінюються також розміри матеріалів та їх маса.¶Проникливість - це здібність матеріалів пропускати повітря, пар, воду, пил, дим, різні рідини. Це має велике практичне значення для процесів експлуатації виробів, так як властивості, які базуються на проникливості, характеризують гігієнічність матеріалів та виробів з них, визначають призначення матеріалів.

Характеристика, яка є зворотною проникливості - стійкість або тривкість, показує здібність матеріалів чинити опір проникненню.

Під дією теплової енергії текстильні матеріали виявляють цілий ряд властивостей, таких як:

а) здібність проводити тепло;

б) здібність змінювати або зберігати свої властивості під впливом високих та низьких температур;

в) здібність поглинати та утримувати тепло.

Теплові властивості мають велике значення при проектуванні одягу з заданими теплозахисними властивостями, в процесах ВТО швейних виробів та їх експлуатації в різних кліматичних, побутових та виробничих умовах.

Оптичні властивості та художнє оформлення матеріалів мають велике значення для оцінки зовнішнього виду та естетичного сприймання одягу.

Гігроскопічні властивості

Гігроскопічні властивості поєднують здібність матеріалів поглинати та випаровувати водяні пари та воду. Оцінюють гігроскопічні властивості такими характеристиками: вологість, кондиційна вологість, гігроскопічність, водопоглинання, вологовіддача, капілярність.

Вологість, IVф (%) - показує, яку частку від маси матеріалу складає маса вологи, яку він містить при фактичних атмосферних умовах, і розраховується за формулою:¶де: Шф - це маса зразка матеріалу при фактичній вологості повітря, г;

ш_с - це маса зразка при вологості повітря 65%, г.

Кондиційна вологість, \У_К (%) - це вологість матеріалу при нормальних атмосферних умовах. Визначається вона кондиційною вологістю волокон, які входять до складу матеріалу, і розраховується за формулою:

_ РгЩ + Рі-^2 * 100

де: \¥і та Щ - кондиційна вологість волокон, %;

Рі та Рг - зміст волокон, %.

Гігроскопічність, IV_г (%) характеризує здібність матеріалів змінювати свою вологість при зміні температури та вологості повітря; тобто це вологість матеріалу при температурі повітря і = 20 ±2 °С, та вологості повітря \¥_п = 100%; розраховується за формулою:

^ ₌ ^тіоо~»*с.₁₀₀(_%)

т_с

де: тіоо - це маса зразка, який був витриманий на протязі 4-х годин в середовищі з вологістю повітря 100% при температурі 20°С.

Водопоглинання характеризується кількістю вологи, яку поглинає матеріал при його повному занурюванні у воду. Коефіцієнт водопоглинання П_е (%) розраховується за формулою:

П_в = ^т«-~3 • 100(%) т_с

Вологовіддача характеризує здібність текстильних матеріалів випаровувати поглинуту вологу. Визначається вологовіддача кількістю вологи, яку віддає в середовище з відносною вологістю повітря 0% зразок матеріалу, який на протязі 4-х годин був витриманий в середовищі з відносною вологістю повітря 100%. Коефіцієнт вологовіддачі В₀ (%) розраховується за формулою:

В_о = ^т“- ^От«--100(%),

^тс ~ ^тс.е.

де: ш_в.е. - маса вологого еталону, тобто зразка тканини, який був витриманий в середовищі зі 100% -ною вологістю повітря, г;

ш_с.е. - маса сухого еталону, тобто зразка тканини, який був витриманий в середовищі з 0% -ною вологістю повітря, г.

Капілярність характеризує поглинання вологи поздовжніми капілярами матеріалу. Оцінюють її висотою підйому рідини на протязі години в зразку матеріалу, який одним кінцем занурений в 0,01% розчин еозину. Висока капілярність

Н (см) свідчить про добру здібність матеріалу поглинати вологу з підодежного шару.

Гігроскопічні властивості матеріалів зумовлюються такими факторами:

• гігроскопічністю волокон, які входять до складу матеріалу;

• структурою матеріалу - його товщиною та щільністю: при збільшенні товщини та щільності швидкість поглинання та випаровування вологи зменшується, що сприяє забезпеченню температурного та вологого балансу в прошарку між одягом та тілом людини.

Для визначення характеристик гігроскопічних властивостей використовують прямі та непрямі методи.

Прямі методи базуються на відділення вологи від зразка матеріалу та окремому визначенні їх маси. Це стандартні методи - методи висушування.

Непрямі методи базуються на вимірюванні фізичної величини, яка функціонально пов’язана з вологістю матеріалу. Це такі методи, як кондуктометричний та ємнісний.

Кондуктометричний метод базується на тому, що при зволоженні матеріалу змінюється електричний опір датчика приладу.

Ємнісний метод базується на тому, що залежно від змісту вологи в матеріалі змінюються його діелектричні властивості.

Гігроскопічні властивості мають велике значення для білизняних тканин, а також для тканин для легкого одягу, які повинні легко поглинати вологу, яку виділяє тіло людини, а також випаровувати її в навколишнє середовище. Таким чином підтримується санітарно-гігієнічний стан тіла людини.

Повітряпроникливість

Повітряпроникливість - це здібність текстильних матеріалів пропускати повітря. Оцінюється властивість коефіцієнтом повіт- ряпроникливості В_р (дм³/м²-с), який показує, яка кількість повітря V (дм³) проходить крізь зразок матеріалу певної площі 8 (м²) за одиницю часу т (с) при певній різниці тиску повітря по обидві сторони матеріалу. Розраховується коефіцієнт повітряпро- никливості за формулою:

Вимоги з повітряпроникливості тканин визначаються їх призначенням. Високу повітряпроникливість повинні мати тканини для білизни, сорочок, літніх суконь; тканини для верхнього одягу

• навпаки повинні мати низьку повітряпроникливість, тобто бути вітростійкими.

Повітряпроникливість тканин зумовлюється такими факторами, як:

• товщина та щільність тканини;

• вид її оздоблення.

Повітряпроникливість залежить від наявності пор в тканині. Пористість зростає при зменшенні щільності та товщини тканини, при відсутності плівки апрету на поверхні, яка закриває пори.

Повітряпроникливість зменшується також при зволоженні тканини, при збільшенні вологості повітря. Так, при \¥_п = 100% повітряпроникливість знижується в 2-3 рази.

При проектуванні одягу необхідно враховувати повітряпроникливість всього пакету виробу в зв’язку з тим, що при збіль¶шенні кількості шарів матеріалів знижується їх загальна повітряпроникливість. Найбільше зниження повітряпроникливості (на 50%) виникає при збільшенні кількості шарів матеріалів до 2-х; подальше збільшення кількості шарів впливає несуттєво.

Повітряпроникливість є також важливішою гігієнічною властивістю, так як впливає на процеси повітряобміну між підодеж- ним шаром та навколишнім середовищем.

Визначають повітряпроникливість матеріалів за допомогою спеціальних приладів, принцип дії яких базується на створенні різного тиску повітря по обидві сторони матеріалу за допомогою вентилятору, завдяки чому повітря починає рухатися і проходить крізь матеріал. Спеціальний лічильник підраховує кількість повітря, яке пройшло крізь зразок матеріалу певної площі за певний час. За даними досліду розраховують коефіцієнт повітряпроникливості.

Паропроникливість

Паропроникливість - це здібність текстильних матеріалів пропускати пари вологи з середовища з підвищеною вологістю в середовище зі зниженою вологістю. Пари проникають крізь пори матеріалу шляхом сорбції та десорбції його волокнами парів вологи.

На паропроникливість матеріалів впливають такі фактори:

• різниця температур та відносної вологості по обидві сторони матеріалу;

• гігроскопічні властивості волокон;

• товщина та щільність матеріалу.

Оцінюється властивість коефіцієнтом паропроникливості В_ь (мг/м²-с), який показує, яка кількість водяних парів А (мг) проходить крізь одиницю площі матеріалу 8 (м²) в одиницю часу т (с), і розраховується за формулою:

А¶

Значення коефіцієнту паропроникливості для тканин різного призначення коливається від 1,1 до 1,7.

Водопроникливість

Водопроникливість - це здібність матеріалів пропускати воду при певному тиску її на матеріал. Коефіцієнт водопроникли- вості В„ (мг/м²-с) показує, яка кількість води V (дм³) проходить крізь зразок матеріалу площею 8 (м²) за одиницю часу т (с), і розраховується за формулою:

Визначають коефіцієнт водопроникливості виміром часу проходження крізь зразок матеріалу певної площі води, об’ємом

1. 5 дм³ під тиском Н = 5-Ю³ Па.

Водотривкість

В

Рис. 14. Схема визначення водотривкості тканин методом кошеля

Зразок тканини закріплюють на циліндрі, в який знизу подається вода; за допомогою манометру вимірюють величину тиску води на матеріал в момент появи на його зовнішній стороні перших трьох крапель води.

Інший метод визначення водотривкості тканин - це так званий метод кошеля (рис. 14). Зразок тканини підвішують у формі кошеля і зверху в нього наливають воду. Водотривкість визначається за часом з моменту наповнення кошеля водою до моменту появи на його зовнішній поверхні перших трьох крапель води. Для дуже водотривких матеріалів водотривкість визначається по максимальній висоті шару води, при якій матеріал не пропускає воду на протязі доби.

Водопроникливість та водотривкість тканин залежать від їх щільності, товщини, ступеня набухливості.

Пилопроникливість та пилоємність

Текстильні матеріали здібні пропускати в під одежний шар або утримувати в своїй структурі частинки пилу, що викликає забруднення одягу. Пил проникає крізь пори матеріалу, а утримується в ньому завдяки механічному зчепленню частинок пилу з нерівностями поверхні волокон. Цьому сприяє також електри- зуємість матеріалів внаслідок тертя. Матеріали, які мають пухку пористу структуру, більш поглинають та утримують пил ніж щільні матеріали з гладкою поверхнею.

Розрізняють дві властивості: пилопроникливість та пилоємність.

Пилопроникливість - здібність матеріалу пропускати частинки пилу, характеризується двома показниками:

• коефіцієнт пилопроникливості П_пр (г/лЛс) показує, яка кількість пилу ті (г) проходить крізь зразок матеріалу площею 8 (м²) за час т (с), і розраховується за формулою:

• відносна пилопроникливість П (%) характеризується відношенням кількості пилу ті (г), яка пройшла крізь зразок матеріалу, до загальної кількості пилу т₀ (г), яка була використана для випробування і розраховується за формулою:

я=—іоо(%).

т_а

Пилоємність - здібність поглинати та утримувати пил в своїй структурі, характеризується відносною пнлоємністю П_е (%), яка визначається відношенням кількості пилу Шг (г), яку поглинув матеріал, до загальної кількості пилу т₀ (г), яка була використана для проведення випробування і розраховується за формулою:

л_в=-^моо(%).

т₀

Показники даних властивостей визначають на спеціальному приладі шляхом затягування крізь зразок матеріалу за допомогою пилососу пилу певного складу та розміру частинок. Методом зважування визначають кількість пилу, яка пройшла крізь матеріал та осіла в ньому, а потім розраховують показники пи- лопроникливості та пилоємності.

Теплові властивості

Теплопровідність - це здібність текстильних матеріалів проводити тепло при умові різниці температур по обидві сторони матеріалу. Оцінюють властивість двома характеристиками:

• коефіцієнт теплопровідності Я (Вт/м°С) показує, яка кількість тепла <3 (Дж) проходить за час т (1 година) крізь зразок матеріалу товщиною 8 =1м, площею 8 (1 м²) при різниці температур (Ті - Тг) = 1 °С і розраховується за формулою:

(Г,-Г₂)-5-т¶

• коефіцієнт теплопередачі К (Вт/мс) характеризує теплопровідність матеріалів при їх фактичній товщині і розраховується за формулою:

<2

К = -

(7і-Г₂)-5- X

Здібність текстильних матеріалів не пропускати (утримувати) тепло оцінюють такими двома характеристиками:

• п

  1

  ^Р=7

  ( 2 о /-і \ Л*

  м С

  итомий тепловий опір р \м° С/Вт) - це характеристика, яка є зворотною коефіцієнту теплопровідності:

• т

  це характеристика, яка є зво-

  і

  к=-

  епловий опір К Вт ротною коефіцієнту теплопередачі:

і_

К '

Теплові опори характеризують здібність матеріалів перешкоджати проходженню крізь них тепла, тобто теплозахисні властивості матеріалів.

Значення коефіцієнтів теплопровідності волокон близькі одне до одного, так Я бавовни складає 0,05; льону та шовку - 0,04; вовни - 0,03; найбільший коефіцієнт теплопровідності має вода - 1; найменший - у повітря - 0,02. В зв’язку з цим теплозахисні якості текстильних матеріалів визначаються тепловим опором повітря, яке в них знаходиться. Чим вище пористість структури матеріалу, тим кращими будуть його теплозахисні якості. Підвищення вологості матеріалу значно зменшує його теплозахисні здібності.

Теплозахисні якості матеріалів залежать також від таких факторів, як:

• товщина та щільність матеріалу;

• кількість шарів матеріалів в пакеті одягу, два шари тонких матеріалів мають кращі теплозахисні якості ніж один шар¶товстого матеріалу завдяки наявності між шарами матеріалів прошарку повітря, який виконує теплоізоляційну роль;

• конструкція (покрій, свобода облягання) моделі одягу,

• вид оздоблення матеріалу: ворсування, валяння покращують теплозахисні якості матеріалів.

Теплоємність - здібність текстильних матеріалів поглинати тепло при підвищенні температури. Характеризується властивість питомою теплоємністю С (Дж/кг °С), яка показує, яку кількість тепла (З (Дж) необхідно надати матеріалу масою ш (1кг) для того, щоб підвисити його температуру і на 1°С, і розраховується за формулою:

^С=т(Г, -Т₂)

Теплоємність - важлива теплофізична властивість текстильних матеріалів, так як вона характеризує їх здібність нагріватися від джерела тепла, а потім зберігати це тепло, тобто характеризує їх теплову інерцію. Матеріали, які мають високу теплоємність, мають добрі теплозахисні якості.

• Температуропроводність - це здібність матеріалів вирівнювати температури в різних точках своєї поверхні, тобто передавати тепло від більш нагрітих ділянок до менш нагрітих. Характеризується властивість коефіцієнтом температуропроводності а (м²/г), який залежить від коефіцієнту теплопровідності Я, питомої теплоємності С та об’ємної маси матеріалу у, і розраховується за формулою: ^

а =

с ■ у

Температуропроводність текстильних матеріалів впливає на їх теплозахисні якості. Матеріали для зимового одягу повинні мати мінімальну температуропроводність.

Температуропроводність також відіграє велику роль в процесах ВТО, так як визначає швидкість та рівномірність прогрівання матеріалів. Наявність вологи в матеріалі значно підвищує його температуропроводність.

Для визначення характеристик теплозахисних властивостей матеріалів використовують дві групи методів:

• методи, які базуються на принципах стаціонарного теплового режиму. Теплопровідність визначається розрахунком коефіцієнту теплопроводності за витратами електричної енергії, яка необхідна для зберігання постійної різниці температур по обидві сторони матеріалу.

• методи нестаціонарного теплового режиму.

За цими методами визначається швидкість охолодження нагрітого фізичного тіла, яке було ізольовано від навколишнього середовища матеріалом, що випробується.

Тепло- та термостійкість. В процесах виробництва текстильних матеріалів, виготовлення з них швейних виробів, а також при експлуатації одягу та догляду за ним матеріали часто підпадають під дію високих температур. При встановленні режимів цих процесів необхідні відомості про стійкість матеріалів до дії високих температур, яка характеризується двома показниками: тепло- та термостійкістю.

Теплостійкість матеріалів оцінюють максимальними температурами, вище яких починається погіршення властивостей матеріалу, яке перешкоджає його використанню за призначенням.

Термостійкість матеріалів оцінюють температурами, під дією яких починається термічний розпад матеріалу.

Тепло- та термостійкість матеріалів визначається аналогічними властивостями волокон, з яких вони виготовлені. Так, целюлозні волокна при підвищенні температури до 100-120°С втрачають свою міцність на 30%, проте після охолодження до нормальної температури міцність відновлюється. Подальше підвищення температури до 140-150°С викликає незворотні зміни в структурі волокон. Суха вовна не змінює своїх якостей при нагріванні до 150°С. Проте в водному та паровому середовищі при тих же температурах виникає зниження міцності волокна. Поліамідні волокна знижують свою міцність на 50% вже при температурі 110—120°С, але ці зміни носять зворотний характер, тобто після охолодження волокна до нормальної температури міцність відновлюється. Найбільшу теплостійкість мають поліефірні (160°С), поліакрілнітрільні (180°С) та полівінілспиртові (190°С) волокна.

При зіткненні матеріалу з нагрітою поверхнею при ВТО наявність вологи створює умови для швидкого та рівномірного прогрівання всієї маси матеріалу та знижує можливе пошкодження волокон. В зв’язку з цим при розробці режимів ВТО необхідно встановити вірне співвідношення між такими параметрами:

• температура прасувальної поверхні;

• час обробки;

• ступень зволоження матеріалу;

• тиск прасувальної поверхні

Оптичні властивості тканин

Оптичними властивостями називають здібність текстильних матеріалів якісно та у кількісному визначенні змінювати світловий потік. Внаслідок дії на матеріали світлового потоку, виявляються такі їх властивості, як колір, блиск, прозорість, білизна. Оптичні властивості мають велике значення для оцінки зовнішнього виду матеріалу та естетичного сприймання одягу. Вони дозволяють підкреслювати, виявляти, або навпаки приховувати фактуру матеріалу, силует, конструктивні особливості виробу, об’ємність фігури і таке інше.

Колір - це зорове відчуття світла певного спектрального складу.

Людина, яка розглядає матеріал з боку падаючого потоку світла, сприймає світловий потік, який складається з відбитої та диффузіонно-розсіяної частин. Саме це і викликає відчуття кольору.

Якщо матеріал рівномірно поглинає потік світлових випромінювань, викликається відчуття ахроматичного кольору: від білого до чорного, залежно від ступеня поглинання. При повному поглинанні - відчуття чорного кольору; при повному відбитті - відчуття білого кольору; при неповному поглинанні - відчуття різних відтінків сірого кольору.

При виборчому поглинанні диффузіонно-розсіяний потік складається з випромінювань, які мають певну довжину хвиль. В даному випадку світловий потік, що сприймається, дає відчуття хроматичного кольору. Причому випромінювання, різні за довжиною хвиль, викликають різні кольорові відчуття.

Характеристики кольору:

• кольоровий тон (відтінок) - це головна якісна характеристика, яка дозволяє встановити спільне між кольоровим відчуттям зразка матеріалу та основним кольором спектру. Кольоровий тон дозволяє визначати різні відтінки одного і того ж кольору.

• насиченість кольору - якісна характеристика, яка дозволяє розпізнавати два відчуття кольору, які мають однаковий кольоровий тон, але різну інтенсивність кольору.

• світлота - кількісна характеристика, яка показує ступень спільного між даним кольором та білим.

Всі кольори умовно поділяються на теплі та холодні. Теплі кольори: червоний, жовтий, оранжевий, жовто-зелений. Холодні кольори: блакитний, синій, фіолетовий.

Білий та теплі кольори - яскраві, вони добре виявляють фактуру матеріалу та конструктивні елементи одягу, підкреслюють об’ємність фігури. Швейні вироби, які виготовлені зі світлих матеріалів та матеріалів теплих тонів потребують більш ретельної обробки. Всі зовнішні дефекти більш помітні на таких виробах.

Темні та холодні кольори приховують фактуру поверхні, об’ємність матеріалу та фігури, конструктивні елементи. Це необхідно враховувати при виборі матеріалів, моделюванні та конструюванні одягу.

Сприймання кольору залежить від стану поверхні матеріалу та оптичних властивостей волокон, з яких він виготовлений:

• на прозорих волокнах колір сприймається більш насиченим;

• на гладкій, блискучій поверхні колір сприймається більш яскравим та світлим, ніж на нерівній поверхні;

• колір ворсових матеріалів сприймається більш насиченим, менш світлим.

При виготовленні текстильних матеріалів велике значення має оцінка кольорової відмінності з тону, насиченості та світло- ти. Тобто встановлюють можливу різновідтінковість матеріалу. Кольорова відмінність виявляється також при контролі стійкості фарбування матеріалів до дії світла, вологи, миючих засобів, хімічних речовин, які знаходяться в атмосфері, тертя і таке інше.

Блиск - це здібність текстильного матеріалу відбивати світло, що падає на нього. Блиск залежить від ступеня гладкості поверхні, структури пряжі, будови та характеру оздоблення матеріалу. Блиск може бути бажаним або небажаним явищем залежно від призначення матеріалу. Для збільшення блиску при виготовленні матеріалу використовують волокна та нитки з гладкою поверхнею; переплетення з довгими перекриттями; застосовують такі види оздоблення, як мерсеризація, каландрування, “лаке” та інші. Для зниження блиску волокна обробляють двоокисом титану; використовують пряжу та нитки підвищеного кручення; переплетення з час-тим згинанням ниток та короткими перекриттями; такі оздоблення, як валяння, ворсування, крепірування та інші.

Шкідливі прояви блиску:

Лоск - це місцевий блиск на поверхні матеріалу, який виникає на таких його ділянках, які в процесі експлуатації одягу підлягають спільній дії тиску та тертя.

Ласи - ділянки інтенсивного місцевого блиску, які виникають при ВТО на потовщених місцях виробу внаслідок нерівномірного розподілення зусилля прасування.

Ласи і лоск з поверхні вовняних матеріалів усуваються при відпарюванні.

Прозорість матеріалів пов’язується з відчуттям потоку випромінювань, який проходить крізь товщу матеріалу, що дає уявлення про глибину матеріалу. Прозорість матеріалів визначається прозорістю волокон, щільністю.

Білизна показує ступень спільного в відчутті даного кольору та ідеально білої поверхні та розраховується за формулою:

\у = р,р„-т(%),

де: р_г - коефіцієнт відбиття зразка матеріалу;

р_го - коефіцієнт відбиття еталонної білої поверхні.

Ступень білизни є однією з найважливіших характеристик якості нефарбованих текстильних матеріалів для білизни.

Білизну матеріалів підвищують хімічними обробками, а також завдяки підсинюванню.

Художнє оформлення текстильних матеріалів

Колорит - це співвідношення кольорів в розцвіченні тканини.

Відповідним кольором тканині можна надати життєрадісний, яскравий або похмурий колорит. Колорит залежить від тону, сві- тлоти та насиченості кольору, а також від кількісного співвідношення кольорів. Велике значення також має фон, на якому зображений малюнок.

За способом колористичного оформлення тканини випускають:

• вибіленими;

• гладкофарбованими;

• строкатими;

• меланжевими;

• мулінованими;

• меланжево-строкатими;

• надрукованими.

В невеликій кількості випускають також суворі та напівбілі тканини.

Вибілені тканини отримують при обробці їх речовинами, які надають їм певний ступень білизни. Так, сорочкові тканини випускають зі ступенем білизни 90-100%; білизняні - 75-85%, платтєві - до 70%.

Напівбілі тканини - це частково вибілені лляні тканини (полотна, холсти, рушникові), які мають приємний кремовий відтінок.

Суворі тканини мають колір вихідного волокна, з якого виготовлений матеріал; це тканини, які не підлягали вибілюванню (тканини для прокладок, полотна лляні технічні).

Гладкофарбовані тканини - це тканини, які однорідне пофарбовані в різні кольори. Вони поділяються на види за відтінками

і нумеруються за тонами.

Строкаті тканини оформлюються в процесі ткацтва, при якому нитки різних кольорів використовуються в основі та в утоку, або тільки в одній системі ниток. Внаслідок цього на поверхні тканини створюються кольорові смуги, клітинки, діагоналі, жаккардові візерунки.

Меланжеві тканини виробляють з пряжі, яка виготовлена з суміші волокон різного кольору; такі тканини мають неоднорідне забарвлення.

Муліновані тканини виробляють з двокольорової або багатокольорової скрученої пряжі або ниток, які складаються з ниток різного кольору та складу.

Надруковані тканини дуже різноманітні за друкарськими малюнками. Є спеціальні серійні колекції - альбоми, які містять зразки типових малюнків, згрупованих за серіями та літерами.

Типові малюнки: смужка, горошок, клітинка, квіткові малюнки, дрібно- та великофігурні малюнки, купони.

Друкарські малюнки поділяються на групи за такими ознаками:

• вид друкування;

• характер та форма малюнку;

• розмір (рапорт) малюнку.

За ступенем покриття площі тканини друкарські малюнки поділяються на такі види: білоземельні, напівґрунтові та ґрунтові.

Білоземельні малюнки наносять на білі тканини; малюнок займає не більш 40% площі тканини.

Напівгрунтові малюнки наносять на білі та світлі тканини; малюнок може займати до 60% площі тканини.

Ґрунтові малюнки наносяться на пофарбовані тканини; малюнок може займати більше 60% площі тканини.

В фонових малюнках прямий друк наноситься на світлопо- фарбовані тканини.

Малюнки розподіляються на типи за:

• призначенням тканини: сорочкові; для суконь і таке інше;

• впливом на процеси розкрою - клітинка, смужка, які можуть ускладнювати виробничі процеси;

• впливом на втомленість зору працівниць.

Технологічні властивості тканин Ковзання та тертя

Сили тертя матеріалів та сили тертя волокон та ниток, з яких вони виготовлені, впливають на такі важливі властивості тканин, як стійкість до стирання, розсунення ниток в швах та обсипання, ковзання та опір йому. Наявність сил тертя впливає також на умови та параметри багатьох технологічних операцій з настилання тканин, розкрою, зшивання матеріалів, а також на вибір конструкції швів та методів обробки відкритих зрізів швейного виробу; на призначення матеріалів. Так, наприклад, для виготовлення підкладок в одязі використовують матеріали, які мають гладку поверхню, тобто низькі сили тертя та зчеплення з іншими шарами матеріалів. Це сприяє зручності при експлуатації одягу.

Тертя - це сили протидії відносному переміщенню тіл, які торкаються одне одного, в площині їх взаємного зіткнення.

Ковзання - це властивість, яка є зворотною тертю.

Важливою характеристикою тертя є тертя ковзання, яке визначається відношенням сили тертя матеріалів Т до сили їх нормального тиску N. Коефіцієнт тертя д визначається за форму-

Більшість текстильних матеріалів мають нерівну, шершаву поверхню. При зіткненні текстильних матеріалів виникають сили опору переміщенню одного шару матеріалу відносно іншого, основною характеристикою яких є коефіцієнт тангенціального опору /_{т д}, який розраховується за формулою:

ит.°. _м •

Визначають коефіцієнт методом нахильної площини (рис.15). Площину обтягують матеріалом, що випробується, та розташовують на ній колодку певної маси т, яка теж обтягнута тим же матеріалом. Плавно змінюють кут нахилу площини та фіксують його величину в той момент, коли колодка починає зміщуватися вниз. При цьому створюється своєрідний трикутник сил: маса колодки т, яка направлена з центру ваги колодки вертикально вниз; сила тертя Т₀, яка спрямована у напрямку, протилежному руху колодки, та сила нормального тиску колодки на площину И, яка направлена на центр ваги колодки. Згідно закону рівності кутів, кут нахилу площини а буде дорівнювати куту між силами нормального тиску N та маси колодки ш.

Рис. 15. Схема визначення коефіцієнту тангенціального опору

методом нахильної тощини.

Сила тертя та сила нормального тиску колодки на матеріал визначаються за законами тригонометрії за формулами:

Т₀ = т_к■ 8Іпа, N = т_к- со§а.

Коефіцієнт опору вільному переміщенню шарів матеріалів, який називають коефіцієнтом тангенціального опору, визначають за формулою:

. Т т_к ■ зіп а

/ш.о. = Т7 = — = ца •

N т_к ■ со8 а

На сили тертя впливають такі фактори:

• стан поверхні матеріалу;

• сили взаємного тиску матеріалів;

• температура, вологість, час контакту.

Тертя ковзання супроводжується вилученням тепла та елект- ризуємістю.

Найменший опір ковзанню чинять матеріали щільні; з гладкою поверхнею; які вироблені з шовкових, слабо скручених ниток; переплетеннями: саржевим, атласним, сатиновим. Збільшують гладкість поверхні такі операції оздоблення, як каландрування, апретування, нанесення плівкових покриттів.

Ковзання тканин ускладнює процеси настилання та розкрою матеріалів, а також процеси пошиття одягу.

Опір тканин різанню при розкрої

Опір тканин різанню залежить від товщини та щільності матеріалів; природної жорсткості волокон, з яких вони виготовлені; кількості крохмальних речовин в апреті, а також наявності різних спецнасичень. Найбільший опір різанню чинять тканини з целюлозних волокон, особливо лляні. Найменший - тканини з вовняних волокон та з натурального шовку. Опір тканин різанню впливає на процеси настилання матеріалів (визначає кількість шарів в настилі) та на процеси розкрою (визначає вибір ріжучих інструментів, зусилля розкрою).

Обсипання тканин та розсунення ниток в швах

Обсипання - це випадання ниток з відкритих зрізів тканини.

Розсунення ниток в швах - це зміщення однієї системи ниток відносно іншої внаслідок дії зовнішніх механічних сил.

При прояві даних властивостей порушується структура тканини, погіршується зовнішній вигляд виробу, знижується його зносостійкість.

Дані властивості мають багато спільного, так як нитки утримуються в структурі тканини силами тертя та зчеплення.

Фактори, які зумовлюють обсипання та розсунення ниток:

• ступень гладкості поверхні тканини;

• ступень кручення пряжі та ниток, з яких виготовлена тканина;

• вид ткацького переплетення (високі обсипання та розсунення ниток надають тканинам переплетення з довгими перекриттями);

• щільність та товщина тканини (при їх збільшенні прояв властивостей зменшується);

• вид оздоблення тканини (ворсування, валяння зменшують прояв властивостей; апретування, каландрування, плівкові покриття - збільшують).

Найбільший прояв обсипання та розсунення ниток спостерігається в шовкових тканинах малої щільності з гладкою поверхнею.

Розсунення ниток в швах найчастіше виникає в області пройм, ліктьових швів, заднього шва брюк, середнього шва спинки в одязі, що щільно облягає фігуру людини. Визначають розсунення ниток в швах на розривних машинах зі спецпристроєм. Стійкість тканин до розсунення ниток характеризується зусиллям, при якому виникає розсунення ниток в зразку шва з тканини, що випробується. Встановлено, що для легкорозсуваємих тканин потрібне розсувне зусилля 8-9 даН, для середньорозсува- ємих тканин - 9-11 даН, для нерозсуваємих тканин - більше

11. даН. Дуже часто розсунення ниток визначають органолептичним способом.

Обсипання ниток визначають також на розривних машинах за величиною зусилля, яке необхідне для збросу голками спецп- ристрою зі зрізу зразка тканини шириною ЗО мм шару ниток в

2. мм.

За ступенем обсипання тканини поділяються на:

• легкообсипаємі (необхідне зусилля до 3 даН);

• середньообсипаємі (необхідне зусилля 3-6 даН);

• практично необсипаємі (необхідне зусилля більше 6 даН).

Також визначають обсипання ниток органолептичним методом за допомогою препарувальної голки. Тканина вважається легкообсипаємою, якщо легко виймаються препарувальною голкою 5 та більше ниток; середньообсипаємою, якщо легко виймаються 3-4 нитки; практично необсипаємою, якщо легко виймаються 1-2 нитки зі зрізу зразка тканини шириною ЗО мм.

Найбільше обсипання виникає в зразку тканини, який викроєний під кутом 15° відносно напрямку ниток основи; найменше - під кутом 45°.

Для запобігання обсипанню ниток припуски швів обметують або висікають зубцями під кутом 45°. Для легкообсипаємих тканин ширина припусків на шви збільшується в 1,5-2 рази.

Для запобігання розсуненню ниток в швах теж збільшують припуски на шви та свободу облягання одягу, збільшують частоту строчки.

Пошкодження тканин голкою

При виконанні швів можливе часткове або повне прорубування ниток, які створюють тканину, що впливає на міцність швейного виробу та його зовнішній вигляд.

Ступень пошкодження тканини голкою залежить від таких факторів:

• структура тканини;

• вид оздоблення;

• відповідність номера голки та ниток виду тканини;

• стан голки (ступень її затуплення).

Більша імовірність пошкодження тканин виникає:

• при збільшенні жорсткості та щільності тканини;

• при використанні в ткацтві ниток підвищеного кручення та товщини;

• при використанні переплетень з короткими перекриттями та частим згинанням ниток;

• після апретування та каландрування.

Тканини малої щільності, з ниток слабкого кручення, переплетень сатинового або атласного, м’якої структури менш пошкоджуються, так як голка має можливість відсунути нитку, або розсунути волокна в ній.

Вибір швейних ниток та номерів голок необхідно здійснювати у відповідності з товщиною, щільністю та волокнистим складом тканин. Велике значення має також ступень затуплення голки.

В таблиці 13 приведені відомості про підбор голок та швейних ниток до різних тканин.

Таблиця 13. Підбір машинних голок та швейних ниток відповідно до виду тканини

Усадка тканин

Усадка - це зменшення лінійних розмірів тканини при замочуванні, пранні, ВТО, що викликає значні втрати в виробництві, погіршення якості готових швейних виробів.

Властивість, яка є зворотною усадці, називається притяжкою і визначає здібність матеріалів збільшувати свої лінійні розміри після вологих обробок.

Причти усадки:

• прояв при зволоженні тканини еластичної деформації розтягу, яка була накопичена в процесах прядіння, ткацтва та оздоблення тканини;

• збільшення поперечних розмірів ниток однієї системи при їх набуханні внаслідок зволоження, що викликає більше згинання ниток протилежної системи;

• розпрямляння ниток однієї системи внаслідок стискування (при більшому згинанні) ниток іншої системи, що також сприяє усадці тканини в напрямку системи ниток, яка є більш зігнутою.

Нитки основи, які були більш напружені та розтягнуті в процесах ткацтва та оздоблення тканини, та які мають більший ступень кручення, при зволоженні менш набухають, ніж нитки утоку, та більш відновлюються. Тому більша усадка тканин спостерігається в напрямку ниток основи, тобто по довжині тканини.

Усадка тканин протікає в дві фази:

1. Перша фаза усадки проявляється одразу ж при зволоженні, або при занурюванні тканини у воду. Ступень усадки залежить від температури води і зростає при її збільшенні.

2. Друга фаза усадки проявляється при висушуванні тканини, коли при зменшенні місту вологи в тканині знов виникають відновлювальні процеси, які призводять до зменшення лінійних розмірів тканини. Величина усадки збільшується при збільшенні швидкості випаровування вологи.

Нормативно-технічними документами встановлені нормативи усадки тканин різного волокнистого складу. За ступенем усадки всі тканини поділяються на три групи:

• практично безусадочні тканини - це тканини, усадка по основі У₀ та усадка по утоку У_у яких не перевищують 1,5%.

• малоусадочні тканини - це тканини з усадкою по основі У₀ - до 3,5% та усадкою по утоку У_у - до 2,0%.

• усадочні тканини - це тканини з усадкою по основі У₀ - до 5,0% та усадкою по утоку У_у - до 2,0%.

Для зниження можливої усадки тканин в швейному виробництві їх декатирують. Усадка тканин може бути загальною та місцевою. Загальну усадку мають всі тканини, місцеву - лише вовняні завдяки їх здібності до формування. Така особливість вовняних тканин використовується в процесах примусової ВТО: спрасовування та відтягування деталей одягу.

Усадку бавовняних, лляних та шовкових тканин визначають пранням в пральних машинах з наступним промиванням, висушуванням та вимірюванням лінійних розмірів зразка тканини до

і після випробування. Усадку вовняних тканин визначають замочуванням з наступним висушуванням та вимірюванням лінійних розмірів зразка тканини. Усадку тканин по основі та по утоку розраховують за формулою:

у., =^Ч-^ ■!<»(%).

Більшу усадку мають тканини, які вироблені з тонких ниток основи та товстих ниток утоку, малої щільності, полотняного переплетення.

Здібність тканин до формування при ВТО

Формовочні здібності тканин характеризують їх здібність створювати просторову об’ємну форму деталей одягу та зберігати її при носінні одягу, тобто їх здібності до формоутворення та формозакріплення. Здібність матеріалів до формоутворення визначається їх механічними властивостями, тобто здібністю до згинання, потоншення, розтягу, стискування. Здібність матеріалів до формозакріплення визначається їх здібністю до релаксаційних відновлювальних процесів, тобто пружністю.

Найкращі формовочні здібності мають чистововняні тканини. Тканини з целюлозних, штучних волокон та з натурального шовку мають низьку здібність до формування. Тканини з синтетичних волокон взагалі не здатні створювати просторову форму при волого-теплових обробленнях.

Неоднакова здібність до формування тканин різного волокнистого складу пояснюється різницею природи та молекулярної структури волокон.

Синтетичні тканини при ВТО здібні фіксувати надану форму завдяки їх термопластичності. Це використовується при створенні фіксованих складок пліссе та гофре.

Якщо синтетичні волокна використовуються в суміші з вовною, вони заважають процесу спрасовування тканини. При температурі прасувальної поверхні більшій, ніж температура термофіксації волокон, виникає їх усадка з утворенням зморшок, які не усуваються, і погіршення фізико-механічних властивостей. При ще більшому підвищенні температури волокна плавляться та прилипають до поверхні праски або пресу. Тому створення просторової форми одягу за допомогою ВТО з тканин, до складу яких входять синтетичні волокна, ускладнюється при змісті їх до 20 %; формування здійснюється в незначній мірі при змісті синтетичних волокон до 50 % і зовсім не можливе при змісті їх більше 50 %.

Здібність тканин до формування визначається такими факторами:

• волокнистий склад;

• структура (щільність, вид переплетення);

• характер оздоблення.

Краще піддаються формуванню тканини, які виготовлені з тонкої слабо скрученої пряжі, переплетеннями з довгими перекриттями, малої щільності, з довгими перекриттями ниток, з м’яким оздобленням, без валки, ворсу та начосу. Такі тканини при формуванні розтягом легко змінюють структуру; змінюється зігнутість ниток основи та утоку, утворюється перекіс сітки тканини. Однак зміна структури механічним способом повинна фіксуватися волого-тепловим оздобленням.

При виготовленні та експлуатації швейних виробів тканини в процесі прасування або пресування піддають впливу високих температур. Якість швейних виробів, їх зносостійкість залежать від режимів ВТО, які встановлюються з урахуванням волокнистого складу, структури матеріалів та виду обладнання.

Основні режими ВТО:

• температура прасувальної поверхні, °С;

• тривалість впливу температури на тканину, с;

• зволоження тканини, %>;

• тиск праски або пресу на тканину (зусилля прасування), Па.

Температуру прасування встановлюють з урахуванням волокнистого складу тканини, тривалості впливу температури, зволоження тканини та тиску прасувальної поверхні на тканину (таблиця 14).

Тиск прасувальної поверхні на тканину встановлюють залежно від структури тканини, виду операції ВТО та її тривалості.

Таблиця 14. Режими волого-теплового оброблення тканин