10.Філософія Давньої Індії та філософська думка Давнього Китаю: основні течії.

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Причому, філософська думка представлена тут великою кількістю філософських систем і шкіл. Більшість із них у своєму становленні відштовхувалися від ведичної традиції індійської культури.

Ведична література. Релігійно-філософське мислення Індії відображають Веди, Брахмани, Упанішади, які й складають ведичну літературу.

Веди — стародавні пам’ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять “самхіти” — чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Артхарваведа), що частково перемежаються прозою. Веди лежали в основі ведичної релігії (кін. ІІ-І пол. І тис. до н.е.) періоду формування ранньокласового суспільства. Брахмани — це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. За їхньою назвою пізньоведична релігія називається брахманізмом. Упанішади — це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану, які складають завершальний етап у розвитку Вед. Якщо ведична література містила в собі стародавні міфологічні уявлення індійського народу і складалася з гімнів, жертовних формул, заклять, молитов, то Упанішади були релігійно-філософськими коментарями до цієї літератури і склалися значно пізніше, з тлумачення Вед.

Даршани. Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою низки перших філософсько-світоглядних систем Давньої Індії або “даршан” (даршан — найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну “філософія”). Сюди відносяться брахманізм з його численними школами, бхагаватизм, буддизм, джайнізм. Засновники деяких із цих систем залишили після себе сутри (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов'язків), у яких викладено суть їхніх вчень. І донині сутри є предметом коментарів, доповнень і оновлення відповідно до потреб історичних умов. При цьому філософські системи й школи Індії характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед.

Астіка. Частина даршан визнавала авторитет Вед, тому їх називали ортодоксальними (тобто такими, що дотримують традиції, правовірними) чи “астіка”. Сюди відносилися філософські школи веданта, міманса, санкх’я, йога, вайшешика, н’яя. Перші дві опиралися на тексти Вед, чотири останні засновувалися на незалежному досвіді й роздумах. Поставши в ранньокласичний період (IV-I ст. до н.е.) як ортодоксальні школи брахманізму, пізніше вони в єдності характеризують ідеологію індуїзму (в який у І тис. н.е. трансформувався брахманізм) в її філософському аспекті.

Настіка. Даршани, які не приймають авторитету Вед, відмовляються від духовного зв’язку з ними і виступають противниками брахманізму (бхагаватизм, аджівака, буддизм, джайнізм, локаята, рання санкх’я), називаються неортодоксальними філософськими системами або “настіка”. Вони склалися в VII-IV ст. до н.е. При цьому слід зауважити, що хоча буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.

Особливості. Попри всі відмінності релігійно-філософських вчень Індії, є певні загальносвітоглядні уявлення індійської культури, що відображенні тією чи іншою мірою у більшості цих вчень. До них можна віднести: а) розуміння предметно-чуттєвого світу як повної ілюзії, видимості, справжньою ж реальністю вважається споконвічна і безособистісна сила, божественний Абсолют (уявлення про особистого Бога-творця у світоглядній традиції Індії зустрічається дуже рідко); б) вчення про сансару, тобто про переселення і перевтілення душ, про вічний кругообіг життя; в) ідея карми, кармічного закону - закону обумовленості життя людей та їх перероджень сукупністю добрих і поганих вчинків у попередніх існуваннях; г) ідея кастового поділу суспільства, тобто уявлення про належність кожної людини від народження до одного з чотирьох прошарків населення, представники яких об’єднуються за спільною професійною діяльністю.

Водночас індійська філософія мала свої особливості. 1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду. 2. Своєрідність ставлення до Вед. 3. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою. 4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища. 5. Народження логіки. 6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. 7. Обґрунтування ідеї активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, тілесного і духовного, свідомості і матерії.

Філософія стародавнього Китаю.

Давньокитайська філософія, подібно індійській, була тісно пов’язана з міфологічними уявленнями минулого, які збереглися у стародавніх книгах китайської освіченості і які (передфілософія) їй передували.

Передфілософія. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже в VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: “І-цзін” (“Книга перемін”), “Шу-цзін” (“Книга історії”) “Ші-цзін” (“Книга пісень”), “Лі-Цзін” (“Книга ритуалу”), “Чунь-цю” (“Весна і осінь”) і “Юe-цзін” (“Книга музики”). Остання згодом була втрачена, а перші 5 (“У-цзін” – “П’ятикнижжя”) разом з 8-ма іншими пізніше склали конфуціанський канон (“Тринадцятикнижжя”).

У цих класичних книгах містяться уявлення про світ і людину, перші спроби їх філософського осмислення, зокрема, осмислення проблем єдності й різноманітності речей, дії протилежних сил у єдиній субстанції, природної закономірності, природності людської душі і свідомості. Так, у “Книзі перемін” розвивається ідея про 5 першоелементів (метал, дерево, вода, огонь, земля), дається тлумачення понять, які стали вихідними для всієї китайської культури і визнавалися практично всіма філософськими системами Стародавнього Китаю (“інь”, “ян”, “дао”).

Світ, згідно з китайськими уявленнями, є вічною боротьбою двох протилежних сил. які не тільки заперечують, але й взаємодоповнюють одне одного. Одна сила потенційно містить іншу і на вищому ступені свого розвитку може перетворитися на свою протилежність. Ян - символ неба, енергії, світла, це є активний, чоловічий початок світу. Інь - символ землі, матерії, це темна сторона світу, жіночий початок, якому належить пасивна роль. Інь і ян пронизують все суте - небо, землю і людину. Від гармонії і рівноваги між ними залежить порядок у Піднебесній, спокій, мир і злагода на землі, успіх, благополуччя і здоров’я людини. Взаємозалежність і взаємопроникнення цих двох сил називається дао (дослівно - “шлях”) - єдиний світовий закон, божественна основа всіх речей.

Школи. В класичний період (V-II ст. до н.е.) у давньокитайській філософії сформувалося шість основних шкіл: даосизм, конфуціанство, моїзм, фацзя, мінцзя, іньянцзя. Найвпливовішими з усіх вчень стали конфуціанство і даосизм - два протилежні полюси світобачення китайців. У культурі Китаю вони нерозривно пов’язані між собою , як iнь і ян У різні часи своєї історії китайська культура тяжіла до однієї чи іншої філософської традиції, тому можна говорити про переплетення у китайському суспільстві конфуціанських ідей з даоськими. Конфуціанство панувало у сфері соціально-сімейних стосунків, воно стало офіційною, державною ідеологією та релігією Китаю. В інтимних глибинах людської душі головне місце належало даосизму.

Особливості. Філософська думка Китаю мала свої особливості:

а) китайська філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї;

б) у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами житейської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням;

в) в цілому за формою і методами постановки проблем китайська філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем – цінніснозначимою і гуманістичною.