36. Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.

Проблема буття являє собою фундаментальну світоглядну і методологічну проблему. Розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття називається онтологія. В самому широкому значенні слова буття є. всеохоплююча реальність, найбільш загальне поняття про існування, про суще взагалі. Буття є все те, що існує, і охоплює як матеріальне так і духовне, воно є реально сущий.

Категорія буття – одна з найдревніших філософських категорій. Першу філософську концепцію буття висунули досократики, одні з яких розглядали буття як незмінне, єдине, нерухливе, само тотожне (Парменід), інші - як таке, що постійно знаходиться у русі (Геракліт). Буття протиставляється небуттю; з іншого боку, досократики розрізняли буття "за істиною" і буття "за гадкою", сутність та існування. Платон протиставив світ чуттєвих речей чистим ідеям - світу істинного буття. Спираючись на принцип взаємозв'язку форми та матерії, Аристотель долає подібне протиставлення і створює вчення про різні рівні буття. Середньовічна християнська філософія протиставляла божественне буття і створене буття, розрізняючи при цьому, услід за Аристотелем, дійсне буття (акт) і мож­ливе буття (потенцію). Відхід від цієї позиції починається в епоху Відродження, коли отримав загальне визнання культ матеріального буття, природи. Цей новий тип світовідчуття, обумовлений розвитком науки, техніки і матеріального вироб­ництва, підготував концепції буття ХVII-ХVIII ст. У них буття розглядається як реальність, що протистоїть людині, як суще, що освоюється людиною в її діяльно­сті. Звідси виникає тлумачення буття як об'єкту, який протистоїть суб'єкту, як закляклої реальності, яка підпорядкована сліпим, діючим автоматично законам (наприклад, принципу інерції). У трактові буття вихідним стає поняття тіла, що пов'язано з розвитком механіки - провідної науки ХVII-ХVIII ст. У цей період панують натуралістично - об’єктивістські концепції буття, в яких природа розглядається поза відношенням до неї людини, як деякий механізм, що діє сам по собі.

У класичній німецькій філософії буття визначається на шляху гносеологічно­го аналізу свідомості та самосвідомості. Так в системі Гегеля буття розглядається як перша, безпосередня сходинка у сходженні духа до самого себе. Гегель звів людське духовне буття до логічної думки. Буття опинилося у нього зовсім бідним і по суті негативно визначеним (буття як щось абсолютно невизначене, без якісне, порожнє), як таким, що не відрізняється від ніщо.

Шлях некласичної онто­логії, яка представлена в таких філософських напрямках як феноменологія, екзистенціалізм, персоналізм, герменевтика та ін - не шлях від буття взагалі, не від світу як буття до буття людини, а шлях зворотній від людського буття до світу, як він бачиться людині і "вибудовується" навколо неї.

Досліджуючи проблему буття, філософія відштовхується від факту існування світу і всього, що у світі існує, але фіксує не просто існування речі (чи людини, чи ідеї, чи світу в цілому), а більш складний зв'язок загального харак­теру: предмети (люди, ідеї) разом зі всіма їх властивостями, особливостями існують і тим самим об'єднуються зі всім тим, що є, існує в світі. Фіксуються дані зв'язки, характеристики з допомогою категорії буття.

Оскільки буття не є однорідним, виділяють слідуючи основні форми буття:

1. буття речей (тіл), процесів, яке в свою чергу ділиться на буття речей, процесів, буття природи як цілого і буття речей, процесів, створених людиною;

2. буття людини, яке ділиться на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

3. буття духовного (ідеального), яке ділиться на індивідуальне духовне і об'єктивне (поза індивідуальне) духовне;

4. буття соціального, яке ділиться на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві) і буття суспільства.

Розглядаючи проблему буття, ф-ія виходить з того , що світ існує.Ф-ія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок всезагального хар-ру : предмети і явища світу.Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім тим, що є, існує у світі.Природне і духовне, індивіди і суспільство існують у різних формах;їх різне за формою існування – передумова єдності світу.Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу. Головні сфери буття: суспільство, природа, свідомість.

Буття – це не лише світ, що включає людину, а й світ самої людини. Буття – це термін, що означає існування та присутність.