57. Головні закони діалектики

Діалектика – вчення про універсальну взаємодію всіх процесів матеріального та духовного світу.

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, форму­ють предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різно­манітні аспекти процесу розвитку.

Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в мате­ріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відо­бражає джерело розвитку.

Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаю­чи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на ді­яльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і прак­тичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

Протилежності — це взаємозв'язані сторони єдиного,. які одночасно покладають і виключають одна одну, знахо­дяться у відношенні єдності і «боротьби»; єдність протилеж­ностей—це їх взаємна приналежність до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нерозділь­ність; боротьба протилежностей—це процес їх взаємови-ключення у рамках єдності, конкретний механізм якого ви­значається природою явища, що розвивається; суперечність—це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної.

Діалектична суперечність — це не просто відношення од­віку даних протилежностей, а сутнісний процес. Як універ­сальна логічна категорія, «діалектична суперечність» є відображенням загальної форми буття розвитку як єдності і боротьби протилежностей, що фіксується логічним зако­ном «тотожності протилежностей», який стає законом пі­знання і законом об'єктивного світу. Отже, для того, щоб розкрити суперечливість предмета, необхідно його роздво­їти на складові протилежності і зрозуміти їх взаємовідно­шення. В найбільш загальній логічній формі це означає, що предмет, який досліджується, має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.

Єдність протилежностей як сторін однієї й тієї ж суті є умовою існування та функціонування явища в його ціліс­ності: життя функціонує як життя, лише будучи єдністю асиміляції та дисиміляції; матеріальне життя суспільства — як єдність і виробництва, і споживання і т. д.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Суть закону взаємного переходу кількісних змін в якісні полягає в тому, що поступові кількісні зміни, які постійно відбуваються в предметах, але, до певного часу, не змінюють їх основних рис, при досягненні рамок міри призводять до якісних змін, які в сою чергу викликають нові кількісні характеристики.

Перехід від однієї якості до іншої називається стрибком. Стрибок – дискретність у виникненні нового щодо попереднього стану існуючого. Нова якість завжди пов’язана зі стрибком , розривом тієї кількісної поступовості, яка її підготувала. “Поступовість” і “стрибок” – дві нерозривно пов’язані сторони єдиного процесу розвитку. Діалектична єдність цих сторін обумовлює як послідовність, так і якісне розрізнення між послідовними етапами розвитку того чи іншого явища. Ця розрізненість і зв’язок, як відомо, знаходять своє відображення у еволюції та революції як етапах розвитку природничо-історичних процесів. Еволюція – накопичення безперервних кількісних змін в межах даної якості. Слово “революція” у вітчизняній суспільній думці виявилось політично, ідеологічно заангажованим, здебільше асоціюється з насиллям, кровопролиттям, братовбивством. Між тим революція – це перерва поступовості, якісний стрибок. Наприклад, неолітична революція – це якісний стрибок людства від привласнювального до продуктивного господарства, науково-технічна революція – якісне перетворення виробничих сил на основі перетворення науки у провідний фактор розвитку суспільного виробництва і т.д.

Закон заперечення заперечення з’ясовує питання про напрямок розвитку. Цей закон відображує об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечується.

Діалектичне заперечення є моментом розвитку, єдністю протилежностей: збереження і подолання. Сам процес виступає як послідовне заперечення одного його етапу іншим, де кожний наступний етап пов’язаний з попереднім тим, що він є збереженням, розвитком перспективних якостей попереднього етапу і зміщенням, подоланням якостей, що не відповідають вимогам нового етапу. Таким чином, розвиток є процес, змістом якого є постійне збагачення, зумовлене наслідуванням найбільш перспективних тенденцій всього процесу.

Важливо зауважити, що коли умовно кажучи, другий етап розвитку є запереченням першого, а третій етап є запереченням другого, то на третьому етапі ми природно маємо ніби повернення до першого, тільки на більш високому рівні. Так, наприклад, якщо в античності ідеалом прекрасного була гармонія форм буття, (напр.., прекрасне тіло), в середовищі – гармонія духовного світу, яка має місце при його відверненні від гріховно-тілесного, то в епоху Відродження ідеалом прекрасного є прекрасна душа у прекрасному тілі.