Основні властивості волокон

Властивість - це об’єктивна особливість продукції, яка виявляється при її створенні, експлуатації, споживанні.

Розрізняють якісні та кількісні характеристики (ознаки) властивості продукції, які мають розмірність.

Показник (параметр) - це кількісне (числове) відбиття характеристики властивості.

Текстильні волокна мають геометричні (розмірні), механічні, фізичні та хімічні властивості.

Основні розмірні ознаки волокон

Розмірні ознаки або геометричні властивості волокон - це їх розміри: довжина, товщина та ступень звивання.

Довжина Ь (мм) - це відстань між кінцями розпрямленого волокна.

Висота Н (мм) - це відстань між кінцями нерозпрямленого волокна.

Довжина текстильних волокон, які використовуються для виготовлення пряжі, може становити 20-150 мм. Натуральні волокна мають обмежену довжину: бавовна - 6-51 мм; льон - 250-1000 мм; вовна - 10-250 мм; натуральний шовк - 400- 1000 мм. Хімічні волокна можна виробляти необмеженої довжини у вигляді текстильних ниток або у вигляді штапелю - відрізків ниток довжиною 40-150 мм.

Довжина волокон впливає на процеси переробки їх у пряжу, а також на структуру та властивості пряжі. З довгих волокон отримують більш міцну, тонку та рівномірну пряжу.

Товщина волокон характеризується непрямою характеристикою, яка називається лінійна щільність, і вимірюється в тексах.

Лінійна щільність волокна Т (текс) - виражається масою одиниці довжини волокна і визначається за формулою:

Т = — (гі км)

Ь

Метричний номер N - це характеристика, яка є зворотною лінійній щільності. Для переводу значення метричного номеру у текси використовують співвідношення між лінійною щільністю Т та метричним номером №

N х Т = 1000

В таблиці 1 приведені розміри поперечного розтину волокон в мікрометрах, їх лінійна щільність в тексах і метричний номер.

Таблиця 1. Товщина волокон

Товщина волокон впливає на товщину пряжі, що виготовляється, та на товщину матеріалів.

Ступень звивання волокон характеризується кількістю обертів волокна відносно власної осі на одиницю довжини і впливає на процеси переробки волокон у пряжу. Звиті волокна міцніше утримуються у структурі пряжі, що дозволяє виготовляти більш тонку та якісну пряжу.

Механічні властивості волокон

Механічні властивості волокон виявляються внаслідок дії на них зовнішніх механічних сил: розтягу, згину, тертя та інших.

Під дією розтягу волокна виявляють такі властивості, як міцність та видовження.

Міцність або розривне навантаження Р_р (сН) - це найбільше зусилля розтягу, яке зазнає волокно в момент його розриву. Тобто міцність волокон визначає їх здібність чинити опір розтягуючим зусиллям.

Відносне розривне навантаження Р₀ (сН/текс) - характеризує залежність міцності волокон від їх товщини (лінійної щільності) і визначається за формулою:

В таблиці 2 дана характеристика міцності волокон в мокрому та сухому стані, яка виражена розривним навантаженням.

Міцність хімічних волокон залежить від ступеня їх витягування та стабілізації в процесі виробництва. При більшому витягуванні волокон при їх формуванні міцність волокон зростає. Стабілізація волокон високими температурами приводить до орієнтації макромолекул, і, як наслідок, - до збільшення міцності волокна.

Таблиця 2. Міцність волокон

Міцність Натуральних волокон залежить від лінійної щільності волокна. Чим більш тонким та щільним є волокно, тим більш високу міцність воно виявляє.

Міцні волокна: капрон, анід, льон, лавсан, вінол. Неміцні волокна: вовна, ацетатні, віскоза, бавовна.

Міцність волокон впливає на міцність пряжі та матеріалів, які з них виготовляють.

Міцність волокон може змінюватися при їх зволоженні.

Видовження текстильних волокон - це їх здібність збільшувати свою довжину внаслідок розтягу.

. . ' :«з ои;_;іс.д. і

. :> и^укоаз }

і. Гаичвря }¶Видовження характеризується двома показниками:

а) абсолютне розривне видовження 1_р (мм) - показує приріст довжини волокна в момент його розриву і визначається за формулою:

1р ⁼ 1^1 І-ЛЬ

де: Ьо~ це початкова довжина волокна, мм;

Ьі - довжина волокна в момент розриву, мм.

б) відносне видовження Ьо (%) - показує, яку частину від початкової довжини волокна складає його абсолютне видовження до моменту розриву і визначається за формулою:

У випадку застосування меншого розтягуючого зусилля, ніж розривне, з наступним розвантаженням волокна, визначають повну деформацію видовження та три її складові частини (компоненти).

Повна деформація видовження Ь (%) - це деформація максимального видовження волокна внаслідок розтягу без його руйнування.

Складові повного видовження: пружна, еластична та пластична деформації.

1. Пружна деформація - це та частина приросту довжини волокна, яка зникає практично миттєво після його розвантаження.

Чим вище частина пружної деформації у волокні, тим вище якість виробів з цього волокна, тим краще вони будуть зберігати форму, менше будуть зминатися.

2. Еластична деформація - це та частина приросту довжини волокна, яка зникає після його розвантаження поступово, на протязі деякого часу.

3. Пластична деформація - це та частина приросту довжини волокна, яка не зникає після його розвантаження.

При збільшенні видовження волокна частина пружної деформації зменшується, а еластичної та пластичної - зростає. Тому, якщо волокно має велике видовження, вироби з нього погано зберігають форму, сильно зминаються.

В таблиці 3 приведені види видовження волокон при деформації розтягу та після звільнення від неї. З даних таблиці видно, що найкращі пружні якості виявляють волокна капрону, лавсану, нітрону та вовни.

Таблиця 3. Деформація видовження волокон

Тертя волокон має велике значення для процесів їх переробки у текстильні вироби.

Тертя - це сила протидії вільному переміщенню двох тіл (волокон), які стикаються при нормальному тиску їх одне на одне.

Переміщенню волокон перешкоджають нерівності їх поверхонь.

Основна характеристика тертя - це коефіцієнт тангенціального опору (К_т.₀.) ковзанню волокон, які стикаються.

К_т.о. - визначається як відношення сили тертя Т до сили нормального тиску N для двох фізичних тіл, які вільно сковзають одне по одному, за формулою:

Т

'ЛІГ* — —

«ЛК-т _м —

Т.м. _и

Чим вище коефіцієнт тангенціального опору ковзанню, тим краща формостійкість матеріалів, більш висока їх зносостійкість, менша пілінгуємість.

Високий К_т.₀. мають волокна вовни та бавовни.

Стійкість волокон до стирання. Стирання волокон відбувається внаслідок їх зіткнення з поверхнею твердих предметів або жорстких матеріалів. Волокна при стиранні стають більш тонкими, втрачають міцність, все це викликає зношення матеріалів у виробах.

Волокна мають різну стійкість до стирання. Найбільш стійкими до стирання є волокна капрону, аніду, лавсану, вінолу, льону.

Найменш стійкі - волокна вовни, бавовни, ацетатні, нітрон.

, Фізичні властивості волокон

Фізичні властивості волокон характеризують їх здібність до поглинання та випаровування вологи; теплові та оптичні властивості; стійкість до дії світла та погоди.

Гігроскопічні властивості волокон характеризують їх здібність поглинати з навколишнього середовища та випаровувати в нього поглинуті водяні пари та воду. Оцінюють гігроскопічні властивості волокон трьома показниками: фактичною, кондиційною та максимальною вологістю.

Фактична вологість \Уф(%) - показує, яку частку від маси сухого волокна складає маса вологи, яку воно містить при фактичних атмосферних умовах. Розраховують фактичну вологість за формулою:

ж™ =-^м—^Мс--іоо (%)

М_с

де: М та М_с - відповідно: маса волокна (г) до і після висушування до постійної маси.

Кондиційна вологість \¥_к (%) - показує вологість волокна при нормальних атмосферних умовах, тобто при вологості повітря \¥_п = 65 % та температурі повітря Т_п = 20 °С.

Максимальна вологість волокна \\^_тах (%) - це вологість волокна при максимальній вологості повітря \У_П ⁼ 100 % та при температурі повітря Т_п = 20°С ±2°С.

Гігроскопічні властивості волокон мають велике значення для гігієнічності одягу. Високу гігроскопічність мають всі натуральні волокна та віскоза; нізьку - всі синтетичні (крім вінолу) та ацетатні волокна. Завдяки гігроскопічності волокон одяг поглинає піт, який виділяє шкіра людини, і випаровує його в навколишнє середовище. Випаровування поту знижує температуру тіла. Волокна при поглинанні вологи виділяють тепло. Це приводить до збільшення тиску водяних парів в волокні, що, в свою чергу, викликає видалення частки вологи з волокна та поглинання волокном тепла. Ефект охолодження тіла зменшується. Таким чином, як при поглинанні вологи волокном, так і при її випаровуванні, волокна захищають тіло людини від різкого впливу навколишнього середовища. Чим вище ступень поглинання вологи волокном, тим вище його захисна дія та гігієнічність.

В таблиці 4 приведена кондиційна вологість різних волокон при нормальних атмосферних умовах (при температурі 20°С та вологості повітря 65%), а також їх фактична вологість (при вологості повітря 95%, коли волокна на дотик залишаються сухими).

Таблиця 4. Вологість волокон

Набухання волокон. При занурюванні волокон у воду вони вбирають її, але з різною швидкістю та в неоднаковій кількості. Здібність волокон до вбирання води називається набуханням. При набуханні волокна збільшують свої розміри, можливе змінення їх міцності. Набухання волокон впливає на формовочні здібності матеріалів, на процеси оздоблення та фарбування матеріалів, на процеси їх висушування після вологих обробок, а також на процеси волого-теплового оброблення виробів з цих матеріалів. Швидко та у великій кількості вбирають воду целюлозні волокна, волокна вовни вбирають її ще в більшій кількості, але повільно, синтетичні (крім вінолу) та триацетатні волокна практично не набухають. Різна здібність волокон до набухання пояснюється їх хімічним складом та молекулярною структурою. Так, при занурюванні у воду целюлозних волокон молекули води проникають між молекулярними ланцюгами целюлози, розсувають їх і викликають набухання волокна. В волокнах бавовни молекули целюлози розташовані більш щільно, ніж в штучних волокнах, зв'язки між ними більш міцні, тому їх набухання менше набухання віскозних волокон.

При набуханні волокон збільшується їх довжина: у бавовни, вовни, капрону - на 1,2%, у шовку - на 1,7%, у віскозного волокна - на 3-5%. Чим вище набухання волокон, тим більш вони втрачають міцність при зволоженні (виключенням є волокна бавовни та льону) і тим більшою буде усадка тканин з цих волокон. Наявність вологи у волокнах при волого-теплових обробленнях виробів сприяє більш швидкому їх нагріванню та кращому формуванню, так як вода виконує роль пластифікатора, який забезпечує перехід волокон у високоеластичний стан.

В середовищі з вологістю повітря близько 0° з волокон починає випаровуватися волога. Синтетичні волокна висушуються швидко; бавовна, натуральний шовк та віскоза - повільно; вовна - ще повільніше.

В таблиці 5 приведені дані, які характеризують набухання волокон у воді.

Таблиця 5. Набухання волокон у воді

Стійкість волокон до нагрівання. Підвищені температури впливають на міцність, видовження, пружність волокон, а також на їх зовнішній вигляд та хімічну структуру.

При підвищенні температури більшість волокон знижує свою міцність, при цьому зростає їх видовження, зменшується пружність.

Відповідно з характером змін властивостей волокон від дії підвищених температур розрізняють теплостійкість та термостійкість волокон.

Теплостійкість волокон визначається максимальними температурами, дія яких на протязі довгого часу не погіршує властивостей волокон. Після охолодження волокна до нормальної температури його властивості відновлюються. Температури теплостійкості обумовлюють режими теплових обробок матеріалів у виробництві.

Термостійкість волокон характеризується температурами, дія яких викликає безповоротні зміни властивостей волокон. Тобто, це такі температури, які можуть викликати зниження міцності, видовження, пружності і навіть привести до термічного руйнування волокна залежно від ступеня нагрівання та його тривалості.

Обидва показники мають велике значення для вибору режимів ВТО в швейному виробництві.

В таблиці 6 приведені дані, які характеризують теплостійкість різних волокон.

Всі волокна можна поділити на термопластичні та нетермо- пластичні. До першої групи відносяться, в основному, синтетичні волокна та деякі штучні (ацетатні та триацетатні), до другої - всі натуральні та такі штучні волокна, як віскозні та полінозні.

При короткочасному підвищенні температури в термопластичних волокнах виникає розрив міжмолекулярних зв’язків, який викликає рекристалізацію полімеру і супроводжується зміною властивостей волокон. При охолодженні термопластичних волокон відновлюється їх структура та механічні властивості. При тривалому нагріванні виникають безповоротні зміни властивостей волокон.

Таблиця б. Теплостійкість волокон

При відносно короткочасному (на протязі декількох годин) нагріванні нетермопластичних волокон спочатку виникає деполімеризація (розпад макромолекул), а потім руйнування та обвуглювання основної речовини волокна.

Тепло- та термостійкість хімічних волокон може бути підвищена стабілізацією. Стабілізація волокон може здійснюватися кип’ятінням у воді, дією насиченої пари, гарячого повітря, зіткненням з нагрітою металевою поверхнею, інфрачервоними променями, токами високої частоти та іншими способами. Сутність стабілізації полягає в послабленні молекулярних зв’язків полімеру під дією високої температури з наступним закріпленням їх після охолодження в таких положеннях, які забезпечують стабільність розмірів волокна при теплових обробках. Синтетичні нитки можна стабілізувати в вільному та натягнутому стані. При стабілізації в натягнутому стані нитки витягуються, підвищується ступень орієнтації макромолекул, внаслідок чого збільшується їх міцність та зменшується видовження.

Стійкість хімічних волокон до дії високих температур може бути підвищена і введенням в полімер незначних добавок термо- стабілізаторів (сполучень хрому, міді, магнію, а також гідрохінону, саліцилової кислоти та інше).

Вплив високих температур на нестабілізовані хімічні волокна, а також перевищення температури стабілізації викликають прояв теплової усадки волокна, що необхідно враховувати при волого-теплових обробленнях швейних виробів з метою запобігання скривлення форми виробу. З натуральних волокон лише вовна здатна до невеликої теплової усадки під дією температур вище 240°С. Однак, вже при температурі 120°С починається розпад вовняного волокна, який найбільш активно протікає при температурі 170-180°С.

В зв’язку з тим, що волого-теплове оброблення виробів проводиться короткочасно, його температурний режим може бути значно вищим теплостійкості волокон.

Морозостійкість - це стійкість волокон до дії низьких температур. Більшисть волокон не змінює свої властивості при температурі не нижче 20-25°С. Морозостійкими є натуральні та штучні волокна; синтетичні волокна менш морозостійкі. Так, хлорин вже при температурі -20°С втрачає еластичність, при -25°С стає крихким, тендітним; капрон стає тендітним при температурі -40°С, вінол - при -50°С, лавсан - при -70°С.

Світлостійкість волокон - це стійкість їх до тривалої дії сонячного світла (процесу інсоляції) в атмосферних умовах.

Тривала дія світла в атмосферних умовах приводить до зниження міцності та видовження волокон, погіршення інших властивостей та зовнішнього вигляду (появлення жовтизни) внаслідок фотохімічного розпаду основної речовини волокна. Руйнування волокон відбувається швидше при підвищенні температури та вологості повітря. Волокна мають різну світлостійкість: найбільш стійким є нітрон, стійкі також до дії світла натуральні волокна, віскоза; найменшу стійкість мають: капрон, натуральний шовк, спандекс, хлорин.

Світлостійкість волокон може бути підвищена фарбуванням та стабілізацією пігментами. Обробка хімічних волокон двоокисом титану для зниження їх блиску сприяє зниженню світлостій- кісті волокон.

Хімічні властивості волокон

Стійкість волокон до дії різних хімічних реагентів називається хемостійкістю.

Хемостійкість волокон обумовлює можливість їх застосування для виробів різного призначення, а також режими процесів оздоблення матеріалів, прання та хімічної чистки виробів.

Основні хімічні реагенти, які визначають хемостійкість волокон - це кислоти, луги, окисники та органічні розчинники. Всі ці хімічні реагенти використовуються при оздобленні текстильних матеріалів та хімічній чистці виробів з них.

Волокна мають різну стійкість до дії різних хімічних реагентів. Вовна та натуральний шовк під дією кислот поліпшують деякі свої властивості, целюлозні волокна, навпаки, мають низьку стійкість до кислот, але стійкі до лужних обробок. Також по- різному впливають на волокна і різні органічні розчинники, які застосовують при хімічній чистці виробів. Крім того, деякі з них використовують для розпізнавання волокон. Це такі речовини, як ацетон, бензол, фенол, етиловий спирт, хлороформ та інші. Окисники використовують для вибілювання волокон. Це перекис водню та гіпохлорид натрію. Окисники руйнують волокна, тому їх застосовують короткочасно. Хемостійкість волокон приведена в спеціальних таблицях розчинності, якими користуються спеціалісти.

В таблиці 7 приведені дані про стійкість волокон до дії кислот та лугів.

Таблиця 7. Стійкість волокон до дії концентрованих кислот та лугів

Позначення: Р - розчиняється; н - при нагріванні; х - на холоді; к - концентрованим розчином; СМ - знижується міцність; 0 - обмилюється; НР - не розчиняється.

2. НАТУРАЛЬНІ ВОЛОКНА Бавовна

Бавовна - це один з основних видів сировини текстильної промисловості.

Бавовняне волокно здобувають з однорічної кущової рослини - бавовника. Існує близько 40 ботанічних видів бавовника, які відрізняються врожайністю, строками визрівання та якістю волокна. Для волокнистої маси вирощують два види бавовника: середньо- волокнистий та тонковолокнистий.

Середньоволокнистий бавовник дає волокно довжиною 25- 34 мм, має високу урожайність, високу якість волокна. З нього виробляють найбільшу кількість бавовняних матеріалів.

Тонковолокнистий бавовник дає довге, тонке, найбільш м’яке волокно довжиною 35-51 мм. З нього виробляють тонкі напівпрозорі тканини типу батистів та маркізетів, а також швейні нитки, мереживо і таке інше.

Волокна бавовни - це тонкі волоски, які покривають поверхню насіння бавовника.

За хімічним складом - це на 95% целюлоза, решта 5% складають різні домішки: природні воски, жири, білки і таке інше.

Будова волокна (рис. 1): у поздовжньому вигляді - це тонка стрічкоподібна, звита трубочка; у поперечному розрізі - неправильної форми коло, посередині якого проходить канал, заповнений повітрям. Тобто волокно має целюлозні стінки та канал, товщина яких залежить від ступеня зрілості волокна. Найкращі якості мають зрілі волокна: вони мають розвинені стінки, товщина яких дорівнює половині ширини каналу; ступень звивання волокна складає 7-10 витків на 1 мм довжини. Зрілі волокна характеризуються добрими: міцністю, гнучкістю, чіпкістю, м‘якістю, теплозахисними властивостями. Вирощують бавовну в країнах Середньої Азії, у Вірменії, Азербайджані, Казахстані. Зібране волокно називають бавовна-сирець. Воно надходить на бавовняно - очищувальні фабрики для первинної обробки.

Стадії первинної обробки:

1. Попереднє очищення бавовни-сирцю від залишків листя, коробочок, гілок.

2. Відділення волокон від насіння.

3. Очищення волокон від пилу, дрібних домішок та пуху.¶П

   зо

   ресування волокон у кіпки та їх упаковка.

4. В ідправлення на бавовняно-прядильні підприємства.

оОсЗЗ ©

Рис. 1. Бавовняне волокно різних ступе- Рис. 2. Будова елементарного еонів зрілості: локна льону:

а - зовсім незріле (мертве); а - зовнішній вид;

б - недозріле; б - вид поперечного розрізу;

в - зріле; в — вид під мікроскопом,

г - перезріле.

Властивості бавовни

1. Механічні властивості: середня міцність - 24-36 сН /текс; низькі: видовження (7-8% - у сухому стані; 8-10% - у вологому стані), пружність та стійкість до стирання. У вологому стані міцність зростає на 15-20%.

2. Фізичні властивості: середня гігроскопічність - 8% при нормальних атмосферних умовах; високі: набухливість (об’єм збільшується на 40-45%), стійкість до нагрівання (теплостійкість 130-140°С), світлостійкість.¶

3. Хімічні властивості: висока хемостійкість. Концентровані кислоти руйнують бавовну. Луги, навіть концентровані, навпаки, поліпшують властивості бавовни. Короткочасна обробка волокна бавовни 18-20% розчином їдкого натрію №ОН змінює структуру волокна, збільшує його міцність, м’якість, надає блиск та шовковистість. Така обробка називається мерсеризація.

Природний колір волокна - білий або кремовий, блиск відсутній. На дотик волокна м’які, теплі.

Характер горіння: підпалене волокно горить інтенсивно, яскравим жовтим полум’ям, з іскрами; після горіння утворює сірий попіл і розповсюджує запах паленого паперу. Після виведення з полум’я виділяє димок.

Використовують бавовну для виготовлення тканин різного призначення: білизняних, сорочкових, для суконь, костюмів; трикотажу білизняного та верхнього; швейних ниток, галантерейних виробів та в технічних цілях.

Льон

Льон - це однолітня трав’яниста рослина. Для волокна вирощують два основних види льону: льон-довгунець та льон- кудряш. Волокна отримують зі стеблини рослини. Довжина волокна залежить від довжини стеблини та сорту льону. Найбільш довге та якісне волокно отримують з довгунця.

Вирощують льон в Україні (на Поліссі), у Поволжі, Сибіру, в Білорусії.

Первинна обробка льону складається з таких процесів:

1. Замочування лляної соломи (трести).

2. Сушіння трести.

3. Зминання трести.

4. Тріпання льону-сирцю.

Після первинної обробки виділяють з трести елементарні волокна льону, які придатні для використання у текстильному виробництві. В текстильній промисловості використовують довге волокно, коротке волокно (кудель) та очоси, які отримують при прочісуванні трьопаного льону. З коротких волокон та очосів виробляють грубі товсті полотна технічного призначення та канатно-вірьовочні вироби.

Будова волокна (рис. 2).

Технічне волокно - це довгий пучок різних за формою та товщиною волокон, які склеєні між собою по довжині природними пектиновими речовинами. Кожний пучок складається з 14-24 елементарних волокон. Довжина пучка 50-250 мм, товщина - 100-300 мкм.

Елементарне волокно у поздовжньому вигляді - довга тонка і гладенька клітина з загостреними кінцями. У поперечному розрізі волокно має вигляд багатокутника з вузьким каналом посередині.

Така структура волокна обумовлює гладкість та блиск, високу теплопровідність, високу міцність та низьке видовження.

Хімічний склад. Волокно льону складається з природної целюлози (80%) та домішок: пектозанів та пектинів (які надають волокну жорсткість), жирів, восків, лігніну та білків.

Властивості волокна

1. Механічні властивості: висока міцність - 54-72сН\текс, висока стійкість до стирання; низькі: пружність та видовження (2-2,5% - у сухому стані; 2,5-3,5% - у вологому стані). У вологому стані міцність зростає на 10-20%.

2. Фізичні властивості: високі: гігроскопічність (12%), набух- ливість (об’єм збільшується на 40-45%), теплостійкість (160-170°С) та світлостійкість (вища ніж у бавовни).

3. Хімічні властивості: висока хемостійкість. Льон стійкий до дії кислот, після кислотних обробок він пом’якшується; але чутливий до лужних обробок: при відварюванні в лужному розчині втрачає міцність.

. Природний колір - бурий, світло-жовтий або світло-зелений.

Характер горіння. Горить так само, як бавовна: інтенсивно, жовтим полум’ям, з запахом паленого паперу.

Використовують льон для виготовлення тканин різного призначення: платтєво-костюмних, декоративних, білизняних, технічного призначення; для канатів та вірьовок, для технічних цілей.

Вовна

Вовною називають волосяний покрив тварин, який переробляють у пряжу або войлок. Звичайна вовна - це волосяний покрів овець. Вовна, яку отримують від інших тварин (лам, кіз, верблюдів), називають відповідно назві тварини.

Вівчарство поширено практично повсюди.

Вовна є коштовною сировиною, її собівартість в 2-15 разів перевищує собівартість бавовни.

Вівці різних порід дають вовну різної якості.

За складом волокон та якістю вовна поділяється на однорідну та неоднорідну. Однорідність вовни визначається показниками тоніни, довжини та змістом волокон різної будови: пуху, перехідного волосся, ості та мертвого волосся. За товщиною волокна вовни поділяються на 4 групи:

1. Тонка вовна - товщина волокна 14-25 мкм; довжина - 30-80 мм;

2. Напівтонка - товщина волокна - 25-34 мкм; довжина - 40-250 мм;

3. Напівгруба - товщина волокна - 34-40 мкм; довжина - 50-200 мм;

4. Груба - товщина волокна - 40-67 мкм; довжина - 10-250 мм.

Будова волокон (рис. 3).

1. Пух - найбільш тонкі (15-30 мкм), м’які та міцні волокна, які мають круглу форму, дрібну звитість. Пух складається з двох шарів: лускатого - верхнього та коркового - внутрішнього.

Луски верхнього шару мають здібність зміщуватися, накладатися одна на одну; вони надають волокну кострубатість поверхні та здібність до валяння.

2. Ость - це товсті (50-90 мкм), майже не звиті волокна, які мають неправильну круглу форму та складаються з трьох шарів: лускатого, коркового та серцевинного. Останній може займати від 33 до 66% товщини волокна та надає йому жорсткість. Ость менш міцна та гнучка, ніж пух, менш здібна до валяння.

3. Перехідне волосся за своєю будовою займає проміжне місце між пухом та остю. Це якісне волокно, яке складається з трьох шарів, але внутрішній серцевинний шар в нього вузький, місцями він може перериватися. За властивостями перехідне волосся ближче до пуху і є цінною сировиною.

4. Мертве волосся - найбільш товсте, грубе, ламке та коротке волокно, яке теж складається з трьох шарів. Серцевинний шар в нього займає 90-95% його товщини. Мертве волосся має низьку міцність та стійкість до стирання, низьку здібність до валяння і вважається дефектним волокном, яке підлягає вилученню з маси волокон при сортуванні.

Рис. 3. Будова волокна вовни: а - ості; б - пухового.

1 - лускатий шар; 2 - корковий шар; З — серцевинний шар.

Хімічний склад. Вовна - це білкова сполука, яка містить в основному білок кератин, до складу якого входять водень, вуглець, кисень, сірка та азот.

Властивості волокна

1. Механічні властивості: низькі: міцність (10-14 сН/текс) та стійкість до стирання; у вологому стані міцність знижується на 25-35%; середні: пружність та видовження (25-35% у сухому стані, 30-50% - у вологому). Волокно має здібність до валяння.

2. Фізичні властивості: високі: гігроскопічність (15-17%), набухливість (об’єм збільшується на 36-40%), світлостійкість; середня теплостійкість (110-120°С).

3. Хімічні властивості: висока хемостійкість. Вовна має амфотерні якості: у лужному середовищі виявляє кислотні якості, у кислотному - лужні. При обробці вовни слабким розчином сірчаної кислоти при температурі 100°С відбувається хімічна взаємодія вовни з кислотою. Ця особливість вовни сприяє якісному та міцному фарбуванню виробів з вовни кислотними фарбниками. Концентрована сірчана кислота руйнує вовну. Луги при нагріванні розчиняють вовну.

Природний колір вовни білий, сірий або чорний.

Характер горіння. Горить вовна інтенсивно, створюючи на кінці м’яку кульку темного кольору. При виведенні з полум’я горіння припиняється. При горінні виділяється запах паленого пір’я.

Використовують вовну як у чистому види, так і в суміші з іншими волокнами для виготовлення високоякісних тканин: плат- тєвих, костюмних, пальтових; трикотажних виробів та полотен; валянням вовни виготовляють войлок, фетр та деякі види нетканих матеріалів, а також валяне взуття та товсті увалені тканини типу драпів та сукон.

Вовна кіз буває двох видів за будовою: пухова та остьова. Найбільш високоякісну вовну дають кози ангорської породи: мохер, кашемір, кашмілон. Особливо цінним волокном є пух,¶його отримують чесанням. З пуху виготовляють вироби штучного верхнього трикотажу, головні хустки. Ость отримують стрижкою і використовують для виготовлення виробів верхнього трикотажу, пальтових та костюмних тканин, килимів, ковдр.