1.2.2. Радіаційно-гігієнічні регламенти медичного опро­мінення населення

Медичне опромінення — це оп­ромінення людини (пацієнтів) під час медичних обстежень та лікування.

У зв'язку з тим що в разі медичного опромінення пацієнт водночас із певною шкодою, нанесеною іонізу­ючим опроміненням, отримує і певну користь у вигляді діагностичної інформації або терапевтичного лікуваль­ного ефекту, радіаційний захист при цьому виді оп­ромінення ґрунтується на таких основних принципах:

- опромінення повинно бути обґрунтованим і при­значеним тільки лікарем для досягнення діагностично­го або терапевтичного ефекту, які не можна отрима­ти іншими методами діагностики та лікування (прин­цип виправданості);

- колективні дози опромінення, які населення отри­мує під час проведення рентгенологічних та радіо­логічних процедур, повинні бути настільки низькими, наскільки це можливо з урахуванням економічних та соціальних чинників (принцип оптимізації);

- величину дози опромінення визначає тільки лікар індивідуально для кожного пацієнта, виходячи з клінічних показань, вона повинна враховувати запо­бігання виникненню детерміністичних ефектів (прин­цип неперевищення).

Межі доз для медичного опромінення не встановлю­ються. У той же час Міністерством охорони здоров'я України встановлені граничні рівні індивідуальних ефективних доз опромінення пацієнтів під час прове­дення рентгено- і радіонуклідної діагностики

Таблиця 4.