Валквові дробарки

Вихідний матеріал поступає в валкову дробарку (мал. 1), затягується парою обертаючих ся назустріч один одному гладких циліндричних валків 2 в простір між ними і дробиться в основному шляхом розщавлення. Валки розміщені на підшипниках в корпусі 3, причому валок обертається в нерухомо установлених підшипниках, а валок 2 – в сковзуючих підшипниках, які утримуються в заданому положенні (в залежності від потрібної ширини зазору) за допомогою пружини 4. При попаданні в дробарку зайвого предмету високої твердості рухомий валок відходить від нерухомого і предмет випадає з дробарки (при цьому уникається можливість її зіпсування).

Мал. 1. Схема валкової дробарки:

1 – валок з нерухомими підшипниками;

2 – валок з рухомими підшипниками;

3 – корпус дробарки; 4 – пружина.

Валки зазвичай виготовляються з чавуна і футеруються по зовнішній поверхні бандажами з вуглецевої або ізносостійкої марганцевої сталі. Їх окружна швидкість складає 2 – 4.5 м/сек (максимально – не більш 7 м/сек). Зазвичай привідний механізм валкової дробарки складається з двох ремінних передач – на шків кожного валка від окремого двигуна.

В промисловості використовуються валкові дробарки, що відрізняються за числом валків (одно-, двох- і чотирьохвалкові), формі і швидкості обертання валків. Так, для дроблення солей та інших матеріалів середньої твердості використовують зубчасті валки, що подрібнюють матеріал в основному розколюванням; для підсилення ізтираючої дії при дробленні в’язких, наприклад глинистих, матеріалів використовують диференціальні валки з великою (до 20%) різницею швидкостей обертання тощо. В деяких тихохідних дробарках (окружна швидкість 2 -3 м/сек) обертання за допомогою ремінної передачі передається ведучому валку і передається залежному через зубчату передачу.

Валкові дробарки компактні і надійні в работі, в наслідок однократного стискання матеріал не перероблюється і має мало мілких частинок. Ці дробарки найбільш ефективні для дроблення матеріалів помірної твердості (ступінь дроблення і = 10 – 15, для твердих матеріалів і <3 – 4).

Найбільший розмір кусків матеріалу що дробляться в валковій дробарці залежить від діаметру валків і простору між ними. Кут захвату, утворений дотичними до поверхні валків в точках дотикання з куском дроби мого матеріалу, не повинен перевищувати 30⁰. Відповідно діаметр гладких валків повинен бути приблизно в 20 разів більше діаметра куска дроби мого матеріалу. Зубчаті валки можуть захватити куски матеріалу розміром ½ і навіть 2/3 діаметру валків.

БІГУНИ

Бігуни (мал. 1) складаються з катків 1, закріплених на півосях 2, шарнірно з’єднаних з водилом 3, центрального вала 4, що опирається на підп’ятник 7 і через втулку на чашу 5. Водило 3, обертаючись, затягує за собою катки, змушуючи їх бігати (звідси назва бігуни) по дну чаші. Сировина подається в чашу, де перемелюється катками до потрібного розміру. В процесі дроблення матеріал доцентровими силами зсувається до зовнішньої стіни чаші. Для повертання його знову під катки використовують спеціальні скребки.

В бігунах матеріал подрібнюється шляхом розщавлення і стирання. В цій машині обидва способи доповнюють один одного. Розщавлення кусків відбувається постійним обертанням катків відносно вертикальної осі. Точки по ширині ободу відносно центрального вала будуть мати різні швидкості в залежності від радіуса їх руху.

Мал. 1. Бігуни:

1 – катки; 2 – півосі катків; 3 – водило;

4 – центральний вал; 5 – чаша;

6 – конічна пара; 7 – підп’ятник; 8 – скребки.

Каток постійно обертається відносно своєї вертикальної осі і розтирає матеріал.

На бігунах можна отримати продукт подрібнення з розмірами частинок, не перевищуючими 40 мкм.

До з’явлення барабанних млинів бігуни були широко застосованими подрібнювачами у багатьох галузях промисловості, в тому числі і хімічній. В дійсний час їх роль декілька знизилась, але там, де подрібнюють в’язкі матеріали і компанують подрібнення з перемішуванням, вони застосовуються.