44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме і над свідоме як складові у структурі позасвідомого.

Багатство внутрішнього світу людини не обмежується свідомістю, поряд з якою функціонує і рівень несвідомого, під яким у широкому значенні розуміється сукупність активних психічних утворень, станів, процесів, які лежать поза сферою розуму. В різних значеннях і сенсах проблема несвідомого ставилася і розроблялася у філософії протягом всієї їх історії. В цілому сукупність різноманітних ідей і концепцій дає підстави віднести до структури несвідомого сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності тощо. Як біологічна істота людина не вільна і від інстинктів, котрі також належать до сфери несвідомого. Так звані автоматизми та інтуїція можуть зароджуватись з допомогою свідомості, а потім занурюватись у сферу несвідомого.

Виокремлюють особливий шар або рівень несвідомого під назвою підсвідомість, в яку включаються психічні явища, пов’язані з переходом рівня свідомості на рівень автоматизму. Підсвідомість не є суто біологічною передумовою свідомості, яка диктує людині волю тваринних інстинктів, але формується шляхом дії соціального досвіду, має соціокультурну природу. Завдяки включенню підсвідомого зменшується навантаження на свідомість і зростають творчі можливості людини.

До сфери надсвідомого відносять “ідеї свише”, осяяння, злиття з вищим розумом.

Безсвідоме – це сукупність психічних явищ, станів, дій, які лежать поза сферою людського розуму і не піддаються (по меншій мірі, зараз) контролю з боку свідомості – сновидіння, сомнамбулізм тощо.

Підсвідоме – це дії, які не піддаються контролю людини на ранніх стадіях (лунатизм, стани нерозсудливості).

Надсвідоме – вища свідомість (акти розорення, злиття з вищим розумом).

Проблему співвідношення свідомого і несвідомого намагався розв’язати З. Фрейд, який дійшов до висновку про вирішальну роль несвідомого у психіці людини. Він піддав критиці точку зору, згідно з якою несвідоме є нижчою формою психічної діяльності. Свої висновки він обґрунтував на базі експериментальних і клінічних даних.

В цілому свідоме і несвідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної реальності людини. Між ними спостерігаються суперечності, інколи конфлікти, але несвідоме і свідоме взаємопов’язані, взаємодіють між собою і здатні досягати гармонічної єдності. Свідомість, значною мірою формуючи несвідоме, врешті-решт здатна його контролювати, а також визначати загальну стратегію поведінки людини. Разом з тим, усвідомлена поведінка не вичерпує всіх актів поведінки людини, у ній залишається місце і для несвідомого. Під впливом еволюції свідомості свідоме розвивається, змінюється і збагачується за структурою, функціями, змістом.