6.9 Захист поверхонь схилів від дрібних зсувів, ерозії, обвалів та осипів

Для захисти схилів від дрібних зсувів, змиву поверхневого шару ґрунту при стоку атмосферних опадів, обвалів та осипів, невеликої потужності та інше використовують гратчасті кріплення. Конструкції таких кріплень вибирають залежно від виду та глибини розвитку деформацій на схилах. Їх виконують у вигляді гратчастої сітки із анкерними палями або без них, монолітними або збірними (рис. 6.36). Збірні елементи мають прямокутне або діагональне розташування. Монолітні кріплення із анкерними палями конструктивно бувають двох видів. У першій конструкції палі з'єднуються тягами, що проходять вздовж схилу у двох або більш точках. Кількість перетину тяг визначають за розрахунком. Такі тяги встановлюють в повздовжні виїмки нижче за гратчасте кріплення.

а – розріз; б – план; 1 – дощостічний лоток; 2 – тяги; 3 – грати; 4 – анкерні палі; 5 – зворотний фільтр; 6 – трубчастий дренаж

Рисунок 6.36 – Поверхневе закріплення території зсуву схилу

У вузлах грат її арматуру зв'язують із арматурним каркасом тяг та замонолічують. У другій конструкції тяги не передбачають, а анкерні палі, у залежноті від потужності зсувних ґрунтів та їхніх фізико-механічних характеристик встановлюють в кожному вузлі сітки або через один. Арматуру елементів сіток підбирають за розрахунком. При наявності повишенної вологості та невеликої потужності ґрунтових вод в підніжжі закріплюваного відкосу, що закріплюється, під грантами поверхневого кріплення влаштовують укісний дренаж ( див. рис. 6.36).

Після завершення робіт із влаштування поверхневого гратчастого кріплення простір грат заповнюють рослинним ґрунтом із наступним висівом суміші трав, що дають стійкі газони. На особливо крутих відкосах та схилах, де розвиваються зсуви, поверхневе захисне покриття отримують за допомогою пневмонабризку на заздалегідь закріплену анкерами металеву сітку (торкретбетон). Перед встановленням та закріпленням сітки всі нестійкі валуни й вивітрені породи прибирають. Порожнечі між сіткою і породою закладають бутобетонною кладкою. Стійкі монолітні скельні масиви можна не покривати торкретбетоном.

На стійких ділянках схилів та для зменшення інфільтрації вод й запобігання поверхневій ерозії проводять посів багаторічних трав із розвиненою кореневою системою у поєднанні із набризгом бітумних емульсій. Дерен для кріплення схилів та відкосів використовують на невеликих ділянках, на яких потрібно швидко створити захисне земляне покриття. При невеликих нахилах спланованих поверхонь схилів, де відсутні ґрунтові води, покриття створюють посівом суміші стійких газонних трав по шару рослинного ґрунту, враховуючи кліматичні й ґрунтові умови.

Деревні посадки із могутньою кореневою системою використовуються для захисту поверхні схилів від дрібних зсувів, але не з метою закріплення зсувних мас. Деревні насадження вбирають із поверхневого шару схилів гравітаційну та молекулярну вологу. Проте в найбільш водоносну пору року (весна, осінь) ефективність від зелених насаджень близька до нуля. Тому в ці періоди несучу здатність поверхневого шару збільшують шляхом армування ґрунту іншими способами.