Мова – категорія матеріальна

Мова, позбувшись ідеального, перестає

Бути творцем матеріального (Ніна Велехова)

Важливо тільки порівняно з чим ця висока духовна субстанція – мова – набуває матеріалізованого буття. Найщільнішою матерією мови є звуковий фон, а найпотаємнішою щілиною духу – думка як головний концепт мислення. Мова, за В. Гумбольдтом, – це орган, що утворює думку [3, с. 37]. Мислительська ж діяльність цілком духовна, глибоко внутрішня і тільки через посередництво звука вона матеріалізується і стає доступною до чуттєвого сприйняття. Через цю діяльність мислення і мова становлять нероздільну єдність: як думка охоплює всю душу, так і звук здатний усією силою збурити людину; як мислення прагне вирватися з тайників внутрішнього світу назовні, так і звук вкрай необхідний розумові для сприйняття предметів. За звуком же криється множина змістів, відомих тільки конкретній мові. Отож звукова ґенеза слова вкрай національна, власне така, що сягає мовних тайників – проблеми, які, зокрема, Ф. де Сосюр розв’язує через концепцію довільності знака як найкращої основи для дослідження. Учений вважає, що вся система мови ґрунтується на ірраціональному принципі довільності знака, який у разі необмеженого використання міг би призвести до непередбачених ускладнень. Однак розуму вдається запровадити принципи впорядкованості й регулярності до деякої частини всієї маси знаків, і саме в цьому виявляється важливість відносно вмотивованого й поясненного в мові [8]. Суть мови як знакової системи якраз і полягає в тому, що знаки ці є національними кодами, а не просто співвідношеннями означуваного й означення – а складність цього у мовній похідності від духу. Мова складається зі слів – матеріалізованих понять. Якщо поняття за своєю природою універсальні, то власне слова роблять їх національними. А словами є звуки нашого мовлення як неповторні знаки для мислення і для вираження наших думок і відчуттів. Всяке ж відчуття, зрозуміло, передбачає фізичні зміни у нервовій системі. Отож мова є матеріально-ідеальним явищем, у якому мислення ідеальне й універсальне, а мова – його національне втілення; образно кажучи, вона той ключ, котрим можна відчинити “чорну скриньку” (Н. Хомський) національного характеру. Найточніше єдність ідеального й матеріального в мові означимо словами П. Мовчана: “Мова... – річ не матеріальна, але постійно матеріалізована. Мова – це живе функціонування народного духу, а не одних мертвих знаків” [9], інакше, мова – це спосіб урівноваження реального і трансцендентного світів – вона їхній сполучник [10].