4. Виготовлення цегли, каменю, бетонних та залізобетонних виробів

Спосіб виготовлення силікатної цегли із застосуванням автоклавної обробки запропонував в 1880 р. німецький вчений Міхаеліс.

Згідно з ҐОСТ 379-79 вироби розподіляють за розмірами і видом, за призначенням, теплотехнічними властивостями, міцністю, моро­зостійкістю.

Залежно від розмірів і виду вони бувають порожнистими, пов­нотілими, пористими (з пористими заповнювачами), пористо-порож­нистими. Маса потовщеної цегли у висушеному стані не повинна пе­ревищувати 4,3 кг. Порожнини в цеглі і камені повинні розташовува­тися перпендикулярно до її лицьової поверхні (рис. 20.1).

З а призначенням вироби поділяються на звичайні і лицьові. Крім того, лицьова цегла та камінь можуть бути нефарбованими та кольоро­вими.

За теплотехнічними характеристиками і густиною (середньою гус­тиною) в сухому стані цеглу і камені розділяють на три групи:

• ефективні, які дозволяють зменшити товщину огороджувальних конструкцій в порівнянні з товщиною стін, що зроблені з повнотілої цегли. До цієї групи належить цегла з густиною не більше 1400 кг/м³ і камені густиною не більше 1450 кг/м³;

• умовно-ефективні, які покращують теплотехнічні властивості огороджувальних конструкцій без зменшення їх товщини. До цієї групи відносять цеглу густиною від 1400 до 1650 кг/м³;

• звичайна силікатна цегла густиною більше 1650 кг/м³.,

За міцністю цегла камінь підрозділяються на марки. Марка – показник міцності цегли (властивості чинити опір навантаженню і деформаціям) без руйнування). Позначається літерою М з цифровим значенням. Цифри показують, яке навантаження на 1 см² може витримати цеглина, або камінь. Наприклад, марка М100 означає, що цеглина гарантовано витримує навантаження у 100 кг на 1 см². Цегла і камінь можуть мати марку від 75 до 300. для будівництва багатоповерхових будинків використовують цеглу марки М150, при будівництві котеджів (2 – 3-поверхових) – марку М100.

За морозостійкістю цегла і камінь ділять на марки: Мрз50, Мрз35, Мрз25 і Мрз15. В залежності від марки за морозостійкістю вироби по­винні витримувати без явних ознак руйнування (лущення, відшару­вання оздоблювального покриття) не менше відповідно 50, 35, 25 і 15 циклів заморожування та відтавання.

Сировинні матеріали для виробництва силікатної цегли та каменю дуже поширені: вапно та кварцовміщуючі речовини, перш за все квар­цовий пісок.

Технологічний процес виробництва складається з дозування і попереднього змішування компонентів, витримування суміші з метою гашення вапна, формування сирцю та його автоклавної термічної обробки.

Сировинну суміш готують з двох основних компонентів: меленого вапна і кварцового піску. Для отримання цегли підвищеної міцності до складу сировинної суміші додають тонкомелений пісок. В цьому ви­падку частину піску попередньо подрібнюють у кульових млинах, най­частіше разом з вапном.

Бетонні та залізобетонні вироби

Бетон є одним з найважливіших будівельних матеріалів в усіх сфе­рах сучасного будівництва.

Технологічний процес виробництва збірних бетонних і залізобетон­них виробів складається з ряду самостійних операцій, що об'єднують­ся в окремі процеси.

Операції умовно поділяють на основні, допоміжні і транспортні.

До основних операцій відносять: приготування бетонної суміші, включаючи підготовку матеріалів; виготовлення арматурних елементів і каркасів; формування виробів, куди входить їхнє армування; тер­мальну обробку відформованих виробів, звільнення готових виробів від форм і підготовка форм до чергового циклу; оздоблення і обробка лицьової поверхні деяких видів виробів.

До допоміжних операцій відносять: отримання і подачу пару і води, стислого повітря, електроенергії, складування сировинних матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції.

До транспортних відносять: операції з переміщення матеріалів, напівфабрикатів і виробів.

Основне і транспортне обладнання, призначене для виконання операцій у певній послідовності, називають технологічною лінією.

Бетон – це штучний камінь, що утворюється внаслідок формуван­ня і тверднення раціонально підібраної суміші в'яжучої речовини, во­ди і заповнювачів (піску і щебеню або гальки). Суміш цих матеріалів називають бетонною сумішшю.

Зерна піску і щебеню складають кам'яний остов у бетоні. Цементне тісто, що утворюється після додавання до бетонної суміші води, запов­нює проміжки між заповнювачами і відіграє роль мастила для запов­нювачів суміші, що надає бетонній суміші рухливості. Цементне тісто твердне і зв'язує зерна заповнювачів, утворюючи штучний камінь – бетон.

Бетон у поєднанні із сталевою арматурою називають залізобетоном.

У бетон можуть вводитися спеціальні добавки, що покращують властивості бетонної суміші і бетону (наприклад, прискорювачі тверд­нення, протиморозні та ін.).

Цемент вибирають з урахуванням вимог, що висуваються до бетону (міцність, морозостійкість, хімічна стійкість водонепроникності та ін.), а також технології виготовлення виробів, їхнього, призначення й умов експлуатації.

Для приготування важких бетонів (для найбільш відповідальних робіт) застосовують портландцемент, пластифікований портландцемент, портландцемент з гідравлічними добавками, шлакопортландцемент, швидкотверднучий портландце­мент та ін.