17. Основні філософські течії доби Середньовіччя.

Середньовіччя – період зародження феодальних відносин, панування релігійного світогляду (поширення християнських ідей). Формування нової філософії, що спирається на Святе письмо.

Основні риси: геоцентризм (Бог-Творець), креаціонізм (Бог створив світ), провіденціалізм (передбачення всього Богом), ідея духовності (людина і Бог найдосконаліші). Віра-особливий стан людської душі. Семіотика.

Середньовічна європейська філософія - надзвичайно важливий змістовний та тривалий етап в історії філософії, пов’язаний передусім з християнством. Головна відмінність сереньовічного мислення полягає в тому, що рух філософської думки був проникнути проблемами релігії. “Філософія - служниця богослов’я" - такою була поширена думка освічених кіл середньовічної Європи. Більшість учених були представниками духовенства, а монастирі були осередками культури та науки.

Основні проблеми філософії в цей час мали неповторний колорит: Чи створений світ Богом, чи існує одвіку? Яке місце людини в світі та яка роль його в історії крізь спасіння людської душі? Як поєднується свобода волі людини та божественна необхідність? Та інші питання.

Основні течії філософії середньовіччя: апологетика (третє століття, боротьба з античністю, захист церкви від язичницьких релігій-Квінт Тертуліан (віра несумісна з розумом), Юстин Мученик, Оріген (не матеріалістичність бога, динамічність життя на землі). Патристика (вчення отців церкви, філософія допомагає вирішувати проблеми) - Аврелій Августин (зміст життя-прагнення до щастя, шлях богопізнання; розум лише для сприйняття віровчення, боротьба міста божого (справедливі) і міста земного (без віри), есхатологія (перехід історичного часу в божественну вічність-кінець світу)), Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Нисскій. Схоластика (школи, співвідношення віри і розуму-апологети несумісність, схоласти-рівнозначність, вирішальність розуму) - Пьєр Абеляр, Фома Аквінський (перегляд Аристотеля в дусі католицизму-томізм, теологія, 5 доказів бога). Номіналізм (одиничні поняття, універсалії лише у мові), реалізм (загальні поняття - універсалії, поза свідомістю, незалежно).

Від. розпоч. в Італії. Тут дуже активно розвив. торгівельні відносини. Осн. республіками були Венеція і Генуа. Ваганти – бродячі студенти, які писали вірші, які супротивили церкві. Добі відродж. характеризується: 1) звернення до традицій античного суп., які орієнтув. люд. на повний розв. – народна сміхова культура Середн. – гуманізм – любов до людини. Він вираж. повернення течії антропоцентризму (люд. в центрі світу) – індивідуалізм - прагнення люд. на самовст, неповторний розвиток. В філ.виділ.3 течії: гуманістична, натурфілософ., соціальна. Гуманіст.: оспівув. людину, її почуття, духовн. світ. Протистояння церкві. Петрарка, Данте, Бокате, Раттердамський, Гуттен. Пн. ренесанс: Фр. Нім., Гол., Пол., Ісп. Натурфіл.: відродження давніх традицій. Кузанський, Копернік, Джордж. Бруно. Висловл. думки, які перечили церкві. Галілео Галілей – практично підходив до понять землі. Соціальна: Розгляд. проблеми розвитку суп. Утопічна ф-я (казка легенда) Т. Морр. Томаззо Кампанелло „Місто сонця” – щасливий устрій буде тоді, коли на землі буде панувати бог сонця. Томас Мюнцер – представляв церковні кола, богослов.

Аврелій Августин у своєму вченні запропонував цілісну картину світу, він створив терію особистості, спрямованої до ітсини та добра він закликав людину до праці надихав її на успіх Зміст добра надається заповідями Гріховне суспільство або не знає вищого закону або не може його здійснити Він вважав що сил людини щоб врятувати душу не достатньо їй потрібна вища благодать Августин ввадав що держава - це різновид зла Вчення Августина справило на розвиток християнських концепцій Фома аквінський головну мету і виправдання держави вбачав у збереженні суспільної злагоди та миру,які досягаються наданням кожній людині прийнятних умов для існування, засобів для морального і духовного розвитку, що допомагають державі у духовному вихованні справжнього християнина Влада монарха на його думку повинна бути мднальним началом і спиратися на мудрітсь правителя, кяий мам ставитися до управління як до мистейтва і бути творцем Аквінський вважав великим гріхом виступи проти влади, намагався обгрунтувати зверхність церкви над світською владою