57. Головні закони діалектики
Діалектика – вчення про універсальну взаємодію всіх процесів матеріального та духовного світу.
Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.
Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.
Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.
Протилежності — це взаємозв'язані сторони єдиного,. які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у відношенні єдності і «боротьби»; єдність протилежностей—це їх взаємна приналежність до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нероздільність; боротьба протилежностей—це процес їх взаємови-ключення у рамках єдності, конкретний механізм якого визначається природою явища, що розвивається; суперечність—це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної.
Діалектична суперечність — це не просто відношення одвіку даних протилежностей, а сутнісний процес. Як універсальна логічна категорія, «діалектична суперечність» є відображенням загальної форми буття розвитку як єдності і боротьби протилежностей, що фіксується логічним законом «тотожності протилежностей», який стає законом пізнання і законом об'єктивного світу. Отже, для того, щоб розкрити суперечливість предмета, необхідно його роздвоїти на складові протилежності і зрозуміти їх взаємовідношення. В найбільш загальній логічній формі це означає, що предмет, який досліджується, має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.
Єдність протилежностей як сторін однієї й тієї ж суті є умовою існування та функціонування явища в його цілісності: життя функціонує як життя, лише будучи єдністю асиміляції та дисиміляції; матеріальне життя суспільства — як єдність і виробництва, і споживання і т. д.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Суть закону взаємного переходу кількісних змін в якісні полягає в тому, що поступові кількісні зміни, які постійно відбуваються в предметах, але, до певного часу, не змінюють їх основних рис, при досягненні рамок міри призводять до якісних змін, які в сою чергу викликають нові кількісні характеристики.
Перехід від однієї якості до іншої називається стрибком. Стрибок – дискретність у виникненні нового щодо попереднього стану існуючого. Нова якість завжди пов’язана зі стрибком , розривом тієї кількісної поступовості, яка її підготувала. “Поступовість” і “стрибок” – дві нерозривно пов’язані сторони єдиного процесу розвитку. Діалектична єдність цих сторін обумовлює як послідовність, так і якісне розрізнення між послідовними етапами розвитку того чи іншого явища. Ця розрізненість і зв’язок, як відомо, знаходять своє відображення у еволюції та революції як етапах розвитку природничо-історичних процесів. Еволюція – накопичення безперервних кількісних змін в межах даної якості. Слово “революція” у вітчизняній суспільній думці виявилось політично, ідеологічно заангажованим, здебільше асоціюється з насиллям, кровопролиттям, братовбивством. Між тим революція – це перерва поступовості, якісний стрибок. Наприклад, неолітична революція – це якісний стрибок людства від привласнювального до продуктивного господарства, науково-технічна революція – якісне перетворення виробничих сил на основі перетворення науки у провідний фактор розвитку суспільного виробництва і т.д.
Закон заперечення заперечення з’ясовує питання про напрямок розвитку. Цей закон відображує об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечується.
Діалектичне заперечення є моментом розвитку, єдністю протилежностей: збереження і подолання. Сам процес виступає як послідовне заперечення одного його етапу іншим, де кожний наступний етап пов’язаний з попереднім тим, що він є збереженням, розвитком перспективних якостей попереднього етапу і зміщенням, подоланням якостей, що не відповідають вимогам нового етапу. Таким чином, розвиток є процес, змістом якого є постійне збагачення, зумовлене наслідуванням найбільш перспективних тенденцій всього процесу.
Важливо зауважити, що коли умовно кажучи, другий етап розвитку є запереченням першого, а третій етап є запереченням другого, то на третьому етапі ми природно маємо ніби повернення до першого, тільки на більш високому рівні. Так, наприклад, якщо в античності ідеалом прекрасного була гармонія форм буття, (напр.., прекрасне тіло), в середовищі – гармонія духовного світу, яка має місце при його відверненні від гріховно-тілесного, то в епоху Відродження ідеалом прекрасного є прекрасна душа у прекрасному тілі.
- 3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.
- 10.Філософія Давньої Індії та філософська думка Давнього Китаю: основні течії.
- 12. Матеріалістичні течії в філософії Давньої Греції.
- 14. Людинознавчі напрями в філософії Давньої Греції.
- 17. Основні філософські течії доби Середньовіччя.
- 21. Раціоналізм як напрямок філософії Нового Часу (XVII-XVIII ст.).
- 35. Українська філософія хіх-хх ст..
- 36. Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.
- 38. Рух і розвиток, простір і час, причини і наслідки як атрибути Всесвіту.
- 40. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.
- 41.Проблема походження людини. Поняття антропосоціогенезу. Соціалізація та окультурювання як формування людини.
- 43. Свідомість як атрибут людини
- 44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме і над свідоме як складові у структурі позасвідомого.
- 49. Сутність і структура процесу пізнання.
- 50. Чуттєве та раціональне пізнання як основні рівні пізнавальної діяльності людини. Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- 51. Емпіричне та теоретичне як основні історичні ступені процесу пізнання. Основні форми емпіричного та теоретичного пізнання.
- 52. Істина і заблудження як результати пізнання. Розмаїття критеріїв істинності знання.
- 53. Методологія наукового пізнання. Її зміст і проблеми.
- 57. Головні закони діалектики
- 67.Духовна життєдіяльність суспільства
- 60.Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.
- 69. Історичне поглиблення протиріч між природою та суспільством.
- 65. Поняття «спосіб матеріального виробництва» Спосіб матеріального виробництва, його структура.
- 32. Поняття соціальної структури суспільства. Види і типи соціальних груп.
- 33. Поняття класу. Основні теорії соціальної структури суспільства.
- 34. Рід, плем'я, народність, нація як основні природно-історичні спільноти людей. Поняття етносу.
- 35.Шлюб та сім'я як елементарні осередки суспільства. Історичні форми їх існування. Їх функції.
- 34. Філософська система г.С.Сковороди.
- 20. Антропоцентризм і натурфілософія в епоху Відродження.