38. Рух і розвиток, простір і час, причини і наслідки як атрибути Всесвіту.

Атрибути – невід’ємні загальні, універсальні риси субстанції (самоіснуюче, самостійне, самодіяльне буття).

Способом існування матерії є рух. Рух матерії абсолютний, тоді як всякий спокій відносний і є одним із моментів руху. Під рухом слід розуміти не тільки механічне переміщення тіл у просторі, але й будь які взаємодії, а також зміни станів об'єктів, які спричиняються цими взаємодіями.

Рух матерії існує у різноманітних формах. Принципи класифікації форм руху матерії:

форми рух співвідносні з певним матеріальним рівнем організації матерії; між формами руху існує генетичний зв’язок, тобто форма руху виникає на базі нижчих форм; вищі форми руху якісно специфічні і їх не можна звести до нижчих форм.

Основними формами всякого буття є простір і час. Діалектико-матеріалістична філософія наполягає на об'єктивності простору та часу як форм розвитку матерії. Як і матерія, простір і час нескінченні. До загальних властивостей простору й часу відноситься також їх абсолютність як атрибутів матерії, залежність від структурних відношень і процесів розвитку в матеріальних систе­мах; єдність в них перервного й неперервного. Простір та час мають також влас­тивості, притаманні тільки їм. Час виявляє себе як тривалість, послідовність існування та зміни стану різних систем; одномірність, асиметричності (рух від минулого до майбутнього), необоротність, єдність неперервність та дискретнос­ті. Для простору - це протяжність (як співіснування й рядоустановленість різних елементів змісту), зв'язність та неперервність разом з відносною перервністю, тримірність, симетричність, взаємодія загального і особливого. Цілком природно, що як простір зв'язаний із часом і рухом матерії, так і час - з простором.

Отже простір і час є іманентними формами матерії, що рухається, формами координації матеріальних процесів та об'єктів. Простір - форма координації співіснуючих матеріальних об'єктів, їх рядоустановленості зв'язку одного з іншим. Час - форма координації матеріальних процесів, яка полягає в зміні їх стану, тривалості, переході від одних етапів їх розвитку до інших. Інакше кажучи, простір характеризує структурність матерії, стає формою вираження цієї структурності; час характеризує матерію як процес. Таким чином "співісну­вання" як ознака простору має свою основу в однопорядковості елементів, з яких він складається в часі. З іншого боку, час виражає "різнопорядковість" простору, тобто існування тут не тільки дійсного, але й можливого.

Ці абстрактні властивості простору й часу - найбільш загальні. Так чи інакше вони виявляються в усіх формах руху. Але разом з тим у різних формах руху простір і час мають свої специфічні риси. Розвиток уявлень про простір і час у сучасній фізиці йшов одночасно з ломкою механічної картини світу, в рамках якої простір і час розглядалися як особливі рамках якої простір і час розглядалися як особливі сутності, які існують самі по собі, незалежно від матеріальних об’єктів (субстанціальна концепція) Ейнштейн розробляє загальну теорію відносності, яка поширила принцип відносності на будь-які системи, що рухаються. Вчений отримав результати, які доводили відносність протяжності і тривалості їх нерозривний зв’язок з самою матерією та її рухом (реляційна концепція). Якщо швидкість частки зростає у величинах, які наближаються до швидкості світла, її власний час уповільнюється, а просторова протяжність скорочується: простір і час, отже безпосередньо “включаються” у зміст частки, стають немовби її властивостями. Простір і час розкрили свою змістовність, необхідність вивчати їх разом з рухом.

Найбільш складними виявляються соціальний час і простір. Загальні властивості соціального часу – полі ритмічність (різні процеси в суспільстві відбуваються з різною швидкістю), єдність минулого, теперішнього і майбутнього; детермінація майбутнім; знакова природа часу тощо. Загальні властивості соціального простору – відсутність “тримірності” (соціальний час “вимірюється” смисловими, функціональними відношеннями речей і людей, комунікативно-інформативними “одиницями”; знаково-інформаційна “насиченість”; зв’язок з природним простором тощо. Безперечно соціальні час і простір безпосередньо зв’язані з робочим та вільним часом, географічним простором. Соціальний час “переходить” у соціальний простір і навпаки – простір у час.

Розвиток – універсальна властивість Всесвіту, що визначається як процес пов’язаний з перетворенням якостей предметів, появою нових якісних станів, які немовби розкривають потенціальні можливості, заховані та нерозкриті у попередніх якісних станах. Коли одне явище за певних умов видозмінюється або породжує інше явище, то перше виступає як причина, друге як наслідок.