Науковий стиль

Комунікативна функція мови залишається провідною і постійною на всіх етапах історичного розвитку суспільства. Мова призначена найкращим чином обслуговувати спілкування людини в різних сферах її соціального життя. З розвитком наукових знань, появою необхідності обмінюватися цими знаннями виникають і вживаються певні мовні засоби, які найкращим чином забезпечують саме цю галузь суспільної мовленнєвої практики. Отже, науковий стиль – це такий функціональний стиль, що обслуговує всі ділянки наукових знань, сферу науки, навчання і освіти. Функцією наукового стилю є вироблення і осмислення об’єктивних знань про дійсність. Метою наукового стилю є доведення істинності певних знань, формулювання й обґрунтування гіпотез, повідомлення про хід, зміст та результати наукових досліджень тощо. Науковий текст повинен впливати лише на розум людини, не викликаючи емоційних реакцій ( у загальному розумінні цього слова).

Кожний функціональний стиль відрізняється певним набором характеристик. Визначення стильових рис будь-якого функціонального стилю літературної мови залежить від способу викладу матеріалу, який обумовлює вибір мовних засобів і особливості їх вживання у мовленні.

Спосіб викладу матеріалу в науковій літературі – формально-логічний (за визначенням професора О.Л Пумпянського і характеризується наявністю таких рис: точність, логічність, послідовність, об’єктивність, узагальненість, однозначність, беземоційність, безособовість і т. ін.

Будь-який функціональний стиль літературної мови базується на використанні певних мовних засобів. Серед лексичних засобів у науковому стилі значне місце посідає спеціальна лексика – загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни. Оскільки наука оперує поняттями, науковий текст насичений абстрактною лексикою, наприклад: властивість, здатність, старанність, можливість. Загальновживані слова використовують, як правило, тільки в одному значенні, наприклад, із восьми значень слова світло (Словник української мови. Т.9, с.92-93) науковий стиль вибирає тільки значення «енергія, випромінювана якимось тілом». На основі цього значення слово світло входить до термінологічних сполучень дисперсія світла, лампа денного світла і т.ін. Хоча основою лексичного шару наукового стилю є загальновживана лексика. Такі слова використовують у своїх прямих предметних значеннях.

Граматика. Морфологія.

Іменник. Практично всі дослідники зазначають, що у науковому стилі іменників набагато більше, ніж дієслів, серед них іменники з абстрактним значенням, віддієслівні іменники, зокрема з суфіксом -ення (вивчення, дослідження, направлення); спостерігається тенденція до заміни форм однини формами множини (сланці, вапняки, води (ґрунтові води); до того ж для розгорнутого опису деяких понять використовують так звані низки іменників у родовому та інших відмінках («з’ясування закономірностей формування структури виробництва»).

Прикметник.

У сучасній науковій прозі переважають відносні прикметники. Не використовують короткі форми. Звужується можливість уживання ступенів порівняння якісних прикметників.

Займенник. Формально-логічний спосіб викладу передбачає специфічне використання займенників: відсутній особовий займенник я; особові займенники представлені переважно формами 1-ї особи множини і 3-ї особи однини і множини; вживані вказівні займенники цей, такий, той, що виражають логічний зв’язок між частинами висловлення.

Дієслово та дієслівні форми. Вживані дієслова у формі теперішнього часу постійної дії або абстрактного теперішнього та абстрактного майбутнього; у формі минулого часу із узагальненим значенням; переважають дієслова недоконаного виду. У сучасній українській мові майже повністю відсутні активні дієприкметники теперішнього часу, які є дуже характерною прикметою деяких інших мов (наприклад, російської, польської).

Натомість уживаються прикметники, наприклад: решающий – вирішальний, металлорежущий – металорізний, жизнеутверждающий – життєствердний, нержавеющий – нержавкий; іменники , наприклад: заведующий – завідувач, начинающий – початківець.

Синтаксис. Речення – великі за обсягом, розгорнуті складні з розгалуженою системою різних підрядних компонентів, відокремлених компонентів, відокремлених зворотів (зокрема дієприкметникових та дієприслівникових), вставних і вставлених конструкцій. Речення мають чітко організовану будову, що найбільш сприяє послідовному і аргументованому висловленню складної думки.

Позамовні засоби. У науковій літературі використовують такі способи передачі інформації, як одиниці виміру, ваги, довжини площі і т.п., формули, графіки, креслення, схеми, діаграми, таблиці, а також різноманітні друкарські засоби: всілякі підкреслення, шрифти і т.д.(………….)

Контрольні запитання:

1. Який функціональний стиль мови називають науковим?

2. У чому полягають функція й мета наукового стилю?

3. Чим у науковому стилі обумовлений вибір мовних засобів для вираження думки й чому?

4. Яка лексика вживана в науковому стилі?

5. Які морфологічні особливості властиві науковій прозі?

6. Які синтаксичні засоби відіграють найважливішу роль у побудові наукового тексту?

7. Які позамовні засоби використовують у науковому стилі?

10. Напишіть на окремому аркуші паперу зразок тексту в науковому стилі (4-5 речень). Схарактеризуйте текст за планом: а) сфера вживання; б) призначення; в) жанри реалізації; д) загальні позамовні ознаки; е) мовні особливості; є) підстилі.