60.Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.
Представники різних напрямів соціальної філософії розуміють суспільство як соціальну систему — «соціальний організм». Людське суспільство — це найвщий ступінь розвитку живих систем, головні елементи яких — люди, форми їх спільної діяльності, праця, продукти праці, різні форми власності і споконвічна боротьба за них, політика і держава, сукупність різних інститутів, сфера духу.
Суспільство можна визначити також як самоорганізовану систему поведінки і взаємовідношень людей між собою і природою: адже суспільство з самого початку вписано в контекст взаємостосунків не з усім Космосом, а безпосередньо з тією територією, на якій розташоване те чи інше конкретне суспільство. Воно є насамперед спільним життям людей, які активно взаємодіють між собою, в результаті чого між ними виникають певні відносини. З часом ці відносини набувають стійкого характеру і саме суспільство постає як сукупність суспільних відносин. Ці відносини багато в чому мають об'єктивний характер, оскільки виникають на основі об'єктивних потреб людей та об'єктивних умов їх існування. Вони формуються разом із розвитком умов їхнього життя і діяльності. Не абсо-лютизуючи визначальної ролі системи суспільних відносин, зауважимо, що в кінцевому рахунку вона прямо чи опосередковано обумовлює зміст і спрямованість діяльності та поведінки людей. Таким чином, системоутворюючими факторами існування і розвитку суспільства є діяльність людей та їх суспільні відносини. Діяльність є основою всього соціального і специфічним способом його існування. Разом із тим будь-яка діяльність опосередковується тими чи іншими суспільними відносинами.
Об'єктивна сторона. Діяльність людей та їхні суспільні відносини складають основний зміст їх суспільного буття як реального процесу їх суспільного життя. У суспільному бутті виділяється об'єктивна сторона — те, що існує поза і незалежно від свідомості та волі людей. До неї належать умови природного середовища, фізіологічні потреби людей, стан матеріального виробництва, соціальної структури і політичної системи суспільства тощо. Для кожного покоління людей це об'єктивна даність, в якій відбувається суспільне життя.
Суб'єктивна сторона суспільного буття людей — це їх свідомість і воля. Однак потрібно зауважити, що до свідомості і волі поняття «буття» застосовується тільки в тому розумінні, що вони є, існують. Свідомість людей як атрибут суспільного життя є, скоріше за все, не безпосереднє суспільне буття, а його мисленнєве відображення — ідеальна копія, виражена в поглядах і теоріях людей про явища і процеси суспільного життя.
Питання про співвідношення суспільного буття людей як реального процесу їх суспільного життя та їх суспільної свідомості — одна із основних методологічних проблем соціальної філософії. Розуміння суспільної свідомості як відображення суспільного буття вказує на об'єктивний бік його розвитку і разом із тим на його похідний, вторинний характер. Такий підхід дозволяє пояснити розвиток суспільної свідомості з позицій соціального детермінізму. Це означає вказати на об'єктивні і суб'єктивні причини тих чи інших проявів суспільної свідомості. Об'єктивні причини укорінені в умовах суспільно-
го буття людей, суб'єктивні — в особливостях їх мисленнєвої (інтелектуально-раціональної) діяльності.
Принцип соціального детермінізму акцентує увагу па ролі матеріального виробництва в розвитку суспільства, якому відводиться першочергове значення. Дійсно, матеріальне виробництво створює необхідні умови матеріального забезпечення функціонування соціальної і духовної сфер життя суспільства. Воно безпосередньо обумовлює розвиток соціальної структури суспільства, тобто існування певних класів, соціальних груп тощо. їх наявність обумовлена суспільним розподілом праці, а також економічними відносинами власності на засоби виробництва і розподілу матеріальних благ. Це обумовило поділ людей на професійні і соціальні групи за видами діяльності.
Спосіб виробництва матеріальних благ включає виробничі сили і виробничі відносини. Виробничі сили — це насамперед люди з їхніми знаннями, вміннями і навиками до праці, а також засоби виробництва, якими є знаряддя праці, сировина і матеріали, транспорт, будівлі, за допомогою яких здійснюється виробництво. Виробничі відносини утворюються на основі об'єктивних потреб людей і потреб самого виробництва. 1Ц потреби змушують людей знаходити найбільш раціональні фОрми виробничої діяльності, щоб більш ефективно використовувати виробничі сили, насамперед знання, вміння виробників, а також можливості засобів виробництва, в тому числі техніки і технології. Від вирішення цієї фундаментальної проблеми залежить підйом виробництва і зростання суспільного багатства, що створює можливості вирішення економічних, соціальних та інших проблем.
Суспільне виробництво в самому широкому розумінні (не тільки матеріальне, але й духовне, а також виробництво всіх форм спілкування між людьми і самої людини) не тотожне всьому суспільству. Адже в ньому здійснюється не тільки виробничі, але й інші види діяльності, різного роду суспільні відносини (політичні, моральні, релігійні тощо), а також багатоманітні форми міжособистісного спілкування людей. Крім ТОГО, суспільство — це предметний світ матеріальної і духовної культури. Всі ці явища займають своє місце в суспільстві ЯК певному соціальному організмі — соціумі — і відіграють свою роль у його функціонуванні та розвитку.
- 3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.
- 10.Філософія Давньої Індії та філософська думка Давнього Китаю: основні течії.
- 12. Матеріалістичні течії в філософії Давньої Греції.
- 14. Людинознавчі напрями в філософії Давньої Греції.
- 17. Основні філософські течії доби Середньовіччя.
- 21. Раціоналізм як напрямок філософії Нового Часу (XVII-XVIII ст.).
- 35. Українська філософія хіх-хх ст..
- 36. Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.
- 38. Рух і розвиток, простір і час, причини і наслідки як атрибути Всесвіту.
- 40. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.
- 41.Проблема походження людини. Поняття антропосоціогенезу. Соціалізація та окультурювання як формування людини.
- 43. Свідомість як атрибут людини
- 44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме і над свідоме як складові у структурі позасвідомого.
- 49. Сутність і структура процесу пізнання.
- 50. Чуттєве та раціональне пізнання як основні рівні пізнавальної діяльності людини. Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- 51. Емпіричне та теоретичне як основні історичні ступені процесу пізнання. Основні форми емпіричного та теоретичного пізнання.
- 52. Істина і заблудження як результати пізнання. Розмаїття критеріїв істинності знання.
- 53. Методологія наукового пізнання. Її зміст і проблеми.
- 57. Головні закони діалектики
- 67.Духовна життєдіяльність суспільства
- 60.Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.
- 69. Історичне поглиблення протиріч між природою та суспільством.
- 65. Поняття «спосіб матеріального виробництва» Спосіб матеріального виробництва, його структура.
- 32. Поняття соціальної структури суспільства. Види і типи соціальних груп.
- 33. Поняття класу. Основні теорії соціальної структури суспільства.
- 34. Рід, плем'я, народність, нація як основні природно-історичні спільноти людей. Поняття етносу.
- 35.Шлюб та сім'я як елементарні осередки суспільства. Історичні форми їх існування. Їх функції.
- 34. Філософська система г.С.Сковороди.
- 20. Антропоцентризм і натурфілософія в епоху Відродження.