Характеристика керамічНих будівельНих матеріаЛів та вироБів Короткі відомості

Керамічними називають матеріали та вироби, які одержують із глиняних мас формуванням, сушінням і подальшим випалюванням.

Основною сировиною для отримання керамічних матеріалів є осадові та метаморфічні гірські породи алюмосилікатного та силікатного складів. Гірські породи алюмосилікатного складу представлені глинами, суглинками, глинистими сланцями, аргілітами, лесами. Як сировину силікатного складу використовують діатоміт, трепел. Для поліпшення технологічних властивостей формувальної глинистої маси та технічних характеристик готового продукту застосовують добавки – спіснювальні (для зменшення пластичності і зниження усадки), плавні (для зменшення температури випалювання і спікання глини), поротвірні (для одержання легких виробів із підвищеною пористістю), пластифікуючі (для підвищення пластичності маси і здатності до формування).

Для надання декоративних властивостей керамічним виробам використовують глазур (легкоплавке скло), ангоб (покриття з білої та кольорової глини), керамічні фарби надглазурні і підглазурні.

Керамічні матеріали та вироби класифікують за характером структури та будовою черепка, призначенням, способом формування, характером поверхні.

За структурою черепка керамічні матеріали та вироби поділяють на пористі та щільні. До пористих умовно відносять матеріали з водопоглинанням за масою більше 5%, а саме: стінові вироби, облицювальні плитки для стін, черепицю, заповнювачі для легких бетонів, теплоізоляційні вироби, фаянсові санітарно-технічні вироби тощо. В середньому вони мають водопоглинання за масою 8...20%, або 14...38% за об’ємом. До щільних, водопоглинання за масою яких менше 5%, відносять плитки для підлог, клінкерну (дорожню) цеглу, каналізаційні труби, фарфорові санітарно-технічні вироби.

За будовою черепка, що характеризує його текстуру, розрізняють грубу (неоднорідну, крупнозернисту) та тонку (однорідну дрібнозернисту) кераміку. Більшість будівельних керамічних матеріалів (цегла, камені, черепиця, дренажні труби) відносять до грубої пористої кераміки з водопоглинанням 5...15%. Представниками грубої щільної кераміки (водопоглинання менше 10%) є дорожня та кислототривка цегла, плитки для підлог, каналізаційні труби. За тонку пористу кераміку вважають вироби із майоліки і фаянсу, за тонку щільну – вироби з будівельного фарфору, деякі вогнетриви, кислототриви та електроізоляційні матеріали.

Однотонні неглазуровані забарвлені випалені вироби, колір черепку яких змінюється від світло-кремового до червоно-коричневого, майже чорного, називають теракотою. Теракота представлена стіновими та облицювальними матеріалами, плитками для підлог, архітектурними деталями (частин колон, карнизів, наличників) та малими архітектурними формами.

Майоліку виготовляють із легкоплавких глин з додаванням близько 20% крейди. При випалюванні утворюється пористий черепок, лицьову поверхню якого покривають глазур’ю. Будівельна майоліка представлена облицювальною плиткою для внутрішнього облицювання, елементами декору, кахлями для печей.

Фаянсові та фарфорові вироби отримують із біловипалюваних глин, каолінів, кварцу і польового шпату, взятих у різних співвідношеннях. Вироби з фаянсу мають пористий (водопоглинання не більше 12%), із фарфору – щільний спечений черепок (водопоглинання менше 1%).

Незважаючи на широкий асортимент керамічних виробів, різноманітність їхніх форм, фізико-механічних властивостей та видів сировинних матеріалів, основні технологічні етапи виготовлення таких виробів спільні: добування сировинних матеріалів, підготовка керамічної маси (шихти), формування виробів (сирцю), сушіння, випалювання, обробка, пакування.

За способом формування керамічні матеріали поділяють на матеріали, одержані пластичним формуванням, напівсухим пресуванням та шлікерним способом (литтям). Вологість шихти залежно від способу формування коливається від 5 до 60%.

Метою роботи є вивчення номенклатури, властивостей, особливостей отримання та використання керамічних матеріалів і виробів.