53. Методологія наукового пізнання. Її зміст і проблеми.

Певна система методів та форм, засобів та видів пізнання становить наукову методологію.Саме на рівні методологічної теорії створюються необхідні умови визначення адекватної аксіології науки – системи критеріїв та оцінок наукової діяльності та її результатів, таких як істинність, об’єктивність, раціональність, ефективність, практичність та ін. Наукова методологія може стати основою для ефективного прогнозування розвитку науки.

Однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвитку логіки та методології науки є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнем ще одного відносно самостійного рівня – метатеоретичного. Для позначення метатеоретичного рівня наукового пізнання пропонується введення в методологію пізнання поняття – „архетип наукового мислення” (сукупність принципів, які на конкретному історичному етапі розвитку науки задають певний спосіб теоретичної діяльності для пояснення явищ, визначають вибір засобів цієї діяльності, вибір та прийняття її кінцевих результатів, а також задають певне бачення світу, спосіб його відображення в науковому пізнанні, що в єдності визначає і певний тип теоретичного мислення, і сукупність допустимих заходів теоретичного мислення, і сукупність допустимих заходів теоретичної діяльності).

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація.

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню, яке перебуває у взаємодії з чуттєвим пізнанням.У науковому пізнанні виділяють такі форми і засоби :

Науковий факт - цей термін вживається в значенні деякого явища (факт1) і в значенні емпіричних висловлювань – фактофіксуючих суд­жень, в них описуються пізнані явища, які ввійшли в сферу пізнавальної діяльності вченого, стали об'єктом наукового інтересу (факт2). Так фактофіксуюче судження "На Венері є атмосфера" було сформульоване Михайлом Ломоносовим на основі наукового спостереження за планетою Венера.

Наукова проблема

Наукове пізнання завжди пов'язані з подоланням окремих труднощів, які виникають в теорії та практиці. Нерідко ці труднощі пов'язані з тим, що одержані нові, факти суперечать існуючий теорії. Це призводить до виникнення наукових проблем, які представляють собою відображення суперечності між існуючими теоріями та новими фактами, між самими теоріями або фактами.

Наукова ідея

Ідея - це форма наукового знання, в якій виражається усвідомлення цілі і подальшого напрямку пізнавальної діяльності. В науці ідеї виникають як правило на основі попереднього розвитку знань і інколи виступають основою, на якій ґрунтується та чи інша теорія. Так ідея розвитку, яка міститься в канто- лапласівській космогонічній гіпотезі виникнення небесних тіл із гаря­чих газопилових утворювань, виникла під впливом того, що в науці другої половини ХVІІ ст. взагалі розпочинає стверджуватися ідея загального зв'язку та розвитку. Ця ж ідея лежить в основі самої гіпотези.

Гіпотеза

Гіпотеза - це форма наукового знання, яка представляє собою обґрунтовану здогадку, пояснюючу властивості та причини тих чи інших явищ. Щоб стати науковою, гіпотеза повинна відповідати принципам наукового світогляду, встановленим в науці принципам, законам та теоріям.

Після того як гіпотеза пройде наукову і практичну перевірку, вона становиться вірогідним знанням, або спростовується.

Теорія

На відміну від гіпотези, теорія представляє собою знання вірогідне, тобто таке, істинність якого логічно доказана, або перевірена на практиці. Теорія являється витою формою організації наукового пізнання. Вона представ­ляє собою систему логічно взаємопов'язаних суджень, які відтворюють внутріш­ні закономірні зв'язки предметів та явищ.

Існують емпіричні та логіко-математичні теорії. Емпіричні теорії будується на основі досліду, а логіко-математичні - ґрунтуються на основі конст­руювання абстрактних об'єктів, логічному виводі. З допомогою теорії можна встановити причини тих чи інших явищ (пояснююча функція теорії), а також передбачити характер розвитку якої-небудь системи в майбутньому (передбачаюча функція теорії).

Концепція – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії

Методи наукового пізнання :

Всі наукові методи пізнання можна умовно розподілити на загальні методи, які використовуються всіма науками (аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, аналогія, моделювання і др.) і часткові методи, які використовуються в окремій науці (в математиці - метод математичної індукції, в агрономії - метод визначення кислотності ґрунту і т.п.).

Загальнонаукові методи пізнання.

Аналітичний та синтетичний методи

Аналіз - це метод пізнання, з допомогою якого вивчаємий предмет розчленовується на складові частини, які вивчаються відносно окремо.

Синтез - це метод пізнання, з допомогою якого робиться мислене з'єднання елементів вивчаємого предмету. В процесі синтезу розкривається місце і роль кожного елементу в системі цілого, їх взаємозв'язок.

Взагалі аналіз і синтез діалектично пов'язані. В процесі пізнання не можна щось аналізувати і в той же час не синтезувати і навпаки.

Науковий експеримент. В процесі експерименту людина спостерігає за якимось явищами, активно їх змінює декілька раз їх відтворює. В науці експерименти здійснюються цілеспрямовано по заданим програмам.

Метод індукції та дедукції. Індукція - це метод, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу. Методи наукової індукції розробляв відомий англійський філософ Ф.Бекон, який, як відомо, вважав, що саме цей метод е самим надійним для наукового пізнання.

Дедукція - це метод, в якому здійснюється перехід від знання загального до знання часткового. По методу дедукції, наприклад, будував свою геометрію Евклід, а Спіноза будував свою філософську систему. Слід зазначити, що хід пізнання від одиничного до загального ґрунтується на індуктивному методі, а від загального до одиничного - на дедуктивному методі пізнання. А оскільки рух пізнання від одиничного до загального необхідно пов'язаний з рухом від загального до одиничного, то індукція і дедукція органічно пов'язані між собою як аналіз та синтез.

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Хід пізнання реалізується таким чином, що в ньому здійснюється рух від менш багатого одностороннього і тому абстрактного змісту до більш багатого, багатостороннього змісту.

Згідно з методом сходження від абстрактного до конкретного пізнання повинно починатися з абстрактного, з понять, які відображають загальні сторони об’єкту пізнання. Але за початкову береться не будь-яка сторона, абстракція, а така, яка є головною, що визначає всі другі сторони предмета, який пізнається.