6.2. Технічне та тарифне нормування

Технічне нормування – це встановлення кількісних норм витрат праці, машинного часу та матеріальних ресурсів на одиницю будівельної продукції. Норми витрат праці встановлюють у вигляді норм часу і виробітку.

Норма часу ( ) – це час, який встановлено на виконання одиниці продукції одним робітником відповідного фаху і кваліфікації в умовах правильної організації праці та виробництва; виражається в годинах на одиницю виміру продукції (год./ , год./т).

Норма витрат ( ) – це витрати праці, які встановлено на виконання одиниці продукції робітником (ланкою) відповідного фаху і кваліфікації в умовах правильної організації праці і виробництва; виражається в людино-годинах на одиницю виміру (люд.-год./ тощо).

Норма виробітку робітників – кількість продукції, яка має бути вироблена за одиницю часу робітником відповідного фаху і кваліфікації в умовах правильної організації праці та виробництва. Її обчислюють в одиницях виміру готової продукції на одиницю часу ( /год.; /зміну).

Норма виробітку обернено пропорційна нормі часу:

.

Характеристика будівельного процесу та умов праці, за яких норма праці може бути дійсною – це сукупність технічних, технологічних, організаційних характеристик, санітарно-технічних, фізіологічних і соціальних чинників умов праці та виробництва, які встановлені з урахуванням сучасного рівня будівельної техніки і технології процесу, ефективного використання технічних засобів і кваліфікації виконавців.

Використання матеріальних ресурсів регламентується нормами витрат матеріалів – плановою кількістю матеріалів на виготовлення одиниці продукції при визначеному рівні техніки і відповідної організації виробництва.

Тарифне нормування – це якісна оцінка праці виконавців, встановлена у технічних нормах. Тарифне нормування диференціює оплату праці залежно від складності й трудомісткості робіт. Основа тарифного нормування – тарифна система, елементами якої є тарифна сітка і тарифні коефіцієнти. Тарифна сітка – це шкала, в якій кожному з шести розрядів відповідає тарифний коефіцієнт, що вказує, у скільки разів ставка робітника більш високого розряду має бути вище ставки робітника першого розряду:

Тарифну ставку робітникам I розряду встановлює уряд з урахуванням мінімуму заробітної плати робітників цієї галузі промисловості та будівництва.